2017 р. Звід пам’яток України

Роман Офіцинський

Берегово – районний центр (1946), місто обласного підпорядкування (2001) – входить до Списку історичних населених місць України з датою заснування – середина 11 ст. Знаходиться на віддалі 72 км від обласного центру. З півночі та південного сходу місто оточують відроги вулканічних Карпат. Через місто протікає канал Верке, що єднає річки Боржава і Латориця, проходить залізниця Чоп-Солотвино (від 1872), шосе Ужгород-Рахів. Площа міста – 19 кв. км, населення – 24,7 тис. осіб (2013).

У межах Берегова вивчено 7 поселень: два пізньопалеолітичних (15-12 тис. років тому), неолітичне, доби бронзи, раннього заліза (куштановицька культура), початку нашої ери, давньослов’янське. У 1890 археолог Тиводар Легоцький на правобережжі Верке, поблизу лікарні, знайшов давньослов’янські артефакти. У місті досліджено пам’ятки празької культури – два житла напівземлянкового типу з печами-кам’янками середини І тис. н.е.

1048 угорський король Андрій подарував місцевість брату Белі. Від 1063 поселенням володів Ламперт, син Бели. Лампертгазу (Віллу Ламперта) 1085 знищили половці. 1845 при будiвництвi «венеційського» мосту через канал Верке бiля католицького собору знайшли поховання воїнiв з мечами другої половини 11 ст., напевно, захисників міста 1085.

1100 вперше зведено готичний костьол Здвиження чесного хреста господнього, найстарішу кам’яницю Закарпаття. Ця дата висічена на віконному прорізі. Споруді судилася гірка доля, у 1241 храм знищили монголи, а в 1418 його відбудовано. У 1519 костьол став собором. Та в 1565 його пошкодили угорські протестанти, а 1657 –167 польські війська князя Юрія Любомирського. У 1686 відремонтований костьол знову постраждав, коли повстанці-куруци підпалили в ньому австрійських вояків. У 1839-46 рр. коштом графа Шенборна костьол відновили. 1899 – встановили орган. 2002 – проведено зовнішню реконструкцію, ним опікуються ченці-єзуїти.

1141 поселення перейшло у володіння угорського короля Гейзи ІІ, який сюди запросив на постійне проживання госпітів (гостей) із Саксонії. Появилася нова назва – Лампертсас (Лумпрехтсас). Король Бела ІV 1237 надав йому статус самоврядного королівського міста. Коли монголи спустошили Угорщину, він знову запросив сюди німецьких колоністів, яким 1247 дарував право вільної торгівлі по суботах.

1271 місто стало центром Березького комітату. 1274 з’являється назва Берегсас (офіційно – 1504), в якій відображено назву комітату (від слов’янського «берег» чи угорського «берек» – «гай») і привілейованих мешканців – німців-сасів. Саме ж слово «сас» німецькою мовою означає «поселення».

У 1342 Берегово отримав магдебурзьке право – статус королівського міста, печатку, суд, що виносив смертні вироки. Перший цех (шевців) виник 1446, згодом – цехи гончарів, бондарів, ковалів, кравців, кушнірів та ін. Проходили ярмарки, де продавали товари з Угорщини, Австрії, Польщі. 1396 володарем міста став литовськоподільський князь Федір Корятович, а 1418 – король.

У 1327-1556-х рр. діяв монастир ордену домініканців, який 1573 зруйнували протестанти. Цілим залишився лише підвал для зберігання вина і продуктів. Трансільванський князь Габор Бетлен на цьому місці спорудив Графський двір, що зберігся. Одноповерхову будівлю прикрасили шість стовпів часів ренесансу, підвал зберіг початкову готичну стелю. На фасаді будівлі написано «Бетлен, 1629». Перша школа вже діяла 1590.

Місто не раз було жертвою внутрішніх усобиць і зовнішніх набігів. У 1565 протестанти захопили католицьку церкву, викинули олтарі, забілили фрески. 1566 Берегово зруйнували турки, на його відновлення пішло півстоліття. 1667 місто спалили польські рейтари, а 1686 його знищила пожежа. Після поразки війни Ференца II Ракоці 1711 Берегово позбавили статусу міста до 1869. Від 1728 воно належало МукачівськоЧинадіївській домінії графів Шенборнів.

У 1803 у місті нараховувалося 375 будинків, з яких лише 8 кам’яних, а решта – з дерева і саману. 1813 відкрили аптеку, а 1836 – пошту і друкарню. Працювала шестикласна школа. Гончарі виготовляли кахель, посуд з наліпним орнаментом і168 поливою. 1825 греко-католики звели кам’яну церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці.

Від 1824 щорічно проводилилося 12 ярмарків і торгів. 6 червня 1848 відбулися перші вибори депутатів до парламенту. У 1899 запущено першу електростанцію, 1912 на підприємствах працювало 2 тис. осіб, або п’ята частина від усього населення.

1852 місто відвідав австрійський імператор Франц Йосиф I. Від 1875 тут виходила угорськомовна комітатська газета «Bereg». У 1880 від сильної пожежі постраждав міський центр, на якого відновлення держава виділила позику. Упорядкували вулиці, звели житлові й адміністративні будинки. Від 1865 діяла гімназія, 1873 – жіноча горожанська школа.

У 1900 в Берегові проживало 9,6 тис. осіб, 1930 – 19 тис. осіб.

22 березня 1919 у місті була встановлена угорську радянська влада, яку через місяць, 27 квітня, ліквідували румунські війська, а в вересні 1919 край увійшов до Чехословаччини. Берегсас перейменували у Берегово. У 1935 відкрили лікарню на 400 ліжок. За нової влади у місті діяли 7 шкіл, 7 храмів, 2 кінотеатри, виходили 2 газети «Jovő» (Майбутнє) і «Beregi hirlap» (Берегівські вісті). В україномовній гімназії працював відомий письменник Василь Пачовський, а 1930 її закінчив Федір Потушняк, визначний учений та письменник.

Згідно з Віденським арбітражем 2 листопада 1938, місто віддали Угорщині. Близько 6 тис. жителів, здебільшого – євреї, потрапили у концтабори, де переважно загинули. 26 жовтня 1944 у Берегово ввійшли радянські війська. У червні 1945 в центрі міста встановили обеліск радянським воїнам, а 1967 біля нього запалили Вічний вогонь.

22 січня 1946 утворено округ (район) з центром у Берегові в складі Закарпатської області. Від 1952 працював самодіяльний театр, 1962 – музей (Дім дружби), у 1945- 1991-х рр. виходила районна газета «Червоний прапор», працювало два десятки промислових підприємств, зокрема на швейній фабриці трудилося 800 осіб, майоліковому заводі – 850 осіб, меблевому комбінаті – 1,5 тис. осіб. Тут розмістили Закарпатську геолого-розвідувальну експедицію, для працівників якої спорудили житловий мікрорайон.

Міський центр включає три площі: Ференца II Ракоці, Героїв (Л. Кошута), Визволення. Звідси вулиці радіальними відгалуженнями прямують у різні напрямки.

Площу Ракоці репрезентують костьол Усіх Святих (13-19 ст.), двір Г. Бетлена (1629), казино-ресторан «Фазан» (1820).

Площа Героїв виникла з колишньої Торгової площі, котру розширили після пожежі 1880. Наприкінці 17 ст. на розі вул. Мукачівської та пл. Героїв у бароковому стилі звели готель-корчму «Орослан» (Золотий лев), де у серпні 1800 зупинявся угорський письменник Ференц Казінці, а в липні 1847 ночував поет Шандор Петефі. Від 1993 у будівлі діє Угорський національний театр ім. Д. Ійєша, де працював визначний режисер Аттіла Віднянський.

У 1945 пл. Героїв перетворили у сквер, де ростуть екзотичні дерева і кущі: туя, софора, сакура, таволга та ін. Посередині площі замість демонтованого меморіалу полеглим у Першій світовій війні в червні 1945 встановлено пам’ятник радянських воїнам.

Домінантою площі Визволення є реформатська церква (1715). Навпроти необароковий будинок суду (1909), де нині Закарпатський угорський інститут ім. Ференца Ракоці ІІ, заснований 1994. Поряд єврейська синагога, перебудована в радянський час на клуб. Від площі виходить вул. Сечені, що з’єднує із залізничним вокзалом. З 1880-х рр. на ній виросли будинки в стилі неокласицизму, романтизму, модерну.

На вул. Мукачівській розташована адмінбудівля Березького комітату (1880) в стилі класицизму. Нині тут Берегівський медичний коледж, заснований 1946. Відомим випускником коледжу є доктор медичних наук, професор Іван Логай, лауреат Державної премії України, директор Інституту очних хвороб і тканинної терапії ім. В. Філатова (м. Одеса) 1985-2004 рр.

Вул. Стефаника примітна будинком гімназії (1903) в стилі романтизму – червона цегла у поєднанні з сірим мармуром, гостроверхі черепичні дахи, що увінчують бічні ризаліти, ковані решітки огорожі. На вул. Т. Шевченка є греко-католицька церква Блаженної Діви Марії, зведена 1825 на місці колишньої – з 1772. На вул. Г. Бетлена розташований бароковий Графський двір 1629, де від 2002 діють два музеї – краєзнавчий та виноробства. Згаданий костьол Здвиження Чесного Хреста розташований на вул. Ш. Петефі. Неподалік у 1973 на глибині 1,5 м знайшли масове поховання 1657, коли польське військо спустошило місто.

У Берегові 6 пам’яток архітектури національного значення. Інші пам’ятки – місцевого значення: 15 архітектури, 14 історії, 7 монументального мистецтва. Також є 52 меморіальні таблиці.

Література:

Архітектурні, історичні та природні цінності Берегівщини / Упоряд. О. Супруненко. – Ужгород: Патент, 2013. – С. 10-15; Вереш Г., Побранский Л., Сияртова Г. Берегово // История городов и сел Украинской ССР. Закарпатская область. – Киев: УСЭ, 1982. – C. 121-134; Войтович Л. Берегово: міфи та історія // Історичні пам’ятки Галичини: Матер. Четвертої наук. краєзн. конфер. – Львів, 2008. – С. 313-336; Достал Я. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки. 1919- 1939 рр.). – Ужгород: Карпати, 2014.– С. 25-27; Зубанич Л. Місто над Верке // beregovo-beregszasz.gov.ua.; Історія Берегова // www.beregszasz.bereg.net.ua/ukr.; Легоцький Т. Історичні колоски: Визначні пам’ятки природи та історії. – Ужгород: Карпати, 1997. – С. 22-24; Пам’ятки Берегового // uk.wikipedia.org. Костел Воздвиження Святого Хреста (Берегове) // uk.wikipedia.org.; Міськов І. Проблема походження назви та символів міста Берегова // www.zakarpatia.com.; Туристичний путівник по Берегову (Берегсасу) / Упоряд. Й. Торпоі. – Ужгород – Берегово, 2011. – 56 с.; Чанаді Ю. У завірюсі доленосних років: Нариси з історичного минулого Берегова. – Ужгород: ПоліПрінт, 2004. – 340 с.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 166 – 169.