Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

Бугрин с

Історичні адміністративні поділи

Перша згадка: 1545 р. [Історія міст і сіл УРСР : Ровенська область. – К. : ГРУРЕ, 1973 р.].

В акті від 1 липня 1634 року село згадується як власність військовика Войтека Рогуського. Частково село належало і їх дружинам. Далі – київському стольнику Яну Хребтовичу, його нащадкам, панам Гулевичам, а в ХІХ столітті – Чернецьким і наостанок – Євстахію Четвертинському.

У 1876 році, можливо і не першу, на кошти прихожан в селі побудовано церкву Святого Вознесіння Христового. Після четвертої окупації Західних областей України поляками, з 1920 року Бугрин став центром однойменної гміни. У березні 1941 на велелюдних зборах у присутності керівників новоствореного Гощанського району було проголошено про заснування колективного сільського господарству. До нього увійшло 84 сім’ї.

На фронтах війни билося з німцями 130 мешканців села. До 1948 року селяни працювали самі на себе на своїх землях, а тоді відновили колгосп. Назвали артіль іменем Молотова, а в Прусках – імені Чкалова. Друге укріплення артілей відбулося в 1959 році. У селі була своя машино-тракторна станція, потім вона стала районною. Згодом МТС перетворилася у районне об’єднання “Сільгосптехніка”, далі стала називатися РТП (ремонтно-транспортне підприємство). РТП перетворене на акціонерне товариство “Агротехсервіс”. Довгий час його очолював Микола Степанчук. Населення Бугрина за переписом 2001 року складало 1575 чол.

Хребтовичі почали володіти Богурином з поч. 16 ст. (до того всі їх маєтки були в Білорусії). Василь Богданович Хребтович перший з них став зватись Богуринським. В 1528 р. Сигізмунд 1 підтвердив передачу частини села від ВБХ Богдану Мартиновичу Хребтовичу.

В 1545 р. одна з городень Луцького замку оправлялась з Богурина (Іваном Хребтовичем з братами).

Іван Олехнович Хребтович помер в 1550..1560 рр., лишивши сім’ю в матеріальній скруті. Богурином далі володів його старший син Іван Іванович (помер 1588 р. бездітним).

Інша частина села належала його брату – Семену Івановичу. 4.06.1586 р. СІХ продав Івану Івановичу свою частину села.

Ще однією частиною села водоліа їх мати Любка Джусянка.

В 1564 р. в селі збудовано млин, черз що відбулось підтоплення частини земель Льва Вільгорського [Поліщук В. Урядницький клан луцького старости князя Богуша Корецького. – Український археографічний щорічник, 2004 р., т. 8-9, с. 278 – 282].