Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

Олекса Ярема

Ярема Олекса Миколайович (23 вересня 1854 (в інших джерелах 1855); с. Дроздовичі — 21 листопада 1930) — педагог, фахівець з класичної філології, громадський культурний діяч у Перемишлі, меценат.

Після трьохлітньої військової служби у самбірському піхотному полку, Олекса вступив на філологію у Львівський університет. Учитель Академічної гімназії у Львові (1885—1891) і в Перемишлі (1892—1909), директор Перемиського жіночого ліцею-гімназії при Українському дівочому інституті (1910—1921).

Був головою низки культурних (серед інших філії товариства «Просвіти») і економічних товариств; член Української Національної Ради ЗУНР, головний скарбник, черговий у Народному домі, в якому розміщувалась Рада.

Олекса Ярема долучився до листопадових подій 1918 р., як член та головний скарбник Української Національної Ради, як господар і часто черговий у Народному домі, в якому розміщувалась Рада і де він мешкав. Власним коштом Ярема видавав часопис «Воля» — революційний орган Перемишля. Ув'язнений у таборі Домб'є біля Кракова, повернувся з-за дротів лише восени 1919 року.

Похорон Олекси Яреми у листопаді 1930 року перетворився на маніфестацію, в якій взяли участь сотні українців з Перемишля, Львова та всього ближчого краю. За старовинним звичаєм шестеро сивих коней везли на селянському возі труну, застелену червоною китайкою; зпівав перемишльський хор, численне духовенство очолив єпископ УГКЦ Григорій (Лакота), жалобне слово перед перемишльським Народним домом виголосив посол до сейму доктор Володимир Загайкевич.

Ярема Олекса Миколайович.jpg
Автор: н. – http://narodna.pravda.com.ua/nation/4f4cd1e665975/ Родина Яремів: кількасот літ самовідданої праці на Україну, Суспільне надбання, Олекса Ярема

Джерела:

Підготував Іван Парнікоза, НІАМ "Київська фортеця"