1968 р. По Україні
Г. Н. Логвин
Від Торуня долиною ріки, в напрямі на Присліп, дорога йде увесь час вгору, і чим ближче до верхів’я Карпатського хребта, тим гори стають ніби нижчі. Присліп лежить недалеко від перевалу, майже в самому верхів’ї Ріки, що тече тут невеличким струмком. У цьому гірському селі зберігся своєрідний ансамбль дерев’яних споруд, що складається з Миколаївської церкви та дзвіниці XVIII ст. Будував його талановитий майстер, який, порушуючи закони симетрії і рівноваги, вільно розставив свої споруди. Вони пов’язані не в графічній проекції у фасаді або в плані на папері, а в просторі, в конкретному оточенні. Згідно з вимогами культу храм орієнтований вівтарем на схід, а дзвіниця поставлена так, що жодна її вісь не прив’язана до храму. Тому звідки не дивитися на них, кожного разу вони виступають в різних ракурсах, але завжди як єдине ціле.
Двохярусна дзвіниця з розкинутими крилами опасання оперезана неширокою покрівлею залому, на якому лежить верхній ярус для дзвонів з низькою аркадою. Квадратна у плані дзвіниця накрита високим наметовим восьмибічним в основі дахом. Рисунок вежі виявляє в ній тип оборонних башт, але пом’якшених горизонтальними членуваннями і просвітами арок в ярусі для дзвонів.
За типом храм нагадує торунський, проте набагато більший, із стрункішими пропорціями, з тонше нарисованими формами вежі й особливо вінчання. Широкий ґанок з трьох боків охоплює доволі висока аркада на фігурних різьблених стовпах. їх впевнений ритм майстер дублює в іншому розмірі в аркаді обходу. Горизонталі нефа і вівтаря добре урівноважені в масах, хоч храм має асиметричну композицію об’ємів різної висоти. Цього досягнуто завдяки вдало знайденому масштабові окремих частин будівлі.
Інтер’єр храму побудовано також з великим смаком. У стіні між бабинцем і нефом виріз має рівнораменну трапецієвидну форму, з крутими зубчастими вирізами по периметру. Майстер зробив його в розрахунку на сприйняття з різних точок. Якщо дивитися з бабинця, він «читається» світлим силуетом, бо сяє позолота іконостаса, на якій він проектується. Але коли дивитися з освітленої нави на темний бабинець, то виріз має вигляд чорної плями у світлій оправі. Крім того, він допомагає збільшити розміри нефа. Неф має вигляд справжнього музею, бо крім іконостаса, встановленого при вівтарній стіні, у храмі є ікони ще одного розмонтованого іконостаса, очевидно, з старішої церкви. Вивчення їх дасть змогу простежити еволюцію закарпатського живопису. Ікони апостольського ряду і “Моління”, що тепер висять на огорожі хорів, написані в 1 третині 17 ст. Зображення апостолів намальовані в напівциркульних арках, але без різьби – вони лише обведені рамкою, яка імітує профілі ренесансних наличників. На нижній третині колонок “Моління” є тільки плоскі розетки, а вище – прямокутна порізка дуже низького рельєфу.
Письмо площинно-декоративне, немає й натяку на світлотіньове моделювання. Форма виявляється чорною лінією, якою обведені складки одежі, форма рук та облич. За стилем і живописними принципами тутешні розписи близькі до розписів церкви села Потелича. Кілька гарних ікон у кіотах датуються 1729 роком. Серед них “Благовіщення”, “Трійця” та «Розп’яття» виділяються гармонією білих, цегляно-червоних і блякло-синіх барв. Перші дві ікони вписані в трилопатеві арки, фланковані різьбленими колонками з ажурними орнаментами по боках і завершені розірваним фронтоном барочної форми. У живописній манері, стилі рисунка тут бачимо наслідування «Моління» на хорах.
Нарешті, в 1759 р. був зроблений головний іконостас, майстри якого розвивають далі декоративні й живописні принципи, застосовані в попередніх пам’ятках. У них вже з’являється світлотіньове моделювання складок одежі та облич, але немає характерної для барокко екзальтації й руху. Цей утвір цілком належить до Відродження. Поряд з професіональними художниками тут працювали і народні майстри, у творчості яких недостатня виучка компенсувалася щирістю та безпосередністю. Прикладом цього може бути ікона «Юрій Змієборець».
Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 376 – 380.