Гребля на Чорній Ріці
Зінаїда Гудченко, Юрій Туряниця
Гребля на Чорній Ріці, сер. 19 ст. (іст., архіт.). На території Національного природничого парку «Синевир» за 15 км від села Синевир.
Гребля для сплаву лісу була споруджена в 60-х рр. 19 ст. за проектом австрійського інженера Клаузе. 1868 на її будівництві працювали італійці, німці та місцеві майстри. Дерев’яна гребля на Чорній Ріці (Озерянці) – складний комплекс будівельних конструкцій, технічних вузлів і механізмів, довжиною 80 і шириною 5,5 м. Вона перегородила Чорну Ріку, утворивши водоймище довжиною 2 км, шириною 100 м і могла забезпечити одночасний сплав 3-4 бокорів по річках Тереблі до Тиси у долини на лісопереробні заводи аж до прокладених там залізниць. Сплавом лісу користувалися до 1954, коли його перевезення замінили автомобільним транспортом.
Гребля має великі і малі ворота-шлюзи: великі для спускання води і бокорів, малі – для регулювання рівня води. Річка перед греблею вимощена триступінчастим дерев’яним настилом з метою зм’якшення першого удару води і бокорів об дно річки, через що воно й саме уникало пошкодження. Для надання бокорам потрібного напряму спуску, перпендикулярно до греблі встановлені потужні опори – дві рублені кліті, заповнені камінням. Трохи нижче – міст і шестигранне приміщення для «вороташа» (диспетчера). Там же біля правого берега ріки – відбійна стіна, що направляла бокори в русло течії Тереблі. Транспортувалася деревина по Чорній Ріці та Тереблю з ранньої весни, коли на потоках зникав льодовий панцир, і аж до пізньої осені, до перших морозів. У холодну пору року сокирами та обіручними пилами в дрімучих хащах звалювали смереки, спускаючи їх ризами до водосховищ.
Щоб створити пліт-таблю спочатку зв’язували кінці деревин гужовками (скручені руками і звиті з молодих гілок ліщини або берези мотузки), які згодом були замінені сталевими тросами. Бокор складався з 5-7 табел, деревина кожного з яких була різною за розміром залежно від планового замовлення.
До ведучої першої, як правило, вибирали найтонші й найдовші, навіть 25-метрові смереки, тонкі кінці яких були авангардними. Піднятий випущеною водою бокор, яким керували три веслярі з одним або двома помічниками-резервістами, проходив потім нижню велику загату через споруджені спеціальні вузькі ворота.
Швидкість плотів у найбільш небезпечних місцевостях Кайдикова, Федькова, Москальова та Гуки сягала до 80 км за годину, долаючи круті віражі, скелясті береги, замасковані водою пороги. Після 30-кілометрового марафону синевирські бокораші в Колочавському Мерешорі передавали деревину плотогонам-погарям зі сусіднього пониззя, які продовжували гнати ліс водною течією до Хуста.
Сплав плотів-бокорів викликав захоплення і неабиякі переживання у Синевирській Поляні, Синевирі, Колочаві та ін. селах, де ледь не все населення виходило на береги, щоб подивитись на караван плотів, що періодично, з інтервалом 10-15 хвилин пливли один за одним, та важкою працею сміливих бокорашів, і бажало їм щасливої дороги. Робота бокорашів була вкрай важка і ризикована, коли не лише ноги опинялися в крижаній воді, але й самі гинули від велетенських брил, що несподівано наскакували на приховані пороги. Багато хрестів по берегах Тереблі є свідками трагедій тих часів.
1973 після наукового обстеження та з метою збереження унікальної промислової споруди греблю реставрували, а в 1976 відкрили музей лісу і сплаву. Крім греблі, в його експозицію ввійшло ряд споруд і пристроїв, пов’язаних з працею і побутом колишніх плотогонів; шестикутна рублена колиба з пірамідальною гонтовою покрівлею, майстерня-гужворня, дерев’яні жолоби для спуску лісу з гір і настили для болотистих місць тощо. Тут були зібрані побутові речі, знаряддя праці лісорубів та бокорашів-плотогонів.
Однак «музейна споруда» греблі зі складними конструктивними елементами, вузлами й механізмами, що мала технічно-будівелену цінність, як виробничий об’єкт народної архітектури, у 1998 і 2001 зазнала великих руйнувань від катастрофічних і нищівних паводків. Унікальна історія синевирського лісосплаву і його відчайдушних бокорашів потрапила в документальні кінострічки «Я піду в далекі гори», художні стрічки «Над Тисою», «Високий перевал». Нині споруда зруйнована й вирішується питання про її відновлення як унікальної пам’ятки промислових споруд Закарпаття.
Джерела і література
Байрак Я. М., Іванина І. Д., Матола Д. О. Музей лісу і сплаву. – Ужгород, 1989; Русин С. Музей лісу і сплаву на Чорній Ріці. – Новини Закарпаття. – 2008. – 1 березня; Нитка Василь, Пилипчинець Василь. Бокораші не лише ліс сплавляли, а й бали справляли! – Ріо. – 2014. – 22 лютого.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 282 – 283.