Дерев’яний водогін та мостова 17 – 18 ст.
Гліб Івакін
433.3. Дерев’яний водогін та мостова, 17–18 ст. (археол.).
Рештки дерев’яних водогону та мостової неодноразово виявлено під час розкопок і спостережень за земляними роботами на Подолі й у Верхньому місті (І. Самойловський, Г. Івакін). Водогінна система була поширена на всій території Подолу. Водогін починався від джерел біля підніж київських гір. Писемні джерела повідомляють про дозвіл на взяття води трубами для Братського монастиря від гір київських з джерел (1636), а також про те, що від грунту під горою Уздихальницею вода була проведена трубами до конвенту св. Миколая (бл. 1640).
На плані Києва 1695 зображено систему колодязів, від яких лінії водогонів прямували до центрального розподільного колодязя – басейну, що містився біля магістрату (пл. Контрактова), або йшли вздовж вулиць до потрібної садиби. Водогінні труби (рури) виготовлені з соснових колод діам. 0,4–0,6 м і завдовжки 4,0–5,0 м. В них просвердлювали отвір діам. 8,0–10,0 см. Труби з’єднувалися за допомогою залізних муфт.
У 1748–49 арх. І. Григорович-Барський створив розгалужену систему водопостачання, що поширювалася практично на весь Поділ. Головною архітектурною спорудою водогону став павільйон-фонтан «Феліціал», зведений на місці колодязя. Спочатку він був дерев’яний, з 1757 – мурований. Мав вигляд ротонди з чотирма арковими отворами та здвоєними колонами тосканського ордера. Всередині було встановлено скульптуру ангела з посудиною, з якої витікала вода. Бл. 1800 замість ангела встановлено скульптуру «Самсон».
Мостова (простежена на глибині 0,8–2,0 м) складалася з великих довгих лаг, на які упоперек вулиці вкладали і щільно підганяли колоди діаметром бл. 0,15 м. На деяких вулицях мостові мали по кілька ярусів.
Матеріали досліджень зберігаються в Музеї історії міста Києва.
Література:
Івакін Г. Ю. До історичної топографії пізньосередньовічного Києва // Археологічні дослідження стародавнього Києва. – К., 1976; Самойловський І. М. Дерев’яні труби і мостова в Києві // Нариси з історії техніки. – К., 1955. – Вип. 2.
Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 907 – 910.