Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

Національний музей (№ 42)

Національний музей (№ 42)

Розмір зображення: 800:600 піксел

Будинок (вул.Драгоманова, № 42) споруджено в 1897 – 1898 рр. (архіт. В.Рауш) для вченого Е.Дуніковського у стилі бароко. У тимпані фронтона розміщено барельєф “Орфей”.

З 1912 р. споруда належить Національному музею. В міжвоєнний період прибудовано додатковий корпус (архіт. О.Пежанський).

Національний музей засновано в 1905 р. як приватну фундацію митрополита А.Шептицького під назовю “Церковний музей”. 13.12.1913 р. його було урочисто відкрито як Національний музей. Це була українська установа, на відміну від одноіменної польської (пл.Ринок, 6).

Серед його творців – І.Я.Франко, В.М.Гнатюк, М.І.Павлик, І.І.Труш. Директором музею в 1908 – 1952 рр. був І.С.Свєнціцький. З 1939 р. зветься Музей українського мистецтва.

В 1920 – 1925 рр. тут відбувались заняття таємних українських вищих шкіл.

В 1996 р. встановлено меморіальну дошку І.Свєнціцькому (скульптор Е.Мисько).

В 1998 р. перед музеєм встановлено скульптуру “Селянин” (скульптор Г.Крук, 1986 р.).

Збірка іконопису налічує понад 4000 одиниць; багаті колекції скульптур, гравюр, рукописів і стародруків

Зразком круглої скульптури того часу [14 – 16 ст.] може бути голова юнака з вапняку, що її знайшли в Уневі (Львівський музей українського мистецтва). У ній тонко й правдиво передано посмішку юнака. Відчувається щире захоплення різьбяра пластичною красою людини. [Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 116]

До скульптурних витворів належать і надмогильні кам’яні хрести. У XVI – XVII століттях на Україні найпоширенішими були два види їх: одні мали вигляд прямокутної площі, якій лише невеликі надрізи по діагоналях надавали форми хреста, інші, складніші – з поперечинами на раменах, що іноді заокруглювались (хрест у Верині, Львівський музей українського мистецтва). Виконавцям хрестів – переважно народним майстрам – часто вдавалося надати цим лаконічним скульптурним символам великої монументальності й виразності. [Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 129]