2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України
Комплекс собору св.Юра
Розмішується на вершині пагорба, що домінує над центром Львова. Тут ще за часів Галицької Русі існувала позаміська церква, ймовірно, дерев’яна. У 1363 р. закладено мурований храм, згадуваний у хроніці м. Львова Б.Зиморовича разом з Вірменською церквою як творіння архітектора Доринга.
У 1732-1738 рр. на північ від старої церкви постають муровані келії для монастиря ордену василіан, які згодом були введені до складу капітульного будинку. У 1744 р. старовинну церкву розібрано, а на її місці розпочато будівництво нового храму за проектом Б. Меретина – автора кількох значних барокових споруд на терені України. Будівництво собору св. Юра, яким після смерті Б.Меретина (1759 р.) керував Себастіян Канти Фесінгер, тривало до 1764 р., а оздоблювальні роботи – до початку 70-х років. Майже одночасно (1761-1762 рр.) архітектор Клеменс Фесінгер зводив корпуси капітульного будинку та митрополичого палацу. У 1765 р. закінчено огорожу з двома брамами. У 1865 р. споруджено вежу дзвіниці на північно-східному розі капітульного будинку. Архітектура всіх споруд вирішена в стилі пізнього бароко (рококо), що об’єднує їх в єдиний ансамбль, пірамідальна композиція якого побудована з точним урахуванням рельєфу місцевості. У 1817 р. собор став кафедральним, а будинки біля нього зайняла резиденція греко-католицького єпископа.
Характерною для доби бароко рисою ансамблю є театральність його зорового сприйняття. Дорога до собору проходить крізь парадну браму, увінчану алегоричними фігурами “Віри” та “Надії” роботи скульптора М. Філевича. Трохи вище по схилу розташовано муровану огорожу з ажурними вазонами і другою брамою з розірваним сегментним фронтоном, оздобленим скульптором Філевичем символічними зображеннями католицької та православної церков.
Східне подвір’я перед собором з правого боку оточене огорожею саду, з лівого – крилами будинку капітулу. Навпроти входу до собору стоїть митрополичий палац.
Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 150