1998 р. Церкви України: Перемиська єпархія

с. Лаврів.

Старосамбірський.

Церква св. Онуфрія монастиря ЧСВВ. кін. XV – поч. XVI.

Згідно з традицією, заснований за княжих часів. Мав грамоту (фальсифікат) князя Льва Даниловича з 1292 р. Перші документальні дані походять з 1407 p., з грамоти короля Ягайла про надання Перемиського владики. З часом монастир стає одним з найзнаніших на Підкарпатті. Йому дарують книжки зі своїми підписами Захарія Копистенський, Петро Могила, Иоаникій Галятовський, Лазар Баранович та інші. З 1691 р. монастир обіймає провід над іншими монастирями в цій околиці. Серед ктиторів монастирської церкви були Антоній, Інокентій та Георгій Винницькі, поховані пізніше в ній. З 1789 – 1790 до 1911 р. тут існувала головна окружна школа.

Перша церква, за переказами, розташовувалася на горі, де пізніше була збудована церква св. Івана Хрестителя. Традиційно, побудова головної церкви св. Онуфрія, розташованої біля підніжжя гори, датується кінцем XV – початком XVI ст. (згідно з твердженнями дослідника Івана Могитича, найстаріша частина її походить з першої половини XIII ст.). У XVI ст. це була тридільна з триконховою вівтарною частиною та прямокутним бабинцем споруда. У 1549 р. монастир згорів і був відбудований. У XVI ст. стіни церкви покрили фресковим стінописом, який зберігся до нашого часу на стінах бабинця.

В середині XVII ст. церква приходить в запустіння, але у 1675 р. її відновлюють, надаючи характеру українського бароко. Добудовують бокові рамена до нави та пригінок з заходу до бабинця, перебудовують центральний восьмерик та вкривають церкву шістьма банями. У 1775 р. для ведення будівельних робіт в монастирі був запрошений архітект з Самбора Іван Оберлендер. В 1860-1867 pp. за ігумена Наркіса Панькевича проведена чергова реставрація – розібрані бокові бані, рамена вкриті трисхилими дахами, змінено покриття центральної бані. Остання ґрунтовна реставрація церкви здійснена за проектом василіянина Казимира Мрозовського у 1910 – 1914 pp. – підведені додаткові підпружні арки, фасади декоровані пілястрами та аркатурним пояском.

Келії, розташовані на південний схід від церкви, збудовані у 1775 – 1781 pp. на місці давніших дерев’яних, що згоріли у 1757 p., архітектами Іваном Оберлендером з Самбора та Іваном Шнайдером зі Львова. У 1909 р. на їх місці зведений існуючий двоповерховий корпус келій.

Дзвіниця, розташована на північний схід від церкви входила давніше в систему оборонних мурів, що складалися зі стін та кутових веж (збереглися фундаменти та нижні ряди західної і північної стін та підвальні яруси веж).

У 1939 р. монастир був закритий. Спочатку в ньому розташовувався військовий склад, а з 1960-х pp. – школа для недорозвинених дітей. У 1989 р. церква повернена громаді і відновлений василіянський монастир.

Білоус Т. Церкви русскія въ Галиціи и на Буковині. – Коломия, 1877.

Ваврик М. По василиянських монастирях. – Торонто, 1958.

Голубець М. Лаврів (історико-археольоґічна студія). // Записки чина св. Васи-лія Великого. – Жовква, 1926. – Т. 2. Вип.1, 2. – с. 30 – 69, 1927. Т. 2, Вип. 3-4, с. 311 – 335.

Крип’якевич І. Середньовічні монастирі в Галичині. // Записки чина св. Василія Великого. – Жовква, 1926. – Т. 2, вип. 1, 2. – с. 70 – 104.

Могитыч И. Архитектура Галицкой и Волынской земель XII – XVI вв. в свете новых открытий. // Архитектурное наследие. – Москва, 1990. – Т. 37, с. 218 – 222.

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – Киев, 1985. – Т. 3, с. 209 – 210.

Січинський В. Архітектура Лаврова. – Львів, 1936.

Січинський В. Історія українського мистецтва. Архітектура. – Нью-Йорк, 1956. – Т. 1, с. 61 – 62.

Схиматісм всего клира руского-католического Богом спасаемой єпархіи Перемышльской на год от рожд. Хр. 1879. – Перемишль, 1879.

Джерело: Слободян В. Церкви України: Перемиська єпархія. – Льв.: 1998 р., с. 591 – 592.