Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Про справу не говори з тим, з ким можна, а з ким треба

Богдан Хмельницький

?

Церква Покрови (стара)

Церква Покрови (стара)

Розмір зображення: 800:548 піксел

Приборжавське (Заднє) Іршавський район

Церква Покрови пр. богородиці. 1824.

Під горою Дальній Клубук була дерев’яна церква і монастир, і відтоді та місцевість називається Монастирець. Розповідають, що на схилі Монастирському виорали дзвін і тепер він несе службу у православній церкві.

В 1751 р. згадують дерев’яну церкву св. Іоана Предтечі, вкриту соломою, в поганому стані, з двома дзвонами.

У 1801 р. ще стояла стара дерев’яна церква, але вже заготовили матеріал на будівництво мурованої церкви, на яку треба було ще 800 ринських, а “роботу ручну і возову вірники безплатно дают”.

За даними, зібраними місцевим дослідником Андрієм Світлинцем, до спорудження мурованої церкви почали готуватися ще в кінці 18 ст., за пароха Михайла Бабурнича, держава виділила значні кошти, але недостатньо, і з 1800 до 1811 р. проводили збір грошей. Розповідають, що один чоловік вирушив збирати кошти на будівництво і не повернувся у призначений час. Люди вважали, що він загинув, але чоловік з’явився в селі аж через 6 років з чересом (широкий шкіряний ремінь), повним грошей. Землю під будівництво безкоштовно виділили родини Сабадошів та Кришеників у місцевості Покрубо, біля дерев’яної церкви.

Розпочав спорудження цієї церкви за власним планом славетний священик Василь Довгович, що служив у сусідньому селі Довгому з 1811 до 1824 p., а закінчили споруду в 1824 р. Будівництво тривало близько 10 років. Як розповідають у селі, кам’яну церкву, вкриту драницями, збудували майстри з містечка Кромпахи (Словаччина) брати Іван, Мартин та Степан Поленчіки, які за роботу отримали землю, на якій осіли, і від них пішов рід Полончаків, а коли церква була готова, то розчулені люди цілий день молилися на колінах. З дерев’яної церкви перенесли до нової 2 дзвони, іконостас, книги та інше майно.

Церкву розмалювали “поляки” (тобто галичани) , а платою їм була також ділянка церковної землі, на якій вони поселилися. За іншою версією, церкву розмалювали “італійці” (?) Корнель, Модест і Томпфіль Когоденчаки, що їх запросив о. Іоан Папп у 1867 р. Спільне для обох версій є те, що оплатою стала земля. Майстер Томпфіль (Темофіль?) залишився в селі, славився як чудовий бондар, дожив до глибокої старості і помер у середині 1910-х років.

Якісь художні роботи проводилися і в 1910 p., бо на стіні був напис угорською “Мальовано в 1910 р.” і підпис.

У 1917 р. два дзвони реквізували для потреб армії. Залишився малий дзвін з 1790 р. і новий, відлитий 1911 р. у м. Тімішоара на фабриці Антона Новотні. Не обійшли село й міжконфесійні конфлікти 1920-х років, коли церква 8 років належала православній більшості, а у вересні 1927 р. у судовому порядку була повернута греко-католикам, хоч богослужіння було відновлено аж у 1933 р. з приходом о. Миколи Ляховича.

З приходом радянської влади в 1945 р. церкву закрили. Через 2 – 3 роки іконостас передали в Тереблянський монастир. Очевидці згадують, що на зворотному боці однієї з ікон був напис про фундатора або автора іконостаса, в якому згадувалося прізвище Сабадош. Згодом церкву перетворили на колгоспний склад. Зняття з реєстрації діючих храмів датують 11 жовтня 1962 р. Восени того ж року за ініціативою тодішнього голови сільради з церкви скинули хрести, здерли бляшану покрівлю. Храм поступово руйнувався і тепер лишилися рештки стін.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 422 – 424.

m_a_d_m_a_x Спадщина. Приборжавське. Церква Василя Довговича (Покрови) (24.10.2018)