1996 р. Спасо-Преображенський собор в Катеринославі - ровесник міста
М.Говденко
Про Спасо-Преображенський собор в Катеринославі (з 1926 р. – Дніпропетровську) досить багато сказано і в спеціальній, і в популярній літературі. Бурлаков у дисертаційній роботі „Памятники зодчества г.Днепропетровска (конец 18 – нач.19 в.)”, детально вивчивши собор в натурі та проаналізувавши особливості його архітектури порівняно з іншими спорудами великого зодчого Андріяна Захарова незаперечно називає автором собору в Катеринославі його. Бо відомо, що саме проект А.Захарова було „высочайше” схвалено. Здавалося б, усе про собор уже сказано. Проте як визначна споруда, собор у Катеринославі, до часу приховуючи свої таємниці, уможливлює подальші дослідження, про що й піде мова. Але спочатку нагадаємо деякі історичні відомості.
У 1783-1784 р. Катерина II створювала на Північному Причорномор’ї Новоросійське намісництво. Його очолив князь Г.Потьомкін. Було затверджено також місце для майбутньої столиці краю, на правому березі Дніпра, поблизу селища Кайдаки.
На честь імператриці нове місто мало називатися Катеринослав [Владимиров M.M. Первое столетие г.Екатеринослава 1787 – 9 мая 1887 г. -Екатеринослав, 1887]. ГЛотьомкін прагнув, аби місто стало третьою столицею імперії, тому відводив під нього 319,5 кв.км. Перший проект міста, розроблений архітектором К.Геруа, затверджено 10 жовтня 1786 р. У ньому передбачались регулярна розбивка кварталів вулицями завширшки 64 м, велика площа з громадськими та торговельними спорудами, театром, палацом губернатора та величним собором (150:45 м в плані), що мав торцевим фасадом звертатися на площу [Бурлаков И.А. Работы великих русских зодчих в Днепропетровске //Зодчество Украины. – К., 1954. – С.194. Проекти фасадів собору див,: Тимофеенко В.И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIII века. – К., 1984. – С. 118; Його ж. Градостроительное искусство Северного Причерноморья второй половины XVIII – начала XIX в.: Докт.диссертация. – К., 1993. – Т.2. – С.59, рис. 196]. Проект собору також належав Геруа [Бурлаков И.А. Памятники зодчества г.Днепропетровска: Автореф. дис. – Ленинград. 1952]. Закладено собор 9 травня 1787 р. [Корольков К. Столетний юбилей города Екатеринослава 1787 – 9 мая 1887 г. – Екатеринослав, 1887. – Вып: 1. – С. 23]. Цей день вважають датою заснування міста. За два роки заклали підмурки, їх показано на плані міста 1792 р. [Генплани Катеринослава: І786 г. – РДВІА. – ВОА. – Спр.21931; 1792 г. – РДВІА BOA – Спр.21934 I и ІІ; 1843 г. – РДВІА. -Ф. 3. – Оп. 12. – Спр. 5619]. Однак і собор, і місто створені за іншим проектом.
Новий проект міста розробив зодчий І.Старов [ЗООИД. – 1848. – Т.2. – Табл.23]. Але смерть Потьомкіна Таврійського зупинила роботи в новому місті. Його наступник П.Зубов переносить центр Новоросії до міста Вознесенська. За царювання Павла І сама назва – Катеринослав – зникла й молоде місто перейменовано у Новоросійськ. Та наступний імператор Олександр І повертає Катеринославу його назву та статус губернського міста [там само. – 1863. – Т.5. – С.472]. Новий план разом з проектами громадських споруд та собору розробив Катеринославський міський архітектор Насєткін. Проте у Петербурзі проекти 1805 р. відхилили. А у 1806 р. – схвалюють проект Катеринославського собору, створений професором архітектури Петербурзької Академії мистецтв, архітектором головних адміралтейств Андріяном Захаровим. Дізнаємося про схвалення його проекту з відношення міністра внутрішніх справ графа Кочубея до Херсонського генерал-губернатора від 17 березня 1806 р. [Філянський М. Короткий путівник. Херсон. – Харків, 1928].
1806 – зоряний рік у творчості А.Захарова. 2 квітня прийнято його проект Андріївського собору в Кронштадті, а 3 червня – проект Адміралтейства в Петербурзі [Гримм Г.Г. Архитектор Андреян Захаров. – М., 1940]. Улюблений захаровський прийом завершення композиції споруд вежею зі шпилем, що надає їм особливої виразності, втілено і в проекті Катеринославського собору. Здавалося б, усе ясно. Його проект схвалено, собор згодом побудовано. Навіщо нині доводити, що автором Дніпропетровського собору дійсно був Захаров? Навіщо порівнювати Преображенський собор з іншими спорудами великого майстра, в першу чергу з Андріївським собором? Зазначимо, що таке порівняння дає позитивний результат. Обидва храми мають близькі за вирішенням плани та просторову композицію, обидва поєднані стилістично, навіть деякі фізичні розміри їх збігаються. Але попри схожість Преображенський собор якоюсь мірою позбавлений тої вишуканої елегентності та гостроти звучання, які притаманні іншим творам Захарова. Насторожують деяка сухість, графічність фасадів, спрощення форм дзвіниці. В чому справа?
Відповідь знайдемо в історії. Отож, проект А.Захарова схвалено 1806 р. 1809 із скарбниці відпущено на будівництво 69 550 крб., створено комітет, який в 1810 – 1811 рр. закупав будівельні матеріали [ЗООИД. – 1848. – Т. 2]. 27 серпня 1811 р. А.Захаров помер, так і не побачивши не лише Преображенського, а й Андріївського собору та найкращого твору – Адміралтейства в закінченому вигляді.
Війна 1812 р. перервала підготовчі роботи до спорудження собору. У 1818 – 1828 рр. складаються нові кошториси. 22 травня 1830 р. собор вдруге закладено на тому самому місці, що й вперше. 29 червня 1835 р. зведений собор освячено. У первісному вигляді собор простояв до 1936 р„ коли завалився його шпиль. До Другої світової війни в соборі був музей антирелігійної пропаганди, а по війні – склад паперу видавництва газети „Заря”. Відсутність ремонту, занедбаність храму призвели до псування та втрати окремих елементів та конструкцій. Зокрема, під час якогось ремонту під крокви даху поставили підпорки так, що вони спирались на шелиги склепінь. Тиск крокв та вібрація даху призвели до появи щілин у склепіннях.
Зрештою Дніпропетровський обласний відділ у справах будівництва та архітектури видав завдання на реставрацію Преображенського собору Українському спеціальному науково-виробничому реставраційному управлінню. Було виконано архітектурно-археологічний обмір пам’ятки [обмір виконали М.Александрова, О.Годованюк, А.Борисова. Матеріали обміру, як і матеріали дослідження та проекту реставрації знаходяться в архіві інституту „Укрпроектреставрація”], проведено комплексне (натурне та літературно-архівне) дослідження, на підставі зібраного матеріалу 1960 р. розроблено проект реставрації [автори проекту реставрації архітектори М.Говденко (Олександрова) та О.Годованюк, конструктори А.Малиновська, Б.Левандовська, мистецтвознавці – А.Аль, Л.Крощенко]. Отут і було знайдено відповіді на деякі поставлені раніше питання.
Мистецтвознавець А.Аль знаходить анонімні кресленики зі слідами стертого підпису – західний фасад та поперечний розріз собору [Проект Катеринославського собору (анонімний, безперечно Захарова) див. РДІА. – Ф. 1424. – Оп. 2. – Спр.603. – Арк.10, № 286, 304]. Досить поглянути на ці кресленики, аби впевнитися, що то є проект Катеринославського собору і саме проект А.3ахарова. Про це свідчить не лише архітектура зображеної споруди, а й манера оформлення креслеників та навіть сліди стертого підпису, на що звернув увагу проф. Г.Гримм, з яким консультувалась А.Аль (на жаль, висновки консультації не опубліковано).
На знайдених креслениках надзвичайно ефектно виглядає шестиколонний західний портик іонічного ордера на тлі рівних, позбавлених русту стін. Над портиком височить двоярусна дзвіниця з арковою ротондою другого ярусу, з годинниками в круглих отворах між’ярусного восьмерика.
Ротонду, як і верхній ярус дзвіниці Андріївського собору в Кронштадті, перекрито напівсферичною банею, над якою підноситься характерний захарівський витончений шпиль з хрестом. Чому в натурі не все відповідає знайденим кресленикам? А ось чому. З 1806 р. коли було затверджено проект А.Захарова, до 1830 р., коли нарешті було закладено нинішній собор, пройшло чимало часу. Для зведення собору було не лише складено нові кошториси, а й розроблено новий проект [Проект Катеринославського собору Ф.Санковського, – РДІА. – Ф. 1488. – Оп. 1. – Спр. 1126 (план, західн.фасад, північний фасад, поздовжній розріз). Його знайдено мистецтвознавцем Л.Крощенком]. Це праця вітебського губернського архітектора у відставці Ф.Санковського. Зберігаючи в основному планове та об’ємно-просторове вирішення собору А.Захарова, Ф.Санковський вносить певні корективи, які, на наш погляд, дещо знизили художню виразність споруди. Найбільші зміни стосуються головного західного фасаду з його вежоподібною композицією – улюбленим захарівським прийомом, високоталановито втіленим в образі Андріївського собору, особливо в архітектурі неперевершеного Адміралтейства.
У проекті Ф.Санковського дещо змінено ширину західного фасаду, тому обабіч портика вже нема рівних стін, що за контрастом підкреслювали велич та вишукану красу його: парадні сходи в межах стилобату, які у Захарова було орієнтовано на три боки, тепер з боків обмежено глухими парапетами; шпиль вже не піднято на гарну напівсферичну баню, що мала вкрити ротонду дзвіниці, а сидить на скоцієподібній за профілем основі, тому втрачає свою легкість і стає подібним до обеліска, що стоїть на землі; замість вівтарної апсиди, вкритої конхою, постає прямокутна східна частина храму з незначним східним ризалітом тощо. Під час спорудження Преображенський собор зазнав подальших змін. Так, замість легкої ажурної ротонди другого ярусу дзвіниці було вимуровано циліндричний барабан з чотирма арками по сторонах світу.
Отже, Преображенський собор однобанний, безапсидний, з двоярусною дзвіницею та шестиколонними портиками біля західного, північного та південного входів.
В плані він хрестоподібний, витягнутий по осі схід-захід (загальна довжина 45 м). План складається з трьох основних частин: східна квадратна зі сторонами 22,5 м, у ній підбаневий квадрат, обмежений чотирма пілонами, та периметрально розташовані невеликі компартименти; прямокутник нави, вужчої від східної частини; нартекс, обабіч якого невеликі приміщення – північне, де була хрещальня, в південному – сходи, що ведуть на хори, розміщені в західній частині нави, де їх підтримують чотири колони.
Планову структуру яскраво виявлено в об”ємно-просторовому вирішенні собору. Його вимуровано на високому, близько 2 м, стилобаті, що підкреслює велич споруди. Східну частину увінчує велика баня з напівсферичним верхом на циліндричному підбаннику, в якому 16 півциркульних вікон з корінфськими півколонками в простінках. Фасади увінчано антаблементом, портики мають трикутні фронтони з ліпленням у тимпанах. Капітелі іонічних колон ліплені, бази профільовані з каменю. У рустованих стінах прямокутні отвори, .над якими прямокутні ніші з символічним ліпленням. Про дзвіницю було сказано вище. Фасади потиньковано та пофарбовано в жовтий та білий кольори. В інтер’єрі стіни та склепіння було пофарбовано і частково розписано. На час реставрації зберігся, хоч і пошкодженим, монументальний живопис: у тимпанах аркових ніш над бічними входами (над північним – несіння хреста, над південним – моління про чашу), на парусах – чотири євангелісти в овальних медальйонах; в підбаневому кільці – зображення апостолів; на західній стіні в межах хорів – залишки розпису, де можна розгледіти п’ятибаневий храм та багатофігурну композицію; в завершенні бані та на західному склепінні – клейовий розпис, що ілюзорно зображує кесони з розетками. На арках також намальовано розетки; загальний стан розпису до реставрації був вкрай незадовільний.
При зведенні собору були частково використані підмурки, закладені ще 1787 р. Отож, існуючі підмурки почасти бутові, почасти цегляні. Середнє заглиблення підошви від сучасного рівня землі – близько 2,5 м. Стіни вимуровано з цегли (26-27):(12-13):(6,5-7) см на вапняному розчині з розшивкою швів. Товщина мурів відповідно до навантажень та розпору від склепінь: в східній частині собору, де відносно невеликі компартименти вкриті циліндричними та хрестовими склепіннями, стіни завтовшки 109 см, у західній наві, вкритій циліндричним склепінням – 183 см.
Проект реставрації базувався на принципі збереження пам’ятки, укріплення її конструкцій та повернення їй того вигляду, тих архітектурних форм та декору, які вона мала до руйнації. Реставраційні роботи розпочалися 1960 р., завершились (з різних причин) лише 1976 р. Реставраційне завдання передбачало розміщення в соборі планетарію. 1967 р. Дніпропетровська міськрада змінила завдання, вирішивши створити в соборі музей трудової слави заводу ім.Петровського. Такий музей було запроектовано та разом з реставрацією втілеіно в натурі.
Під час реставрації укріплено стіни та склепіння ін’єктуванням тріщин, замінено зіпсовані конструкції та покриття дахів, зокрема конструкції бані, гарні за виконанням та станом збереження були лише частково поновлені, за іконографічним матеріалом відновлено втрачений шпиль дзвіниці, вази, що увінчували парапет верхнього ярусу її, встановлено хрести та підхресні кулі (кулю для бані знайдену в підпіллі, реставровано й встановлено на місце), виконано залізобетонне перекриття над підпіллям, реставровано тинькування, ліплення, загалом зовнішнє та внутрішнє оздоблення собору [реставрацію живопису та розпису склепінь зроблено під керівництвом І.Дорофієнко та А.Єрко, хімік-технолог Ю.Стріленко. Реставраційні роботи виконувала Чернігівська реставраційна майстерня. Головний архітектор О.Міхно].
Реставрацією збережено видатну пам’ятку епохи ампіру, в якій втілено, хоч і з деякими прикрими корективами, задум великого зодчого А.Захарова, реставровано собор, пов’язаний з виникненням та розбудовою Катеринослава, храм, що зіграв велику містобудівну роль, неабияк вплинув на організацію центральної частини міста та й досі править за його величну архітектурну домінанту.
Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 222 – 228.