Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пімсти смерть великих лицарів.

Д

Довбуша вул.

Від вулиці Кривоноса у Львові в бік Знесіння відгалужується вулиця Довбуша, названа так 1946 року на честь керівника карпатських опришків Олекси Довбуша (1700-1745).

Із 1667 року вулиця мала назву святого Войцеха, на честь однойменного костелу, в часи німецької окупації називалася Альбрехтґассе, а 1945-го епізодично носила назву Львівська.

Вулиця Довбуша на зламі тисячоліть є дивною еклектикою найрізноманітніших архітектурних стилів. Тут є будівлі й кінця ХІХ століття: на фасаді двоповерхового будинку № 6-б зазначено дату – 1897 рік. Є зразки і польського міжвоєнного конструктивізму, і сталінської архітектури 1950-х років (триповерховий будинок № 11, віддалений від вулиці вглиб зелених насаджень, який був, очевидно, елітним, оскільки біля нього є залишки радянського бомбосховища).

Будинок № 7-а – зразок “хрущовського ренесансу” 1960-х, а житловий комплекс будинку № 1 – радянського конструктивізму 1970-х років. Бачимо тут і втілення експериментальних радянських проектів 1970-х, і будівлі 1980-х, і нарешті, позбавлені смаку елітні будівлі часів Незалежності.

Своєю північною стороною вулиця виходить до гори Лева, яка має власні цікаві історії й легенди. У давні часи під Замковою горою з цього боку був глибокий яр. Тут колись видобували каміння, але потім каменоломні закинули, і пустки в цій околиці страшили своєю самотністю. У середині XIX століття на пустках оселилися цигани. Цей мандрівний народ позакладав собі тут будинки й кузні, де виробляли підкови та цвяхи для міських бляхарів. А позаяк цигани не цуралися і злодійського фаху, то місто мусило їх звідси усунути.

Яр із часом засипали сміттям, але ще довго біля закинутої циганської кузні стояла глибока криниця, яка мала недобру славу, за що її було названо криницею самогубців. Одного разу з її глибокого дна витягнули двох закоханих. Вістка швидко поширилася містом, схожі випадки почастішали. Якась магічна сила тягнула невдах до цієї студні. Врешті міська влада дала розпорядження засипати її, але про недобру славу циганської криниці львів’яни згадували ще довго.

Гора Лева має ще одну легенду, яку описав один із польських часописів. 11 березня 1925 року перед полуднем тут шалів вітер, гнув додолу дерева та кидав піском і снігом. Однієї миті з гори Лева відірвалася брила піску, і люди побачили, як на цьому місці з’явилася постать лицаря в повному обладунку. Його панцир був складений із лусок, що робили враження грубої шкіри. З’ява стояла нерухомо, але повіяв вітер – і постать зникла, залишився тільки сірий слід на піску. Так постала легенда про лицаря-опікуна гори Лева. Кажуть, що привид неодноразово бачили ще за радянських часів.

Ілько Лемко

Джерело: “”, 30.03.2007

Вкладені елементи

Ліворуч – вулиця Довбуша, праворуч – вулиця Кривоноса. 18 квітня 2013 р. Фото М.І.Жарких.
Житловий будинок (№ 2) (+)
2007 р. “Місто під ноги. Закон теж”
2007 р. “Місто під ноги. Закон теж”
Фото з Вікіпедії 24 січня 2012 р. 	Костел Войтеха 1702 р. (вул.Довбуша) [Пам’ятники архітектури УРСР, що перебувають під державною охороною: список.…
Костел св.Войцеха (№ 24) (+)

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 1173

Модифіковано : 24.03.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.