2009 р. Таємниці минулого палацу графа Бетлена в закарпатському Берегові
Дата: 13.11.2009
ПТУ не місце в палаці
Нині в палаці – профтехучилище, і лише кілька кімнат відведено під краєзнавчий музей. Іван Шепа, його директор, розповідає про дивне зникнення таблички, де значилося, що будівля – пам’ятник архітектури (ансамбль споруд “Графський двір”) і охороняється державою. Відразу після цього частина історичного двору міськрада Берегово раптом передала під забудову парафіянам церкви свідків Єгови. Містика, та й годі!
– Навіть попередніх археологічних розкопок не провели, – скаржиться Іван Іванович. – Але ж це був справжній бастіон! І вікна відкриваються на вулицю, щоб легше було відстрілюватися у разі атаки ворога. По кутах будівлі були контрфорси, як у справжнього замку. Але в 1980-х роках львівські архітектори вирішили, що контрфорси заважають пішоходам. “Надмірності” прибрали.
У результаті стіни і стеля кожен рік покриваються новими тріщинами. На ремонт будівлі з бюджету району не виділено ні копійки. Чиновники кажуть, що їм зараз важко виживати. Залишається тільки молитися, щоб цей унікальний пам’ятник не розвалився під час чергового урагану.
Поряд з палацом Бетлена – римсько-католицький костел, одна з найстаріших будівель 945-річного міста. Історики стверджують, що в 1657 р. церкву спалили разом з людьми, які сховалися там від рейтарів польського князя Любомирського. У 1973-му під час земляних робіт на центральній площі знайшли масове поховання дорослих і дітей – вирішили, що це і є жертви поляків…
Разом з Іваном Шепою піднімаємося до балюстраді з колонами в стилі епохи Відродження. Парадний вхід – всередині квадратного двору, оточеного приміщеннями, що колись призначалися для прислуги. Сьогодні тут склади і класи училища. У центрі двору – залитий асфальтом майданчик для гри в баскетбол.
– Сюди під час Першої світової війни привезли нетлінну правицю першого угорського короля Іштвана Святого, – розповідає мій провідник. – Її возили по всій країні в спеціальному вагоні, прикрашеному іконами і фігурками ангелів.
Цей урочистий момент можна побачити на музейних фотографіях. Святі мощі привезли в позолоченій скрині. Вулицю з боку вокзалу прикрасили гірляндами з квітів. Правиця повинна була підняти бойовий дух солдатів і жителів Австро-Угорської імперії. Після закінчення Великої Вітчизняної війни в палаці розмістилися військові, а в 1950-х роках будівлю передано училищу механізаторів. Від старовинного оздоблення і меблів нічого не залишилося, стіни покрили звичайною масляною фарбою. Капремонту палац не бачив більше половини століття.
За вузьким дерев’яними сходами ми піднімаємося на горище. Тут тільки сміття, порожні коробки, з-під ніг злітають голуби. Дах підтримують округлі балки, в деяких місцях не вистачає черепиці.
– Хотів за власні кошти оновити дах, залатати дірки, щоб дощем не заливало експонати, – зітхає директор. – Коли на одній зі шкіл міняли черепицю, попросив продати мені стару для музею, але отримав відмову.
Великим досягненням у справі збереження цінного архітектурного пам’ятника Іван Іванович вважає рішення районної адміністрації від 30 березня 2002 р., згідно з яким частину кімнат палацу передали краєзнавчому музею.
Іван Шепа став директором. До цього він працював в жеку, а також стежив за порядком на місцевому кладовищі.
– І я захопився вивченням нашої історії, – розповідає він. – Багато могил на цвинтарі стояли без табличок і інших пізнавальних знаків, тому розпочав пошуки. Ходив в архіви, шукав родичів. Потім познайомився з жінкою, яка показала мені могилу загиблого тут під час війни угорського офіцера Дюли Партоша. Вона була в нього закохана, але війна перекреслила плани. З того часу доглядає за могилою… Я розшукав в Угорщині дочку загиблого офіцера Юдіт, написав їй листа. Вона була мені нескінченно вдячна і тут же приїхала…
Івану Івановичу вдалося знайти і привести до ладу 87 могил угорських солдатів і офіцерів. На відкриття оновленого військового кладовища приїжджали представники з міністерства оборони Угорщини, ентузіаста нагородили почесною грамотою.
MP3-плеєри в підвалах стануть в нагоді
Івану Шепі дуже хочеться зберегти музей і примножити експозицію, яку започаткували кілька десятків речей – вишиті рушники та предмети побуту, принесені ним з дому. Сьогодні тут дбайливо зберігаються кілька тисяч експонатів. Один із залів присвячений історії виноробства.
– Вино на Берегівщині робили навіть на замовлення двору Петра I, – посміхається Іван Іванович. – Адже природні умови для вирощування винограду на місцевих пагорбах дуже схожі на ті, що у відомому Токаї. До слова, податки з населення тоді брали вином.
Директор сподівається, що одного разу весь палацовий комплекс князя Бетлена стане музеєм, в тому числі і підвали, які довгий час служили складами для гуманітарної допомоги, а тепер засипані піском. У них теж варто провести археологічні розкопки: є велика ймовірність знайти раритети. У підвалах Іван Іванович хоче відкрити окремий музей – вина і виноробства. Місцеві винокури обіцяли посприяти.
Він показує мені спеціальний скляний черпак для вина – по-угорському “лопош”, а також келихи, що зображують чоловічі і жіночі статеві органи.
– У цьому немає нічого особливого, – вважає директор. – З таких келихів пили вино батьки після народження сина чи доньки. І обов’язково до дна. А туристів такі речі цікавлять в першу чергу.
У минулому році Іван Шепа відвідав США за програмою обміну музейними працівниками. Тепер хоче застосувати в своєму музеї новацію – гіди-MP3-плеєри для відвідувачів. Вони стануть в нагоді гостям-іноземцям, які не знають ні української, ні російської. А на плеєр можна записати екскурсію на будь-якій мові.
Джерело: “Закарпаття online”