Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

2009 р. Несть ни грека, ни католика...

Дата: 19.09.2009

У Львові черговий скандал. Як свідчить “Суботня пошта”, священик церкви на вул. Кривоноса, 1, “самовільно розпочавши розкопки підвалу, знайшов там кістки десятків людей і, нікому не сказавши ані слова, хаотично… поскидав їх у ящики”. Що це за кістки, невідомо досі. Можливо, жертви якихось злочинів, а може, рештки давнього храмового некрополя. Так само самочинно, наплювавши на всі пам’яткоохоронні правила, проводився ремонт (жодним чином не реставрація) того підвалу, а точніше – стародавньої поховальної крипти.

Згадану споруду було змуровано у 1656-1664 роках, як костел св. Казимира, для ченців-реформатів. Після розпуску ордену у 1783 році костел і монастир передали сестрам милосердя для утримання в ньому притулку для сиріт, згодом тут діяв шпиталь св. Вінсента. За радянських часів у стародавніх стінах влаштували в’язницю, а потім – школу міліції. Зараз на території колишнього монастиря – навчальні корпуси Львівського державного університету внутрішніх справ, лише храм нещодавно став діючим.

Проте храм цей незвичайний, як незвичайний і його настоятель. Справа в тому, що тут офіційно зберігається розпіарена колекція ікон “Студіон”, що належить Українській греко-католицькій церкві і є її своєрідним мистецтвознавчим брендом. А сам храм не менш офіційно називається “церквою-музеєм сакрального мистецтва ім. Блаженного Казимира-Климентія Шептицького”.

Тепер про настоятеля – того самого, хто категорично відмовлявся співробітничати з державними посадовцями, археологами і журналістами, активно “до останнього” приховував від громадськості інформацію і водночас щосили ганяв власних парафіян і курсантів з сусіднього міліційного університету на роботи зі знищення віднайденого некрополю. Хто зробив все, аби завадити нормальній ідентифікації віднайдених останків і вшануванню їхньої пам’яті. Хто вже частково спакував ці кістки у звичайні картонні ящики і в такому вигляді готувався їх прикопати десь на Львівщині (навіть не в місті).

Ця героїчна і високодуховна людина – о. Севастіян (Дмитрух), ієромонах Студитського уставу, доктор богослов’я, голова Комісії сакрального мистецтва УГКЦ, хранитель вищезгаданого “Студіону” і взагалі дуже великий авторитет.

Говорячи простіше, о. Севастіян офіційно є головним греко-католицьким мистецтвознавцем і, до певної міри, пам’яткоохоронцем. Добре відомі його публічні виступи на захист українських дерев’яних храмів від варварської переробки і нищення, зокрема, власними громадами. Вони надихали на певний оптимізм, здавалося, що от у церковних колах є й здорові сили, освічені діячі, які глибоко розуміють проблему і здатні чесно говорити про негаразди навіть у власному хазяйстві. Аж виявляється, що все це було банальним лицемірством, класичними подвійними стандартами…

Але і це ще не все. Свої варварські діяння о. Севастіян проводив, нібито, “власним коштом” і тому йому, нібито, не вистачало фінансів на запрошення фахових археологів. Цю брехню вже публічно викрито і нині археологи таки працюють у крипті колишнього костелу св. Казимира – подобається це настоятелю чи ні. Однак насторожила така вперта зацикленість о. Севастіяна на його убогості і неплатоспроможності. Чи не слугували ці плачі задля приховування чогось такого, що може серйозно спотворити світлий образ отця-мистецтвознавця?

Ну, наприклад, як співвіднести майже-жебрацтво хранителя збірки “Студіон” з тим, що минулого вересня Фонд посла США в Україні виділив цьому самому хранителю 42800 тис. доларів як грант на реставрацію 38 ікон і двох шедеврів сакральної різьби?

Тобто, і гроші якісь є, і контакти з цивілізованим світом. А от з совістю, очевидно, проблеми…