1970 р. Дерев’яна архітектура України
Бані в більшості пам’яток української архітектури XVII ст. мали ширину восьмерика. Монументальні восьмерики і цибулясті бані разом з просторими опасаннями та галереями в закінченому вигляді виступають у цілій групі пам’яток дерев’яного будівництва Галичини другої половини XVII ст. В історії будівництва вони займають окреме місце. Можна стверджувати, що це була ціла школа, яка розробляла подібний тип церкви протягом майже ста років, починаючи з першої половини XVII ст. До таких будов належать церкви в Дусівцях (1641 р., майстер Іван Щербявий з Русакова), в Ісаях (1663 р., майстер Ілля Пантелеймон), в Лішнянському монастирі, в Тур’ї, Торках і Довгому. Серед цих пам’яток визначною спорудою, де найповніше та найяскравіше сконцентрувалися творчі досягнення народних майстрів цієї школи, є церква св. Юра у Дрогобичі (1657 р.). В ній з великою майстерністю і художнім смаком використані прийоми дерев’яного будівництва – опасання на дерев’яних арках та кронштейнах, аркада на другому ярусі, різні форми восьмериків, розвинуті бані, бічні криласи та інше. І хоч церква св. Юра частково збудована зі зрубин старої церкви і в різні часи ремонтувалась, її архітектурно-художня єдність лишилася непорушною.
Порівнюючи церкву св. Юра з іншими дерев’яними трибанними церквами Галичини, можна визначити її композиційні особливості. Завдяки вдалим співвідношенням ширини восьмериків з шириною зрубів досягнуто монументальності будови, а невелика відстань між восьмериками посилює враження пластичності об’ємів. Велике значення має також нахил стін до середини будови й особлива пружиста форма бань. Безперечно, що в загальній композиції церкви бічні криласи з мініатюрними банями відіграють значну роль: вони підкреслюють величність споруди в цілому. Поєднання в одній будові великих об’ємів малими відоме в багатьох пам’ятках архітектури. Згадаймо такий архітектурний комплекс, як Успенська церква у Львові. Масштаби церкви і башти Корнякта та їхні архітектурні деталі найкраще сприймаються в контрасті з маленькою капличкою, що стоїть у дворі. В дерев’яній церкві св. Юра і в кам’яній Успенській церкві в різних матеріалах, але одними художніми засобами та з однаковою майстерністю розв’язано складне композиційне завдання – зіставлення архітектурних форм різних масштабів.
Зовні церква св. Юра була розписана. Сліди орнаментальних розписів лишилися на широких дошках, якими підшиті карнизи над другим поверхом, і на стінах другого поверху бабинця, де були криті галереї. Яскраві фарби розписів, контрастні до м’яких сріблясто-сірих тонів дерева, підкреслювали мальовничість усієї будови в цілому.
В архітектурі дрогобицької церкви св. Юра яскраво виявилися особливості творчого методу народних майстрів. Тут не дотримано жодних канонів чи писаних правил, кожний елемент будови зроблений по-своєму, але це не порушує загальної художньої єдності. На перший погляд східний та західний верхи церкви однакові, насправді ж їх зроблено по-різному: кожна з дерев’яних арок опасання та галереї в деталях має свої, іноді непомітні особливості, не кажучи вже про форму ґонту, яким обшиті стіни та дах.
Із згаданих тут розписів особливої уваги заслуговують розписи в церкві св. Юра в Дрогобичі. Розпис церкви св. Юра є типовим в тому розумінні, що кожна церква мала свою тематичну схему розписів, тут не було яких-небудь сталих, незмінних канонів. Тематичний зміст був довільним підбором однієї з основних ідей церкви, яку живописець по-своєму розвивав і своїм живописом промовляв до віруючих. Неф і бабинець церкви св. Юра розписані зверху донизу, і з особливою майстерністю написані сцени іконостасної, південної та північної стін. Живопис східної стіни, трохи закритий знизу надбудовою іконостаса, цікавий вмілим оперуванням засобами світлотіней та півтонів для виявлення форми, що в поєднанні з іконостасом справляє велике враження. Трохи іншою манерою, але також виразно і живописно виконано сцени на північній стіні нефа, де використана чорна контурна лінія для чіткого окреслення форми. Живопис в церкві св. Юра вражає не тільки трактовкою окремих сцен, скільки загальним колоритом.
Стінопис, крім своєї високої художньої досконалості, цінний тим, що зберігся краще, ніж в інших дерев’яних церквах, тому він справляє таке цілісне враження.
Джерело: Юрченко П.Г. Дерев’яна архітектура України. – К.: 1970 р., с. 72 – 79, 97.