Церква св. Спаса

Віктор Вечерський

Ансамбль Спасо-Преображенської церкви з дзвіницею, 2-а пол. 19 ст. (архіт).

Ансамбль міститься в центральній частині села на рівнинному, злегка хвилястому ландшафті. Складається з двох великих мурованих споруд – триверхої церкви та окремо поставленої надбрамної дзвіниці. Остання своїм західним фасадом виходить на головну вулицю. На схід від дзвіниці в центрі великого церковного подвір’я стоїть церква, поздовжня вісь якої збігається з віссю проїзду дзвіниці. Обидві будівлі домінують в забудові села та в довколишньому ландшафті, виразно проглядаючись навіть з дуже віддалених видових точок.

Ансамбль збудовано протягом 1885 – 92 (за іншими відомостями – в 1887 – 90) за проектом харківського єпархіального архітектора В.Нємкіна на місці однойменного дерев’яного храму 1778.

Спасо-Преображенська церква є реплікою знаменитої слобожанської пам’ятки доби бароко – Покровської церкви в Охтирці (1753 – 68). Архітектор В.Нємкін досить точно відтворив не тільки розпланувально-просторову структуру, а й розміри прототипу. Споруда має досить значні розміри – довжину 44 м, ширину 27 м, висоту до зеніту центрального верху близько 28 м. Церква загалом є тридільною і триверхою. Проте центральний восьмерик має складну структуру: чотирма масивними пілонами /3,0 х 3,0 м у плані/ він поділений на дев’ять просторових дільниць і на три нави, при чому середня нава вдвічі ширша за бічні й дорівнює по ширині прямокутним у плані бабинцю й вівтарю. Пілони за допомогою півциркульних підпружних арок і сферичних трикутних пандативів несуть великий циліндричний світловий під банник діаметром 7,5 м, увінчаний сферичною банею. Рамена просторового хреста перекриті циліндричними склепіннями з глибокими розпалубками, які відповідають аркам, що з’єднують пілони зі стінами.

Трикутні в плані компартименти в міжраменнях перекриті складними типами склепінь – коробовими, що переходять у зімкнуті. Вівтарний об’єм двома арками, що спираються на пристінні пілони, поділений на три секції, кожна з яких перекрита коробовим склепінням.

Середня секція дещо ширша і її склепіння несе невеликий світловий четверик, увінчаний зімкнутим чотири лотковим склепінням. Бабинець двоярусний. У горішньому ярусі містяться значні за площею хори. Перекриття над першим ярусом склепінчасте, аналогічне перекриттю вівтаря, тільки середня секція, на відміну від вівтаря, перекрита хрестовим склепінням. Зате перекриття другого ярусу бабинця, над хорами, цілком ідентичне перекриттю вівтаря. У цьому вбачається відхід від прямого повторення прототипу, бо в охтирській Покровській церкві верхи над вівтарем і бабинцем декоративні.

Головною темою інтер’єру є глибинне розкриття простору, що має жорстку вістову спрямованість до вівтаря. Її підкреслюють ритмічні ряди пілонів і арок. При цьому важливого значення набувають членування та зміни освітленості: масивність пілонів візуально полегшують приставні пілястри тосканського ордера, яким відповідають гурти арок, завдяки чому масиви основних конструкцій полегшуються, а аркові членування примножуються. Цей вістовий рух посилює велика кількість горизонтальних членувань – антаблементів, розкріпованих багатообломних карнизів значного виносу. Цей рух перепинається у під банному просторі, де висока, щедро освітлена баня надає середньому об’єму певної центричності та привносить в інтер’єр висотний принцип розвитку простору. Все це до певної міри просторово розмежовує об’єми бабинця, вівтаря та центрального восьмерика. На це розмежування вказує навіть така деталь, як відсутність сталевих затяжок у п’ятах основних підпружних арок, тоді як усі арки бабинця і вівтаря мають парні сталеві затяжки. В інтер’єрі церква потинькована й побілена. У вівтарі фрагментарно збереглося орнаментальне мальовання кін. 19 ст.

Загалом, як структура інтер’єру, так і його декор витримані в бароковій стилістиці, тож нагадують не стільки прямий прототип – Покровську церкву в Охтирці, скільки інтер’єри великих барокових костелів Правобережжя кін. 18 ст.

У зовнішніх формах домінує величезний восьмигранний об’єм центрального компартимента, увінчаного світловим восьмериком (круглим усередині) з низьким наметовим завершенням та декоративною маківкою рокайлевих обрисів (остання не збереглася). Рівновисокі з центром вівтар і бабинець увінчані стрункими світловими четвериками з рокайлевими маківками. Усі компартименти поєднує високий цоколь та широкий антаблемент, що включає фриз із карнизом. Наріжники бабинця і вівтаря закріплені рустованими пілястрами. Кути центрального восьмерика акцентовані тонко прорисованими спареними пілястрами тосканського ордера, франкованими рустованими пілястрами. Карнизи й горизонтальні гурти ледь розкріповані.

Лапідарну гладінь червоних цегляних стін прорізають розташовані у два яруси аркові вікна витягнутих пропорцій. Вікна першого ярусу дуже великі, облямовані наличниками. Над невеликими вікнами другого ярусу горизонтальні та фігурні сандрики влаштовані у два яруси. Грані трьох під банників оформлені аналогічно. Бароковий характер фасадів підкреслюють невисокі фігурні фронтони, що увінчують північну та південну грані центрального компартимента.

Під церквою міститься підвал-крипта. Обабіч вівтаря первісно були дві низенькі прямокутні в плані ризниці, що не збереглися. Вони відігравали роль проміжного масштабного елементу при переході від масштабу людини до масштабу величезної будівлі. Дахи вальмові, по дерев’яних кроквах, укриті покрівельною сталлю.

Дзвіниця при церкві двоярусна, симетрична. Її перший ярус тридільний, прямокутний у плані. По центру – арка проїзду, облямована архівольтом з виділеним замковим каменем. Її фланкують спарені пілястри тосканського ордера, що несуть антаблемент з трикутним фронтоном. У бічних двоповерхових об’ємах влаштовані невисокі аркові отвори для проходу вірян. Над ними – аркові вікна, облямовані наличниками з рельєфно виділеними замковими каменями. До бічних фасадів прилягають дві низенькі гранчасті прибудови на кшталт кордегардій. Другий ярус дзвіниці – четверик зі зрізаними кутами, що стоїть на низенькій чотиригранній основі. Грані прорізані високими арковими отворами дзвонів і завершені фігурними фронтонами, які за формами аналогічні фронтонам церкви. Вінчає дзвіницю восьмигранний купол параболічних обрисів з глухим ліхтариком і бароковою маківкою.

Незважаючи на класицистичну три частинну побудову нижнього ярусу, на кшталт римської тріумфальної арки, а також класицистичні мотиви в декорі, дзвіниця відтворює притаманний українській традиційній архітектурі тип двоярусної дзвіниці «восьмерик на четверику».

Ансамбль Покровської церкви та дзвіниці у Ворожбі є унікальним архітектурним витвором доби пізнього історизму. Він засвідчує інтерес архітекторів 1880-х рр. до регіональних архітектурних традицій доби бароко, а також вміння творчо освоювати спадщину 18 ст. Це – чи не найдавніше свідчення пошуків українського національного стилю в церковній архітектурі Лівобережжя і Слобожанщини кін. 19 – поч. 20 ст.

Ансамбль виявлено і досліджено В.Вечерським у 1985, поставлено на державний облік як пам’ятку архітектури й містобудування місцевого значення з охоронним № 130-См.

[Державний архів Сумської обл., ф. 803, оп. 1, спр. 16, арк. 29; Барановский В. Юбилейный сборник сведений о деятельности бывших воспитанников Института гражданских инженеров (Строительного училища). 1842 – 1892 / В. Барановский. – СПб, 1893. – С. 250-251; Бондаренко І. Характерні риси творчості харківського єпархіального архітектора Володимира Нємкіна / І. Бондаренко // Архітектурна спадщина України. – К., 2002. – Вип. 5. – С. 359-363; Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII – початку ХХ століть : біографічний довідник / В. І. Тимофієнко. – К., 1999. – С. 277.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 699 – 701.