2017 р. Звід пам’яток України

Роман Офіцинський

Вилок – селище міського типу (1959), центр селищної ради – входить у Список історичних населених місць України з датою заснування – 13 ст. Розташоване на рівнинному правобережжі р. Тиса, за 16 км від районного центру. Вилок перетинає залізниця Батьово–Королево, шосе Ужгород–Рахів.

Площа селища – 9,7 кв. км, населення – 3,3 тис. осіб (2011).

Тут знайдено артефакти пізньозалізного віку (латену) ІІІ-І ст. до н.е., римські монети ІІ ст. н.е.

Протягом 13 ст. на місці сучасного Вилока існувало село Ніртелек ( «нір» – угорською «береза», «телек» – земельний наділ), яке від 1270 належало магнатам роду Гунт-Пазмань. Його мешканці займалися виноградарством. Наприкінці 13 ст. Ніртелек, вірогідно, знесла Тиса під час повені.

1304 виникло Уйлок (Вуйлок, Вилок), що означає «нове поселення». 1332 засвідчено католицьку парафію. Через Вилок Тисою транспортували марамороську сіль. Тут знаходилися королівське соляне управління, склади, воєнізована сторожова охорона. Соляний дім, основу якого звели 1417 як склад солі, зберігся до наших днів.

Згубних наслідків Вилоку заподіяла повінь 1621. Його відбудова забрала десятки років. 1657 значних збитків завдало польське військо, а 1661 – турецьке. Саме тут розпочалася війна проти Австрії 1703-11-х рр. 24 травня 1703 група повсталих під проводом Томаша Есе напала на Вилок, прогнали австрійських охоронців казенних соляних складів, захопили паромну переправу, касу соляного управління. 14 липня 1703 після поразки повстанців під с. Довге (Іршавський р-н) на околиці Вилока відбувся перший їх переможний бій з австрійцями. 1906 з цієї нагоди споруджено пам’ятник з орлом-турулом на штучному кургані на лівому березі Тиси. Його зруйнували 1945 і відновили 1989.

1717 Вилок спустошили кримські татари. 1770 місцевих кріпаків викупила казна для робіт у соляному управлінні. Тут виросли кам'яні споруди: реформатський храм 1727 (перебудовано у 1859), римо-католицький костел св. Олени 1788, греко-католицька церква Вознесіння 1806. 1790 – запрацювала аптека.

У 19 ст. Вилок мав статус містечка Передтисянського округу Угочанського комітату. Користувався власним гербом, де у срібному щиті, на хвилястому підніжжі, тричі розділеному блакиттю й сріблом, зображено човен, яким править селянин у червоному одязі, а щогла увінчана гербом монархії Габсбургів.

1830 в селі проживало 1,4 тис. осіб, 1900 – 3 тис., 1930 – 3,4 тис. осіб.

Під час революції 1848-49 рр. в селі створено загін національної гвардії. 1863 у Вилоку утворили спілку ремісників, 1878 – ще три товариства: об’єднаних ремісників, чоботарів, різних ремісників. 1883 відкрили державну початкову школу, а 1885 – ремісничу школу, де навчалося 65 учнів.

Наприкінці 19 ст. через Вилок пролягла залізниця Чоп-Рахів. Вздовж центральної вулиці з’явилися цегляно-кам’яні будинки з черепичними покрівлями. Нині це історична частина архітектурної забудови Вилока.

У березні 1919 встановлено директоріум – орган угорської радянської влади. Наприкінці квітня 1919 село окупувало румунське військо. Від 5 серпня 1919 до 10 листопада 1938 Вилок належав Чехословаччині. 1923 село включили до Берегівського округу. Повінь 1932 зруйнувала тут 120 будинків. Із цього приводу визначний угорський прозаїк Жігмонд Моріц оприлюднив у газеті «Пештський щоденник» статтю.

Наприкінці 1938 Вилок став центром новоствореного Тисоуйлоцького округу. Тут розмістили окружне управління, митницю, прикордонну сторожу, страхове товариство, відділення жандармерії. Понад тисяча осіб, або майже третина населення потрапила в концентраційні табори.

25 жовтня 1944 Вилок став радянським. 28 жовтня 1945 на братській могилі відкрили пам’ятник радянським воїнам (реставровано 1978). Вилок увійшов до Севлюського округу. На базі майстерень створили взуттєву фабрику, деревообробний комбінат. Запрацювали дві середні школи, заклади культури, медицини, торгівлі. 1948 Вилок постраждав від повені. Тоді ж заснували колгосп.

У 1947-80 рр. у Вилоку діяв обласний Дім дитини, де колектив у складі 125 осіб виховував 2 тис. дітей до трирічного віку. Відтак установу перемістили у м. Сваляву.

1959 Вилок став селищем міського типу. У 1989 на стіні Соляного дому встановлено меморіальну таблицю Т. Есе, у 1992 – Ж.Моріцу, а на околиці селища відновлено пам’ятник куруцам. 2007 зведено дві загальноосвітні школи – українською мовою навчання (близько 400 учнів) та угромовну (180 учнів).

Родом з Вилока перша жінка-лікар Угорщини Шарлотта Штайнбергер.

У селищі 3 місцеві пам’ятки: архітектурна (Соляний дім 1417 ), історична (могила радянських воїнів), монументальна (пам’ятник куруцам), а також 2 меморіальні дошки (повстанцю Т. Есе, письменнику Ж. Моріцу).

Джерела і література

Делеган В. Вилок // История городов и сел Украинской ССР. Закарпатская область. – Киев: УСЭ, 1982. – C. 198-207; Достал Я. Підкарпатська Русь (Закарпаття періоду Чехословацької Республіки. 1919-1939 рр.). – Ужгород: Карпати, 2014. – С. 39-40; Федака С. Населені пункти і райони Закарпаття. – Ужгород: Ліра, 2014. – С. 49-50; Фийнеш Е. Географічний словник Угорщини. Опис населених пунктів Закарпаття середини XIX ст. – Ужгород: ІВА, 2011. – С. 19.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 214 – 215.