Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

1968 р. По Україні

Вийшовши з Іллінської церкви, найкраще піднятися стежкою до Троїцького монастиря. Мальовничі околиці Задесення і Болдині гори з кожним кроком стають ще кращі й видніші, а потім починає вимальовуватися громаддя собору. Троїцький монастир виник на місці стародавнього Іллін-ського, але при відбудові його в XVII ст. через тісноту і незручність був винесений на сусідню гору і названий Троїцько-Іллінським, або просто Троїцьким. Можливо, що в другій половині XVII ст. спочатку збудували південно-західний корпус, в 1677 – 1679 рр. біля нього на схід – трапезну, а на півночі за межами двору – друкарню. В 1679 – 1689 рр. було споруджено Троїцький собор, а оздоблення і освячення відбулося тільки в 1695 р. У XVIII ст. збудовано дзвіницю. Решта корпусів не має мистецької цінності.

В XVII – XVIII ст. у монастирі при друкарні скупчується гурток вчених, літераторів і викладачів колегіуму. Про погляди освічених людей того часу можна здобути уявлення з літературних творів. Наприклад, один з прогресивних на той час діячів Чернігова Галятовський рекомендує, складаючи промови або проповіді, брати приклади не стільки з біблії або писань отців церкви, але і з «історій і кройнік», розповідаючи про різні держави і країни, «що ся в них діяло і тепер що дієт». «Читати книги о звірах, птахах, гадах, рибах, деревах, зміях, каменях, джерелах, морях і ріках, уважати на їх натуру і власності». Як у літературі, так і в мистецтві герої і боги античного світу фігурують тепер раз у раз, поєднуючись з стародавніми місцевими традиціями. Ця особливість є характерною рисою українського мистецтва XVII – XVIII ст.

Ось чому в архітектурі сусідять елементи античної архітектури – ордер, у його барочній чи ренесансній інтерпретації, – і вітчизняні прийоми, застосовуванні в дерев’яній архітектурі. Тому типи давніх тринефних храмів зазнали істотних змін. У Троїцькому соборі вони полягали в тому, що в трансепті з’являються невеликі виступи, а на західному фасаді підносяться дві симетричні башти. Масив храму, порівняно з будівлями XI – XIII ст., більше розчленований, а силует мальовничіший завдяки семибанному завершенню. Щоб уникнути замкненості й нерухомості мас, будівничий енергійно розбиває площини стін глибоко врізаними нішами та вікнами з фігурними наличниками, а по горизонталі та вертикалі членує карнизами і пілястрами.

Інтер’єр побудований на таких самих засадах контрасту арочних членувань бічних нефів і центрального нефа, відкритого на всю довжину. Могутні підпружні арки легко несуть величезну баню – найкраще освітлене місце, де міститься іконостас, споруджений, замість первісного, в 1731 – 1734 рр. Його висота була неймовірна – 20 метрів, а по ширині він займав увесь храм. П’ять ярусів величезних ікон, розташованих по дугастій кривій, підсилювали апофеоз піднесеного, створювали небачену розкіш.

Декоративне багатство храму доповнювали розписи, виконані в 60 – 70-х рр. XVIII ст., і численні килими на підлозі, золототкані пелени й завіси, ювелірні вироби та інші деталі оздоб, наприклад, ажурна оковка дверей.

Від розписів неперемальованими збереглися тільки два сюжети – архангел Михаїл та «Увірування Савла». Майстер, що їх написав, досконало знав закони, перспективи та анатомію людського тіла. Зображення моменту падіння Савла з коня дало художникові можливість пронизати всю композицію бурхливим рухом. Характерною рисою його манери є яскравий декоративний живопис, патетичний жест і майстерне світлотіньове моделювання форми.

Другою видатною пам’яткою є трапезна. Церква, трапезна, сіни та допоміжні приміщення розташовані в одну лінію. Завдяки наявності двох бань порушується нерухомість горизонтального масиву церкви. Розмірені вертикальні членування пілястрами неоднакового ритму, соковиті наличники і карнизи, глибокі, немов амбразури, отвори вікон, залишають дуже сильне враження.

На відміну від зовнішньої архітектури інтер’єр трапезної простий і затишний. Цього досягнуто лаконічним простором, перекритим півциркульним склепінням з розпалубками, та граціозним декором ребер склепінь і стелі, ліпними бусинками й розетками. Все побілено, як у селянській хаті, тільки іконостас переливався всіма барвами.

В середині XVIII ст. збудовано стіни з баштами та дзвіницю над брамою. Башти відіграють вже не оборонну роль, а скоріше містобудівну, вони поставлені з метою виділити з навколишнього середовища монастирський ансамбль, просторово організувати його. Тому головна увага зосереджується на дзвіниці, яка перетворюється в тріумфальну браму, що повинна була діяти на уяву глядача. Вона має складний план з увігнутими гранями і виступаючими рогами, а в масах розчленована на чотири яруси. На рогах поставлені парні колонки, а ввігнуті площини стін прорізані великими вікнами. Завдяки цьому дзвіниця ажурна і легка. Зрізані роги першого ярусу мають волютоподібні виступи – замасковані контрфорси. Такий прийом вперше застосував Іван Зарудний у Меньшиковій башті в Москві.

Храми, корпуси келій, трапезна, мури та башти разом з високою вертикаллю дзвіниці утворюють один з найвиразніших ансамблів в українській архітектурі. Поставлений на високих придеснянських берегах і видний звідусіль, він надає місту неповторної своєрідності.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 99 – 107.