Садиба Донець-Захаржевських – Задонських
Людмила Велика, Лариса Колесникова, Катерина Черкасова
Розмір зображення: 800:474 піксел
Первісний вигляд головного фасаду будинку Донець-Захаржевських-Задонських. Фото кін. 19 ст. Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Харківська область. Куп’янський район. Великобурлуцька, Вільхуватська, Дворічанська, Шевченківська територіальні громади. – Харків: 2021 р., с. 39.
Садиба Донець-Захаржевських – Задонських, 1-а пол. 19 ст. (архіт., іст.). Вул. Сільгосптехніки, 3.
Наприкін. 17 ст. землі навколо суч. Великого Бурлука належали старовинному слобожанському роду ДонецьЗахаржевським. Григорій Єрофійович Донець (1668–91) став засновником однієї з гілок слобідського старшинського, а потім дворянського роду – Донець-Захаржевських-Задонських. Сл. Великий Бурлук була одним із 8 маєтків Донець-Захаржевських в Харківській губ. Будувати садибу розпочав Андрій Донець-Захаржевський (1768– 1841), син Якова Донця-Захаржевського.
Садиба розташована в північній частині села в долині р. Великий Бурлук (ліва прит. р. Сіверський Донець) та вважалася однією з найкращих у Харківській губ. Територію садиби з півдня, сходу і північного сходу обминало русло р. Великий Бурлук, яке за місцем розташування парадного садибного будинку і парку, було розширено. Вздовж північно-західної межі садиби було організовано під’їзд – широка алея, перетворена згодом у транспортну магістраль. Збережений садибний будинок палацового типу, споруди в’їзної групи і Преображенський храм, розташований на височині, утворювали головну композиційну вісь садибного ансамблю, який розкривався на оточуючий природний ландшафт.
Преображенська церква була побудована у 1826–39 у стилі ампір. Зруйнована у 1930-х рр., залишився фундамент та частина цегляного фасаду. Г. Лукомський, який опублікував перші фотографії будівель палацової садиби, припускав участь архітектора В. Стасова у створенні храму. Храм поздовжнім південним фасадом був звернений до садиби. Головна вісь храму була закріплена симетрично розташованими з боку східного фасаду і під’їзду, двоповерховими будинками церковного притча. Підхід до храму фланкували 2 сторожки, з яких дотепер збереглась одна.
Архітектурне рішення одного зі збережених корпусів свідчить про єдність архітектурно-стилістичного рішення культового ансамблю і парадного палацу садиби. Просторове розміщення садибних будівель зафіксовано на земельній ділянці «дачі слободи Великий Бурлук», ймовірно кін. 19 – поч. 20 ст. Уздовж головної вісі садиби з боку під’їзду розміщувалися житлові, службові та господарські споруди. Праворуч будинку містилась оранжерея, ліворуч – службові споруди, на головній вісі – в’їзні ворота, ліворуч від них – кордегардія. Всі ці будівлі відсутні. Частково збережений парк, який розташований із південно-східного боку від палацу. Русло річки біля садиби було розширено, влаштовано ставки, один з яких на теперішній час очищено.
Історія створення палацу починається у 1820-х рр. Побудований у стилі класицизму. Автор невідомий. Двоповерхова витягнута у плані дерев’яна будівля з 2 центральними портиками по протяжних фасадах розташована на високому цегляному цоколі. Первісне планування коридорної системи має незначні перебудови. Центральна частина південного фасаду, зверненого до ставку, була акцентована монументальним шестиколонним портиком доричного ордеру, що об’єднував 2 поверхи. У сучасному стані портики фасадів втрачено.
Портик південного фасаду на рівні другого поверху мав широку терасу з ажурним металевим огородженням. На головному (північному) фасаді розташовані основні входи до палацу: парадний вхід по осі з арочними завершеннями віконних і дверного отворів, в площині яких до фасаду примикав шестиколонний портик доричного ордеру, і 2 бокових – в дерев’яних одноповерхових прибудовах. Бічні ризаліти головного фасаду виявлені широкими віконними прорізами, які завершувалися арочного обрису плоскими нішами з дерев’яним накладним орнаментом. Деталі оздоблення фасадів та балюстради на рівні дахів не збереглися. На ін. поверсі палацу знаходилась домова церква Святої Трійці. У первісному стані будівля палацу садиби була поштукатурена та пофарбована відповідно до канонічних прийомів обробки кам’яних палаців періоду класицизму. Будівля належить до рідкісного типу палацових споруд кін. 18 – поч. 19 ст., примикає до напрямку дерев’яний класицизм.
У 1780-і рр. зупинявся у Великому Бурлуку відомий український філософ Г. Сковорода (1722–94), який проживав у старому будинку Донець-Захаржевських (не зберігся). Відомо, що тут Сковорода написав кілька своїх творів, в т. ч. трактат «Суперечка архістратига Михаїла з сатаною» (1783). У 1972, на згадку про Сковороду у внутрішньому дворі садиби, встановлено пам’ятний знак.
Після смерті Андрія Донець-Захаржевського в 1841, маєток перейшов до його зятя, чоловіка дочки Єлизавети, генерал-лейтенанта Воїна Задонського (1785–1856). У 1849 Єлизавета Задонська (1807–82) збудувала домову церкву, яку Філаретом у 1851 було освячено як Свято-Троїцьку. Саме нащадки Задонських володіли садибою до поч. національно-визвольних змагань (1917–21).
У 1922 після націоналізації в садибі заснували комуну ім. Григорія Петровського, це було одне з перших подібних господарств на Слобожанщині. В комуну входили 98 осіб, а на території садиби були розташовані пекарня та їдальня, що належали комуні. Пізніше комуна переїхала в с. Плоске, де було створено колгосп.
Із садибою у Великому Бурлуку пов’язано безліч легенд та історій. Письменник-емігрант Ю. Миролюбов розповідав, що влітку 1919 полковник Добровольчої армії А. Ізенбек знайшов
у бібліотеці маєтку «Велесову книгу» – дерев’яні дощечки, які згодом опинились у нього. Емігрувавши до Франції, він їх вивіз та з ними працював: фотографував, розшифровував написи, які опублікував в 1950-х рр. На його думку, це давньослов’янські тексти, написані ще до поширення кирилиці. На жаль, дощечки були втрачені в роки Другої світової війни (1939–45), збереглося лише кілька відбитків.
На сьогоднішній день у будівлі міститься гуртожиток. Будинок у конструктивному відношенні перебуває у задовільному стані. Фасади та інтер’єри кол. палацу потребують відновлення втрачених елементів: портиків, елементів оздоблення та декору, а в цілому, проведення комплексних досліджень та ремонтно-реставраційних робіт з подальшою музеєфікацією.
Література
Державний архів Харківської області, ф 72, оп. 1, од. зб. 327; ф. 2028, оп. 1, спр. 56.
Технічний паспорт на будинок садибного типу вул. Сільгосптехніки, буд. № 3. смт Великий Бурлук, Великобурлуцький р-н, Харківська обл. / Великобурлуцьке Мкомунальне підприємствоТІ; О. І. Васюкова. – 18.06.2020.
Центральний державний історичний архів України (м. Київ), ф. 2025, оп. 1, спр. 60; ф. 2028, оп. 1, спр. 56.
Бахтіна С. А. Садиба Донець-Захаржевських-Задонських у сел. Великий БурлукВеликобурлуцького району Харківської області (кол. с. Великий Бурлук Вовчанського повіту Харківської губернії // Культурна спадщини Слобожанщини: зб. наук. статей. – Ч. 45. – Х.: Курсор, 2020.
Оковита К. О. Великобурлуччина (сторінки історії). – Х., 2000.
Оковита К. О. Слава і гордість краю бурлуцького. – Х.: Контраст, 2017.
Лукомский Г. К. Старинные усадьбы Харьковской губернии. 3-е доп. переизд. – Х.: ХЧМГУ, 2015.
Садиба Донець-Захаржевських, Великий Бурлук.
Филарет (Гумилевский Д. Г.). Историко-статистическое описание Харьковской епархии: В 3 т. – Х.: ХЧМГУ, САГА, 2005. – Т. 2.
Черкасова Е. Т. Архитектурная культура региона. – Х.: Форт, 2010.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Харківська область. Куп’янський район. Великобурлуцька, Вільхуватська, Дворічанська, Шевченківська територіальні громади. – Харків: 2021 р., с. 39 – 41.