Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

Костел св.Трійці

28 травня (7 червня) 1591 р. у Кракові була складена довідка про маєтності Київської католицької кафедри. Як свідчили козацький гетьман Ян Оришовський, шляхтичі Альберт Загребський і Ян Чайнаровський, нотаріус Фома із Самбора, у Києві був тільки один костел св.Трійці, який належав ордену св.Домініка; при ньому були 2 ченці, а більше в цілій єпархії ані костелів, ані ксьондзів немає [Стороженко А.В. Иосиф Верещинский, бискуп киевский (1540 ? – 1598 гг.): его жизнь и литературная деятельность. – “Сборник статей и материалов по истории юго-западной России, издаваемый ВКДА”, К., 1911 г., т. 1, с. 28].

Церква 18 ст., архіт.І.Г.Григорович-Барський. Зруйнована [Нариси історії архітектури України: дожовтневий період. – К.: Держбудвидав, 1957 р., список пам’яток].

Петропавлівська церква. Кам’яна, споруджена в 1610-1640 рр. на Подолі. Первісно зводилась як римо-католицький костьол св. Миколая для домініканського монастиря. Для будівництва використовувалася цегла з руїн Борисоглібської церкви у Вишгороді. Споруда у плані являла собою прямокутну шестистовпну базиліку з трьома навами. Церква мала характерні риси німецько-польської пізньоготичної архітектури. Головний західний фасад прикрашав великий східчастий фронтон. Бічні фасади членувалися вузькими стрілчастими вікнами, форми яких збереглись до 20 ст. Зі східного боку до костьолу примикала п’ятигранна витягнута апсида. Виступи трансепту, які не збереглися, прикрашались круглими у плані вежами. Одна така вежа збереглась до 20 ст. у куті між північно-східною апсидою та північною стіною.

Під час війни під проводом Богдана Хмельницького монастир і церква були розорені, будівлі стояли занедбаними. Протягом другої половини 17 ст. тут розміщувалися стайні та шинок. У 1691 р. споруду передають православній церкві. Відтоді вона називалась Петропавлівською. Одразу ж митрополит київський Варлаам Ясинський починає реконструкцію храму. Черговий раз споруду перебудовують у 1744-1750 рр. після приїзду до Києва російської імператриці Єлизавети, яка виділила на ремонт 2500 карбованців. Внаслідок цих перебудов храм набув барокових форм. Найбільш декорованою частиною споруди був західний фронтон. Йому надали хвилястих форм. Тимпан був насичений рослинними ліпними орнаментами, гуртами, медальйонами та картушами з розписами тощо. Західний фасад членували чотири пілястри, між якими розташовувалося два круглих вікна і одне хрещате (в центрі). Головний вхід до споруди прикрашав пишний портал, який у 19 ст. закрили прибудованим парканом. Північна та південна стіни були майже позбавлені декору. Зі східної частини храму, ліворуч і праворуч від старої апсиди, було добудовано два бічних вівтарі з півциркульними апсидами. Над вівтарною частиною стояла грушоподібна баня на восьмигранному барабані з вузькими півциркульними вікнами. Усередині храму збереглись готичні склепіння. У 1740-х рр. у церкві було встановлено чотириярусний різьблений позолочений іконостас у формах рококо.

З 1787 по 1826 рр. Петропавлівська церква належала Грецькому монастирю св. Катерини. З 1829 по 1920 рр. храм належав Київській духовній семінарії.

Після закриття більшовиками церкви в 1920 р. у її приміщенні планували розмістити Центральний архів, але в 1936 р. (за іншими даними – 1935) пам’ятку зруйнували. Єдиним збереженим елементом від комплексу є цегляний рустований паркан, що тягнувся по вулиці вздовж церковної садиби.

Пам’ятка мала виключну історико-культурну цінність. Містилась на вул. Притисько-Микільській. Тепер на цьому місці – плац гарнізону внутрішніх військ.