2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України
Троїцько-Іллінський монастир
Початок монастиреві поклав 1069 р. св.Антоній Печерський, який біля підніжжя Болдиних гір викопав печеру й поселився в ній. Протягом ХІ-ХІІ ст. ця печера перетворилася на складний підземний комплекс, перед входом до якого у XII ст. на нижній терасі Болдиних гір споруджено муровану Іллінську церкву. У 1239 р. монастирські споруди зруйнували монголо-татари. Проте згодом монастир відродився і в 1649 р. був значно розбудований коштом чернігівського полковника С.Пободайла.
Як самостійний, Іллінський монастир проіснував до 1672 р., коли на сусідній горі – частині верхнього плато Болдиних гір, відділеній яром від Іллінського монастиря, почали споруджувати Троїцький монастир. До складу Троїцького монастиря ввійшов і Іллінський, і відтоді весь ансамбль має назву Троїцько-Іллінський монастир. Усі споруди монастиря – муровані. У 1677 р. збудовано Введенську трапезну церкву та три корпуси келій, 1695 р. – собор, 1719 р. – східні келії, пекарні та мур, що оточував монастир. У середині XVIII ст. монастирську територію розширено, у зв’язку з чим збудовано нові ділянки муру з двома наріжними восьмигранними вежами. У 1750 р. споруджено будинок архімандрита, а в 2-й половині XVIII ст. – господарський корпус з льохами, кухню зі службами тощо. Остаточного завершення ансамбль набув 1775 р., коли було споруджено дзвіницю.
У 17 – 18 ст. дві частини монастиря – Іллінську і Троїцьку – з’єднано дерев’яною галереєю (не збереглася). Цей бароковий ансамбль домінує в панорамі Чернігова завдяки висотним композиціям Троїцького собору і дзвіниці.
Усі споруди Троїцько-Іллінського монастиря муровані з цегли на вапняному розчині, потиньковані й побілені. Дахи по дерев’яних кроквах і кружалах укриті покрівельною сталлю і пофарбовані в зелений колір. Маківки й хрести позолочені.
Ансамбль монастиря має велику універсальну цінність, оскільки є унікальним витвором архітектури й містобудування, що справив визначальний вплив на розвиток української архітектури 17 – 18 ст. Він лишився винятково цінним свідченням культури України доби Гетьманщини, бо має у своєму складі унікальні споруди, відомі в одиничних зразках
В.В.Вечерський
Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 294 – 295.