Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

Собор св.Володимира (№ 20)

1999 р. Звід пам’яток Києва

Володимирський собор, 1862 – 96 рр.

(архіт., іст., мист.).

Бульв. Т. Шевченка, 20.

На одній з центральних магістралей міста, у центрі невеликої Ботанічної пл. У 1852 р. петербурзькому арх. І. Штрому було замовлено проект собору на честь князя Володимира – хрестителя Русі, затверджений 1853 р. Була запроектована велична 13-банна, хрещата у плані споруда у російсько-візантійському стилі. До головної бані прилягали чотири менших за розмірами, до кожної з яких – ще по дві малих бані. Храм мав зводитися на громадські пожертвування, яких не вистачало на реалізацію проекту. В 1860 р. єпархіальному арх. П. Спарро доручено зменшити об’єм споруди. За переробленим проектом вилучалося шість малих бань (з півночі, півдня та сходу). Невеликі розміри майбутнього собору не задовольнили замовника – київського митрополита Арсенія (Москвіна), тому в 1862 р. до проектування залучили академіка архітектури О. Беретті, який зберіг стильову основу первісного проекту, збільшивши при цьому лінійне мірило у півтора рази. Завдяки цьому об’єм храму зростав більше ніж утричі. Після затвердження нового проекту 15 липня 1862 р. відбулися закладини собору. В 1866 р. під час зведення бань у склепіннях та арках нижнього об’єму з’явилися тріщини, що призвело до призупинення зведення собору. О. Беретті було усунено від керівництва будівництвом. Протягом 1865 – 75 рр. ці обов’язки покладалися на І. Штрома, М. Іконникова, В. Дейнеку, але спорудження не велося. Лише в 1875 р., коли за наказом імператора Олександра II було виділено додаткові кошти, і до Києва приїхав авторитетний консультант – всесвітньовідомий фахівець зі спорудження склепінчастих будівель – проф. Р. Бернгард, роботи відновилися. Р. Бернгард запропонував укріпити стіни вісьмома контрфорсами й трьома тамбурами входів із західного, південного і північного боків. Його пропозиції було прийнято. Керівництво будівництвом, за рекомендацією Р. Бернгарда, доручили його учневі – київському єпархіальному арх. В. Ніколаєву. Незважаючи на складність робіт, в 1882 р. молодий будівничий завершив спорудження собору. Він запропонував також власний проект оформлення інтер’єрів. Проте до виконання було прийнято найбільш вдалі пропозиції проф. А. Прахова. В 1896 р. завершено розписи й опоряджувальні роботи. 20 серпня того ж року відбулось урочисте освячення храму за участю царя Миколи II та митрополита Іоанникія (Руднєва).

Історію будівництва відбито в текстах на чотирьох мармурових дошках, розміщених біля північного і південного входів.

Собор – прямокутна у плані хрестовобанна триапсидна споруда, увінчана сімома банями (п’ять – над центральним об’ємом і дві – над нартексом), які формують пірамідальну архітектурну композицію. Розміри у плані: 29,85х54,93 м, висота до хреста головної бані – 48,99 м. Стіни й склепіння цегляні, покриті листовим залізом, ковані хрести над банями позолочені. Коробові склепіння поздовжніх і поперечних нав виявлено на фасадах закомарами, облямованими архівольтами і поясами із сухариків. Членуванням внутрішнього простору відповідають квадратні у перетині контрфорси, увінчані декоративними баньками. Спарені й потрійні аркові вікна з колонками у простінках розміщено у два яруси. Площини фасадів оброблено під руст. Невисокі тамбури трьох входів накрито сферичним дахом, над арками вхідних порталів – мозаїчні зображення святих князів Володимира, Олега і Олександра Невського, виготовлені за ескізами В. Васнецова у петербурзьких майстернях А. Фролова. Барельєфні бронзові постаті княгині Ольги й князя Володимира на дверях центрального входу виконано скульпторами Р. Бахом і Г. Залеманом.

Внутрішній простір собору розділено вісьмома пілонами на три нави, з яких середня вища і ширша за бічні. Бічні нави двоярусні, на верхніх хорах розміщено бічні вівтарі – Ольгинський (з півдня) і Борисоглібський (з півночі).

Будівництво Володимирського собору стало помітною віхою у релігійному і мистецькому житті Російської імперії кін. 19 ст. Собор відзначається високим рівнем декоративно-мистецького оформлення і багатством опоряджувальних матеріалів.

Оздоблювальними роботами у соборі, як і добором художників, керував відомий мистецтвознавець, професор петербурзької Академії мистецтв, пізніше – Київського університету А. Прахов. До виконання настінних розписів в інтер’єрі храму було залучено відомих художників із Росії (В. Васнецов, М. Нестеров, М. Врубель, П. та О. Сведомські, В. Котарбінський), а також місцевих українських митців – переважно учнів Київської рисувальної школи М. Мурашка (М. Пимоненко, С. Костенко, В. Замирайло, С. Яремич, О. Курінний та ін.). Розписи виконано олійними фарбами по спеціально підготовленому шару тиньку.

Відповідно до задуму А. Прахова та його однодумця В. Васнецова, Володимирський собор мав стати не тільки християнським храмом, але й своєрідною пам’яткою часам Київської Русі та історичного становлення державності на східнослов’янських землях. Автори настінного розпису собору створили ансамбль історико-релігійного живопису національного звучання. Велика заслуга у цьому В. Васнецова – живописця історичного жанру, портретиста, майстра монументально-декоративного мистецтва. Він розписав до 3 тис. кв. м площини стін, виконав 15 тематичних композицій і 30 окремих постатей святих на повний зріст, а також орнаменти й зображення в медальйонах.

Поряд із традиційними для храмових розписів композиціями («Христос-Вседержитель», «Богоматір з немовлям», «Євхаристія», «Стрітення Господнє», «Праотці в раю», «Страшний суд» та ін.) В. Васнецов створив монументальні сюжетні картини на теми вітчизняної історії («Хрещення Володимира», «Хрещення Русі»), а також цілу галерею канонізованих церквою історичних діячів (святі князі Володимир, Андрій Боголюбський, Олександр Невський, Михайло Чернігівський, Михайло Тверський, святі княгиня Ольга і Євдокія, Нестор-літописець, Алімпій-живописець та ін.). Завдяки художньому уявленню живописця і знанню ним народних традицій вони набули яскравих портретних характеристик: зі стін собору дивляться не умовні образи святих, а передані реалістично з індивідуальними й національними рисами обличчя мудрих державних діячів, благочестивих ченців-трудівників, мужніх, відважних воїнів – поборників віри, свободи й справедливості. Вражають прекрасні, натхненні жіночі образи. В. Васнецов створює свій власний стиль, в якому вміло поєднує реалістичний живопис з архітектурними формами, а також з розкішним за рисунком і колоритом орнаментальним облямуванням. У зображення святих та їхнє оточення він вводить багато візерунчастості, що разом з орнаментами, виконаними за ескізами В. Васнецова, перетворили собор на пам’ятку декоративно-монументального живопису. Орнаменти суцільно вкривають стіни, пілони, арки, склепіння, карнизи – усі вільні від тематичного живопису місця.

Головний твір В. Васнецова – монументальний образ Богоматері з немовлям-Христом на руках (вис. 10,5 м) – розміщено на увігнутій поверхні центральної вівтарної апсиди. Композиція панує над простором нави й добре проґлядається з усіх боків. Контраст темно-синього одягу на сяючому золотом тлі створює насичену декоративну гаму, що гармонійно поєднується з кольоровим вирішенням сусідніх композицій і всього інтер’єра собору. Постать молодої жінки з благаючим, скорботним і одночасно всепрощаючим поглядом широко розкритих очей зображена в русі: стоячи у ледь освітлених вранішнім сонцем рожевих хмарах, вона ніби витає в небесах, несе назустріч людям свого сина. Розвіваються складки її одягу, рух підкреслено напрямком крил серафимів, що витають навколо Богоматері, її образ відзначається зворушливою людяністю; у ньому втілено красу жіночності й глибину материнського почуття. Оригінальне вирішено образ Христа. Жест його рук ніби виражає захоплення красою світу, порив до нього, бажання обняти його.

Композиція «Богоматір з немовлям» зумовила вирішення інших вівтарних зображень. Внизу – виконана В. Васнецовим сцена «Євхаристії». На цьому ж рівні, на південній і північній стінах вівтаря розміщено групи святителів вселенської і православної церков (по шість постатей на кожній). Отців церкви зображено фронтально, вони урочисто стоять перед глядачем у застиглих позах. Це – старці з суворим виглядом і з великим життєвим досвідом. Обличчя їхні освітлені внутрішнім світлом.

Другий ярус головного вівтаря заповнено образами ветхозавітних пророків (по шість постатей з кожного боку від головного вівтарного зображення), також написаних В. Васнецовим. На відміну від Сонму святителів, їх передано в русі, силуети їхні різні, обличчя й жести патетичні, погляди звернені до Богородиці. Образи пророків вирішено в екзотичному східному стилі, наділено яскравими індивідуальними характерами. Виділяється пророк Мойсей із скрижалями в руках, близький до знаменитого скульптурного образу Мойсея, створеного генієм Мікеланджело. Васнецову належать також ікони вівтарної перепони головного вівтаря. Над центральною частиною собору в бані ним виконано велике зображення «Христос-Вседержитель» на тлі зоряного неба з розміщеними над Києвом сузір’ями. На плафоні центральної нави художник розмістив дві великі, взаємопов’язані за сюжетом картини: на одній зображено хрест із розп’ятим сином божим, на другій – бога-отця, який простягає руки до сина і приймає його дух. Ці грандіозні, повні динамізму, драматизму, пафосу реальних людських пристрастей композиції написано з неприхованим відхиленням від офіційних церковних канонів.

Помічником В. Васнецова був живописець М. Нестеров. Він написав 16 ікон для чотирьох передвівтарних перепон: двох – у нижньому ярусі (у жертовнику і дияконнику) і двох – на хорах (південному вівтарі св. княгині Ольги і північному – святих князів Бориса і Гліба). Поряд із традиційними для православної церкви святими (св. Микола Мирликійський, св. великомучениця Варвара, святі царі Константин і Єлена та ін.) М. Нестеров втілив образи канонізованих церквою національних історичних діячів (святі князі Борис і Гліб, св. княгиня Ольга, просвітителі Русі – святі Кирило і Мефодій, св. Михаїл – перший київський єпископ та ін.). Крім того, пензлеві Нестерова належать дві великі запрестольні композиції на хорах («Різдво Христове» – у південному вівтарі, «Воскресіння Господнє» – у північному) і одна – в хрещальні («Богоявления»). Надзвичайно важливу роль цілісного художнього образу, а часом і першорядну, відіграє у творах Нестерова пейзаж. Барви переважно світлі, сріблясті, близькі до кольорів фрескового живопису. Нестеров – один з небагатьох майстрів, якому вдається з великою життєвою достовірністю передати в живопису стан релігійного екстазу, втілити такі тонкі душевні почуття, як розчулення, благоговіння, справжню, майже дитячу, душевну чистоту і довірливість, радісну покірність.

У Володимирському соборі працювали молоді художники В. Котарбінський і П. Сведомський, які розробляли свої композиції надзвичайно точно, писали етюди з натури. Вони створили серію великих монументальних картин на біблійно-євангельські теми й цілу галерею окремих постатей святих на стінах і склепіннях бічних нав і на хорах («Таємна вечеря» і «В’їзд до Єрусалима» – у південній наві, «Розп’яття» і «Суд Пілата» – у північній). Один з них розробляв композицію, інший прописував деталі й навпаки.

До розпису Володимирського собору було також залучено худ, М. Врубеля. Він створив серію ескізів тематичних композицій, геометрично-рослинних орнаментів у бічних навах, які в натурі здійснили київські художники. В його орнаментах менше радості й світла, ніж в орнаментах Васнецова, але більше динаміки, напруженої боротьби й ніби роздумів над сенсом буття.

Чимала заслуга у розписі собору українських (київських) митців. Наприклад, пензлеві С. Костенка належать образи серафимів, розміщені навколо вівтарного образа Богоматері, які захоплюють рідкісним за красою виразом захвату і благоговіння на дитячих обличчях. В. Замирайло створив оригінальні написи на тематичних композиціях, виконані у стилі слов’янської в’язі, які стали невід’ємним декоративним елементом розписів та ніби пов’язали їх із площиною стіни (шрифт, вироблений В. Замирайлом, пізніше широко використовував В. Васнецов у своїх творах). Образи св. Миколи Мирликійського, св. цариці Александри та інші написані М. Пимоненком.

Володимирський собор – це зразок прекрасного синтезу різних видів мистецтв: архітектури, монументального настінного і станкового живопису, творів декоративно-ужиткового мистецтва. В оздобленні інтер’єра використано мармур різних родовищ, бронзові позолочені деталі, прикраси з емалі та інших матеріалів. Із каррарського мармуру білого, сірого й рожевого тонів виготовлено усі п’ять іконостасів. Капітелі з тонким різьбленням та інші елементи вівтарних перепон зроблено у Каррарі в Італії. Перепони прикрашено мозаїчним орнаментом і увінчано бронзовими позолоченими кокошниками у вигляді стилізованих квітів і листя. Мармуровими плитами темних тонів, привезеними з Франції та Бельгії, облицьовано панелі собору. Підлогу викладено у шаховому порядку плитами сірого й білого кольорів. На хорах підлога паркетна. З різьбленого мармуру – огорожа на хорах, ківорій у хрещальні. Головний вхід на хори – у вигляді трипрогінної арки.

Всі основні елементи оздоблення інтер’єра виконувалися за проектами А. Прахова.

Монументально-декоративний живопис, виконаний видатними художниками, відродив певною мірою давні національні традиції і послужив взірцем для багатьох храмових розписів кін. 19 – поч. 20 ст. Кожного, хто входить до собору, вражає святковий ошатний вигляд його внутрішнього простору.

У роки громадянської та 2-ї світової воєн настінні розписи собору зазнавали відчутних пошкоджень, в основному внаслідок порушення необхідного для їхнього збереження температурно-вологісного режиму. Після війни коштом уряду та на пожертвування віруючих тут проводилися складні ремонтно-реставраційні заходи. Великий обсяг робіт проведено в 1946 – 56 рр. групою художників-реставраторів під керівництвом Л. Калиниченка. Подібні роботи щодо збереження розписів ведуться і тепер.

З 1943 р. собор став кафедрою митрополита Київського, Галицького і всієї України (тепер – митрополита Української православної церкви Київського патріархату).

Михайло Кальницький

ДАК, ф. 298, оп. 1, спр. 33, 74. 76. 80, 81;

Александровский И. В. Собор св. Владимира в Киеве. – К., 1905;

Горбенко Є. В. Монументальний живопис // Історія українського мистецтва. – К., 1970. – Т. 4, кн. 2;

Дедлов В. Л. Киевский Владимирский собор и его художественные творцы. – М., 1901;

Кульженко С. В. Собор св. Владимира в Киеве. – К., 1915.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 289 – 292.

Вкладені елементи

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 289.
Загальний вигляд
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 290.
Васнецов В. Богоматір з немовлям. Євхаристія. Розписи центральної апсиди
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 291.
Васнецов В. Бог-отець. Розпис склепіння головної нави
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 291.
Васнецов В. Розп’ятий син божий. Розпис склепіння

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 422

Модифіковано : 20.06.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.