Земська лікарня

Зінаїда Гудченко, Наталія Вакула

Берегівська земська лікарня, 1930–1936-х рр. (архіт.-іст.). Вул. Ліннера, 2. Нині Берегівська центральна районна лікарня (ЦРЛ).

Споруда розміщена на території садового парку, де росте до 50 видів екзотичних дерев. З іншими будовами лікарняного комплексу павільйон композиційно не пов’язаний. При головному вході висіла меморіальна таблиця з написом, що будову «Поставлено в летах 1930-1936 при урядовании земского президента Антония Розсипала и деятельности первого земского представительства Подкарпаторусского края. Проектировал инж. арх. К. Роштик в Праге. Постройку провела фирма А. Коленс и К°… в Мукачеве».

Чотириповерхова будівля, цегляна на кам’яному фундаменті. Цоколь облицьовано рожевим гранітом. Стіни ззовні покрито світло-сірою кам’яною штукатуркою. Зведена в стилі конструктивізму у чистому вигляді, основаному на грі архітектурних об’ємів і площин, на відсутності ліпного декору. Великі, майже квадратні вікна, дашки над входами у вигляді консольних плит, колони без капітелей, прості огорожі з горизонтальних трубчастих решіток – усі ці елементи будови характерні для конструктивізму. «Т»- подібна в плані будова оточена зеленню дендропарку, яка біля південно-східного фасаду дещо відступає від неї, переходячи у напівпартер, а з інших боків наближається впритул. У середній частині павільйон чотириповерховий, по боках – триповерховий з великими терасами на кутах. Плоскі дахи, задумано як солярій для прогулянок хворих, частина його може слугувати укриттям від сонця.

Планування будови логічне і функціональне. В її центрі при пересіченні двох взаємоперпендикулярних корпусів – вхід і рекреація зі сходинками, спеціальним ліфтом для ліжок з хворими та іншими службовими приміщеннями. Вздовж головного корпусу – широкий довгий коридор, який з торців замикається двома великими приміщеннями. З південно-східного боку від коридору – палати для хворих, місткістю від одного до десяти чоловік. З протилежного боку коридору у флангових частинах корпусу розміщено підсобні приміщення (туалети, ванни, умивальники, процедурні ), а в середній частині коридор вікнами виходить у садок. У короткому перпендикулярному корпусі знаходяться операційні зали, кабінети. Кожен поверх відведено під певне відділення. На верхньому поверсі – приміщення для медперсоналу.

Архітектурний вигляд будови суворий, позбавлений пластичних прикрас. Виразність досягається простими архітектурними засобами. Однорідному ритму вікон протипоставлені відкриті тераси по кінцях будови і лоджії в проміжках з трубчастими горизонтального малюнку огорож. Верхній укорочений поверх відсікається від трьох основних розвинутим карнизом. Головний вхід до будови підкреслено невеликим козирком.

У фарбуванні стін виключався білий колір, щоб не наводити нудьгу на хворих. З самого початку всі палати було пофарбовано в м’які відтінки зеленого, голубого, рожевого, жовтого кольорів, а рекреації – у більш інтенсивні тони, на східцях – теракотовий. Підлога – різнокольорова з кахельних плит. З часом фарбу на стінах було змінено. Нині вона майже у всіх приміщеннях однорідна – світло-жовтого кольору.

Сантехнічне та інше обладнання лікарні було передовим на той час: у всіх палатах – умивальники, вентилятори, система сигналізації для викликів лікаря чи медсестри. У широких і світлих коридорах – фонтанчики з питною водою. Відкриття нового корпусу земської лікарні в 1936 р. було великою подією для жителів Берегова. Сьогодні будова використовується за первісним призначенням як районна лікарня і є одним з цінних пам’яток архітектури періоду конструктивізму.

Міська жупна лікарня (на колиш. вул. Байзи) була створена у 1888, і мала всього 4 ліжка (нині на її місці функціонує інфекційне відділення). Інтенсивний її розвиток розпочався під час входження Підкарпатської Русі (Закарпаття) до складу Чехословаччини. У вкрай занедбаному стані 1920 лікарня була взята на баланс урядом Чехословаччини, медичний заклад очолив лікар з Праги – Святополк Веселий. Нове керівництво відремонтувало будівлю, завдяки підтримці міністерства закупило ліжка, лікарняну білизну, медичне обладнання, рентгенапарат, збільшили кількість медперсоналу.

Відтак, у боротьбі з епідеміями інфекційних захворювань серед населення, Міністерство охорони здоров’я і фізичного виховання з допомогою добровільних організацій розпочало роботу з ліквідації найбільш поширених соціальних хвороб в різних округах Підкарпатської Русі (Закарпаття) – з липня 1922 у жупній лікарні Берегова почалася формуватися чітко спланована соціальна робота: тут відкриваються диспансер для хворих на груди, який надавав медичну допомогу і мав працювати у співпраці з Чехословацьким Червоним Хрестом, Лігою Масарика по175 боротьбі з туберкульозом, санаторіями та іншими інституціями; безкоштовна амбулаторія для обслуговування найбідніших мешканців міста, диспансер для венерично хворих, дитяча консультація (Порадня «Нашим дітям»), яка до цього вела роботу в жупанатському домі. При ній створюється «Порадня для матері й немовляти», завдання якої було надавати лікарську допомогу і консультації з приводу догляду за новонародженими.

Було виділено і кімнати з душовими, ваннами, дезінфекторами, відкрито хіміко-бактеріологічну лабораторію, рентгенкабінет, фізіокабінет. Загалом хворі тут мали отримувати лікарську допомогу, медсестринський догляд на дому, допомогу ліками і матеріально при потребі. Усі згадані інституції успішно були розміщені в будівлі жупної лікарні і працювали за розкладом. За 15 років своєї діяльності (1920–1935) Берегівська лікарня досягла рівня характерних рис профілактично-лікувальної медичної установи: зросла кількість лікарів з 3-х до 17, кількість службовців – з 34 до 170, кількість ліжок – з 170 до 450, а кількість обслужених пацієнтів – з 2 тис. 466 осіб до 5 тис. 860-ти.

Завдяки земському представництву, земському комітету і урядовцю А. Розсипалу у 1936 було урочисто відкрито новий комплексний хірургічно-гінекологічний павільйон лікарні на 253 ліжка, який планували назвати «Лікарнею Масарика», щоб таким чином виявити вдячність першій особі Чехословацької республіки за такий подарунок і турботу.

Лікарня діяла і під час окупації краю гортіївськими військами (1939–1944). У 1946 була відкрита міська поліклініка. В радянський період стрімко збільшувався її ліжковий фонд, а на кін. 1991 досяг рівня 780 ліжок. Медичний заклад став багатопрофільним, кількість спеціалізованих відділень зросла до 17. За цей період в лікарні працювало багато відомих лікарських постатей, таких як – Бертолон Ліннер, Іван Попович, Сенько Олексій, Іщенко Юрій, Роман Ліда, Моріц Фріш, Віктор Мілецький, Хіра Корнелій, Чаповці Роман, Пустильник Леонід, Левдар Юрій та багато інших, які прославили лікарню завдяки своїм високим фаховим здібностям та моральним якостям далеко за межами району.

До розбудови і розвитку медицини неоцінимий внесок зробили головні лікарі: Святополк Веселий, Михайло Шомоді, Михайло Паладій, Василь Костур та Степан Фірцак. 1987 започатковано будівництво нового лікарняно-поліклінічного комплексу на 500 ліжок та 500 відвідувань в зміну, який планувалось завершити у 1991. Однак через соціально-економічну кризу в часи перебудови др. пол. 1990-х рр. та розпад Радянського Союзу не будівництво зупинилося. В роки Незалежної України (1995) – завершено будівництво поліклінічного корпусу, а в 1999 – стаціонарного корпусу на 250 ліжок та харчоблоку.

Сьогодні Брегівська центральна районна лікарня за своєю матеріально-технічною базою є однією з найкращих в області. Вона містить 11 стаціонарних відділень на 390 ліжок та амбулаторно-поліклінічну службу на 1200 відвідувань в зміну.

27.12.2013 згідно рішення міської управи Берегова лікарні присвоєно ім’я видатного хірурга районної лікарні Бертолона Ліннера (1887-1969), його ім’ям також названа вулиця, на якій знаходиться медичний заклад, і на подвір’ї якої встановлено його бронзове погруддя.

У Берегівській земській лікарні довгий час працювали відомі лікарі:

Ліннер Бертолон Бертолонович (05.12.1887, м. Берегово – поч. 1969). Народився у сім’ї службовця. Закінчив медичний факультет Будапештського університету (1911), спершу працював як інтерн в інфекційному та дитячому відділеннях Будапештської лікарні «Уйсент» Янош, де проводив перші операції по горловій дифтерії, інтубації на дітях, трахеотомії, потім в хірургічній клініці № 1 Будапешта у лікаря із світовим іменем – проф. Долінгера (1912–1917). 1914 – склав державний іспит на хірурга.

У Першу світову війну й до самого її завершення працював польовим хірургом на Східному фронті. Тут зробив тисячі операцій пораненим солдатам австро-угорської армії. По війні був нагороджений орденом «Знак пошани» та офіцерським «Хрестом ІІ ступеня Червоного Хреста». 01-06.1919 працював у хірургічному відділенні лікарні Сент-Рокуш (Будапешт), згодом повернувся в рідне місто.

У 1919–1938 Б. Ліннер – старший хірург Берегівської лікарні і завідувач хірургічного відділення. Вклав свій багатий досвід в організацію роботи хірургічного павільйону. У жовт. 1938, коли Берегово опиняється в руках окупаційної Угорщини, і майже все обладнання лікарні було перевезено представниками уряду Чехословаччини до Хуста (столиці Карпатської України), нова влада призначає Б. Ліннера директором лікарні (1938–1945). Він і далі продовжує оперувати. 1944, коли до Берегова входять радянські війська, Ліннер знову працює на передовій – виконує операції солдатам обох воюючих сторін. У 1944-1946- х рр. по сумісництву очолює роботу рентгенкабінету лікарні.

Б. Б. Ліннер безмінно, упродовж чверть століття очолював хірургічне відділення Берегівської лікарні, здійснив незліченну кількість операцій різної складності.

Успішний хірург розробив свою методику лікування тазобедрової кістки при переломах та лікування виразки. Удосконалював свої знання з хірургії та рентгенології у провідних клініках закордону. Був нагороджений значком «Відмінник охорони здоров’я» (1949), був депутатом міської ради Берегова (1950), учасником з’їзду хірургів України (1954). Б. Ліннер приймав людей і у своєму приватному будинку на вул. Шевченка, 13 (зберігся), де мав і рентгенівський апарат. На стіні будинку, як історична пам’ятка, встановлена меморіальна таблиця.

Ліннер, завдяки великому захопленню виноградарством (вирощував більше 120 виноградних кущів), вивів нові види винограду, які отримали назву Linner 1-6, чим прославили берегівські вина за межами краю. Працював до останнього дня життя, помер від серцевого нападу. За ініціативи угорського лікаря-терапевта М. Дужея, на території лікарні відкрили пам’ятник – бронзове погруддя Б. Ліннера, при встановленні якого було закладено капсулу з документом, де зокрема написано: «Нехай цей пам’ятник нагадує співвітчизникам про знаменитого лікаря ХХ століття. І нехай служить для них настановою його улюблений вислів: «Я зробив все, що міг. Хто може, нехай зробить краще!» «Feci, quod potui, faciant meliora potentes!»

Черський Антон (Антал) Андрійович (1779–1834, м. Мукачево, Закарпатська обл.). Народився у м. Мукачево, де древній рід Черських відіграв особливу роль у громадському житті міста і мав дворянські привілеї. Навчався в Будапештському університеті. Ступінь доктора з медицини і хірургії одержав у Віденському університеті. Працював на посадах міського й комітатського лікаря, а згодом – головного лікаря маєтків графів Шенборгів. Поряд з медичною практикою і службовими обов’язками А. Черський проводив велику науково-дослідну роботу. Його дослідження були пов’язані зі спалахами епідемій: «Холера в Бережском комитате и указания к ее аптекарскому исследованию» (1832), «Описание чумы у скота» (1829) у співавторстві з головним лікарем Березького комітату І. Станком. Ним написано ряд наукових статей з різної медичної тематики та монографію «О медицинской терминологии». А. Черський вивчав хімічний склад і лікувальні властивості мінеральних джерел Закарпаття, зокрема з 1823 джерела сіл Нижня Грабівниця, Плоске.

Його наукові досягнення були відомими далеко за межами краю. А. Черський підтримував зв’язки з російськими вченими, з якими познайомився за кордоном і в наукових колах мав свій авторитет. 1807 був запрошений на роботу в Росію. 3 липня 1811 обраний дійсним членом-кореспондентом Петербурзької медико-хірургічної академії. Помер у Мукачеві у грудні 1834, де й похований.

Джерела і література

Вакула Н.С. Нариси з історії медицини Закарпаття: з давніх часів до 40-х років ХХ століття / Н.С. Вакула. – Ужгород : Мистецька лінія. – С. 19–29, 37–38, 49–50, 59–60; Веселый Св. Пятнадцать лет земской больницы в Берегове /Св. Веселый // Подарпатская Русь. За годы 1919–1936 / ред. Е.С. Бачинский. – Ужгород: Школьная помощь, 1936. – С. 83–86; Закарпатские доктора медицины и их научная деятельность в области эпидемиологии (ХVIII–ХIХ века) / А. А. Фединец, В. С. Сопко, И. И. Томей, М.А. Андрух // Материалы второй респ. науч. конф. по физиологии микроорганизмов, ноябрь 1968 г. – Ужгород: УжГУ, 1969. – С. 166–169; ЗОДА: Ф. : Ив. 17/22. – спр. 911. – оп. 3. – арк. 6; Палфий М.Ю. Жизнь и деятельность закарпатского врача А.А. Черского / М.Ю. Палфий, М.А. Андрух // Вопросы истории медицины и здравоохранения: материалы третьей науч. историко-мед. конф. Белорусской ССР. – Минск: Полымя, 1968. – С. 230–231; Сопко В. Сім століть хірургії / В. Сопко // Закарпатська правда. – 1980. – 14 вересня. – С. 4; Торжественное открытие Береговской больницы // Неділя. – 1936. – 19 января. – С. 2; Особова справа д-ра Б. Ліннера.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 173 – 177.