Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Змагатимеш до посилення сили, слави, багатства і простору
Української держави

Богдан Хмельницький

?

2011 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Дегтярьов, Людмила Рилкова

489.4.6. Келії братські 1856 – 57, в яких проживали Євменій (Хорольський), Кронід (Сакун), Кукша (Величко), Поліхроній (Дубровський) (архіт., іст.).

Корпус № 50. У південно-східній частині Дальніх печер.

На місці розібраного 1856 дерев’яного одноповерхового будинку келій ризничого та ченців Дальніх печер, спорудженого за проектом арх. А. Меленського і зображеного на літографії В. Тімма 1859. Автор проекту – цивільний інж. Г. Наумов (прийняв чернецтво і перебував у Лаврі в 1847 – 72 з ім’ям Євкарпій). Корпус збудовано майстрами підрядчика І. Сердюка. З 1944 до кін. 1950-х рр. використовувався за первісним призначенням – як келії, згодом – житловий будинок.

1988 проведено ремонтно-реставраційні роботи.

Двоповерховий з підвалом, цегляний, тинькований, у плані прямокутний, з ризалітами на торцевих фасадах, вкритий вальмовим дахом з бляшаною покрівлею. Внутрішнє планування коридорне з двобічним розташуванням приміщень. Перекриття підвалу склепінчасті, міжповерхові – пласкі по дерев’яних балках.

Вирішений у формах пізнього класицизму. Фасади розчленовано широким міжповерховим і вузьким підвіконним (на рівні другого поверху) гуртами, завершено простим карнизом з мутулами. Стриманий декор фасадів складають оконтурені простим профілем лиштви і підвіконні фільонки другого поверху. Горизонтальні членування та декоративні елементи виділено пофарбуванням.

Келії – цікавий зразок житлової монастирської архітектури доби класицизму, зберігають історичне планування території Дальніх печер.

У корпусі проживали відомі церковні діячі.

1946 – на поч. 1950-х рр. – Євменій (у схимі – Єфрем; світське ім’я – Хорольський Євген Миколайович; 1886 – 1967) – майбутній архієпископ Житомирський і Овруцький. Народився у с. Богорождественка, Херсонська губ. (тепер Одеська обл.). Закінчив церковно-парафіяльну і вчительську школи. 1905 – 07 – послушник Свято-Троїцького монастиря в Києві. Після проходження військової служби 1912 – 14 – секретар єпископа Саратовського. 1914 – 18, під час 1-ї світової війни, – в діючій армії. З 1918 – послушник київського Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, де 1919 прийняв постриг у чернецтво, згодом – ієродиякон.

1924 – 25 – у Києво-Печерській лаврі, 1925 переведений на лаврське подвір’я в Ленінграді, де прослухав три курси Богословського інституту. Архідиякон церкви Успіння Пресвятої Богородиці лаврського подвір’я. Арештований в ніч з 22 на 23 серпня 1931. Згодом працював бухгалтером. На поч. 1946 повернувся у Києво-Печерську лавру, призначений економом монастиря (на поч. 1950-х рр. проживав у корпусі № 48). З березня 1950 – ієромонах, згодом – член Духовного собору та благочинний Лаври. З січня 1954 – архімандрит, з того ж року – єпископ Чернівецький та Буковинський. З 1958 – архієпископ Житомирський і Овруцький. Похований у Житомирі.

1944 – 53 – Кронід (світське ім’я – Сакун Кіндрат Сергійович; 1883 – 1954) – намісник Свято-Успенської Києво-Печерської лаври в 1947 – 53.

Виконував послух на Гостиному дворі монастиря з 24 квітня 1909. З квітня 1915 перебував на військовій службі, у квітні 1918 повернувся в Лавру. Чернечий постриг прийняв 21 червня 1921, з вересня 1922 – ієродиякон, у лютому 1923 – ієромонах. Виконував послух помічника місіонера-проповідника. В січні – лютому 1925 перебував під арештом. 1925 – 41 – священик у с. Вороньків (Київська обл.). Восени 1941 в числі перших повернувся у Києво-Печерський монастир. З 1941 – ігумен, з 1947 – архімандрит. З 20 лютого 1947 до 1 серпня 1953 – намісник Лаври.

Похований на Звіринецькому цвинтарі в Києві.

До кін. 1920-х рр. у келії, потім у комірці будинку – Ксенофонт (у схимі – Кукша; світське ім’я – Величко Косьма Кирилович; 1875 – 1964) – майбутній схиігумен. Народився в с. Арбузинка, Херсонська губ. (тепер смт, Миколаївська обл.). 1897 з благословіння архімандрита київського Свято-Троїцького монастиря Іони (Мірошниченка) став послушником Свято-Пантелеймонівського монастиря на Афоні. 23 березня 1904 прийняв постриг у мантію з ім’ям Ксенофонт.

До серед. 1913 перебував у пустині Фіваїди Свято-Пантелеймонівського монастиря, потім – у Свято-Успенській Києво-Печерській лаврі. В роки 1-ї світової війни був дев’ять місяців санітаром у санітарному поїзді, в 1917 – 19 (з березня 1918 – послушник) працював у лаврській проскурні та хлібні. З 29 жовтня 1919 – сторож Дальніх печер, одночасно до кін. 1920-х рр. – чорнороб за наймом.

18 червня 1922 рішенням Духовного собору Лаври визнано дійсним його постриг на Афоні. 8 квітня 1931 прийняв постриг у схиму з ім’ям Кукша – на честь преп. Кукші, священномученика, мощі якого зберігаються в Ближніх печерах Лаври. З квітня 1934 – ієродиякон, з травня того ж року – ієромонах, служив у церкві на Воскресенській слобідці в Києві.

Вперше заарештований Київським облвідділом ГПУ УРСР 13 березня 1933 в складі великої групи лаврських монахів і послушників. За відсутністю доказів звільнений 28 червня того ж року. В квітні 1938 заарештований і засуджений на п’ять років виправно-трудових таборів. Покарання відбував у Солікамському таборі відділення м. Вільма на Уралі, 5 травня 1943 звільнений, направлений на поселення в м. Кунгур біля м. Солікамськ. Влітку 1947 повернувся в Києво-Печерську лавру, виконував послух свічника та провідника по Ближніх печерах, з 1948 – схиігумен. Проживав у корпусі № 46 на Ближніх печерах. 23 жовтня 1951 переведений у почаївську Свято-Успенську лавру. З квітня 1957 перебував у Свято-Іоанно-Богословському монастирі (с. Хрещатик, Чернівецька обл.), після його закриття з 19 липня 1960 – у одеському Свято-Успенському монастирі, де і помер 24 грудня 1964. Був похований на монастирському цвинтарі.

Уславився святим життям, мав дар чудотворіння, провидіння, зцілення хворих. 29 вересня 1994 мощі перенесено в монастирський храм Успіння Пресвятої Богородиці. 4 жовтня того ж року о. Кукшу причислено до лику святих, чин прославлення здійснено 22 жовтня 1994.

З кін. 1940-х рр. до 15 січня 1959 – Поліхроній (у схимі – Прохор; світське ім’я – Дубровський Прокіп Данилович; 1887 – 1977) – схиархімандрит.

Народився в с. Шпотине, Харківська губ. (тепер Луганська обл.). З січня 1909 – на послуху в київському Свято-Троїцькому монастирі. 1914 – 17 служив в армії. У лютому 1919 прийняв постриг у чернецтво. Понад 20 років працював проскурником. З вересня 1921 – ієродиякон, з листопада 1927 – ієромонах. Після закриття монастиря з 1933 працював парафіяльним священиком, з 1934 – у містечку Носівка (тепер Чернігівська обл.) та с. Дівички (тепер Київська обл.). З березня 1936 – ігумен. Після закриття церкви сторожував та виконував треби у будинках віруючих, за що згодом був заарештований. Утримувався місяць у ніжинській тюрмі, потім – у таборі на будівництві автомагістралі Мінськ – Москва та два роки – на поселенні у Казахстані, де потай правив служби для засуджених. Після звільнення повернувся на Чернігівщину, з осені 1941 до кінця листопада 1945 – священик церкви у смт Носівка. 1946 прийнятий у братство Свято-Успенської Києво-Печерської лаври. До січня 1953 виконував послух доглядача Дальніх печер, потім – старший записувач та духовний наставник молодих послушників монастиря. Одночасно з 17 квітня 1954 до поч. 1959 – духівник екзарха всієї України, митрополита Київського і Галицького, священноархімандрита Іоанна (Соколова). З листопада 1955 – архімандрит, член Духовного собору Лаври.

З грудня 1945 проживав у корпусі № 43, через деякий час – у цьому корпусі.

15 квітня 1959 переведений у почаївську Свято-Успенську лавру (Тернопільська обл.), виконував послух духівника для прочан, кіотного. Написав спогади. Вірогідно, у 1960-х рр. прийняв постриг у схиму з ім’ям Прохор.

Похований на цвинтарі Почаївської лаври.

1988 келії повернені діючому монастирю.

Література:

Архів «УкрНДІпроектреставрація», № 3815-П. Рилкова Л. П. Келії братські (Паспорт на пам’ятку архітектури). – К., 1990 (рукопис); ДАКО, ф. 4828, оп. 1, спр. 1; НКПІКЗ (бібліотека). Бессонов С. В. Архитектура Киево-Печерской лавры. – К., 1949 (рукопис); Там само, фонди, КПЛ – А-1217; 1255, 1361; КПЛ – ПЛ-666; 1421; ЦДАГОУ, ф. 263, оп. 1, спр. 45131, 62199, 66469; ЦДІАУК, ф. 128, оп. 1 заг., спр. 2264; оп. 1 КДС, спр. 724, оп. 1 посл. – К, спр. 258; оп. 2 заг., спр. 219; оп. 3 черн., спр. 955; Великие русские старцы: жития, чудеса, духовные наставления. – М., 2001; Канонизация одесских святых. – Одесса, 1995; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1; Титов Ф. И. Путеводитель при обозрении святынь и достопримечательностей Киево-Печерской Лавры и г. Киева. – К., 1910.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2011 р., т. 3 (Київ), с. 1375 – 1377.