Логотип сайту «Прадідівська слава»
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Лист на сайт Пам’ятай про великі дні наших Визвольних змагань.

Московська верхня брама

2003 р. Московська і Васильківська брами Києво-Печерської фортеці

Марія Кадомська, Римма Лякіна

Час не пожалів багатьох архітектурних пам’яток Києва. Тим більшу цікавість викликають ті, що врешті збереглись, бодай у руїнах. До таких автентичних споруд належать Московські (верхня і нижня) і Васильківська равелінна брами, що вели до Києво-Печерської цитаделі XVIII століття.

Історія Києво-Печерської фортеці починається 1679 року, коли для оборони від турків козаки гетьмана Івана Самойловича насипали довкола Печорського монастиря земляний вал. Дата ця підтверджена документально. Як зазначається в „Розписі Києву” 1682 року, „біля Печерського монастиря вчинено вал у 1679 році з наказу гетьмана Івана Самойловича Війська Запорізького козаками” [Роспись Киеву 1682 года // Чтения Общества истории и древностей российских при Московском университете. – Москва, 1858. – Кн. 2. – С. 63]. Довжина цього валу була близько тисячі сажнів, тобто більше 2 км.

Не виключено, що під час будівництва укріплень використано досвід спорудження й устаткування фортеці Верхнього Києва, яку Павло Алеппський, архидиякон патріарха Макарія, що оглядав її 1654 року, описує так:

„Вона укріплена дерев’яними стінами, ровами й міцними баштами. […Будівничі] поставили навколо рову колоди наче довгу вісь водяного колеса, дуже великі, і переплели їх жердинами, загостреними подібно до кинджалів та списів, що стирчать з чотирьох боків осі у вигляді хреста, як корби наших колодязів. Колоди ці покладено двома ярусами, протягнутими над землею на висоті з півтора зрости. Якщо нападе ворог, то не знайде собі шляху ні по землі, ні згори, і якщо повисне на горішніх колодах, то через це загине, бо впаде на загострені долішні палі […] Мости при брамах цього города й фортеці зводяться на ланцюгах. Уся земля навколо них має підземні хідники, заповнені великою кількістю пороху. На кожній брамі висить великий дзвін: коли щось станеться, то в нього б’ють, щоб сповістити всіх у фортеці” [Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Украину в середине 17 века, описанное его сыном архидиаконом Павлом Алеппским / Пер. с арабского Г.Муркоса. – К., 1997. – С. 97, 98].

Земляні вали Києво-Печерської фортеці, зазначені на плані 1695 року, мали три дерев’яні брами: П’ятницьку, Васильківську й Київську. До них через викопаний рів із зовнішнього боку опускалися мости. П’ятницька брама містилася з південного боку фортеці. Назва її пов’язана, очевидно, з церквою Св. Параскеви П’ятниці, що стояла тоді неподалік (показана на плані м. Києва 1638 р. [Древнейший план г. Киева 1638 г. // Фототипические издания Б.И.Ханенко. – К., 1896. – Табл. 1. – № 72]).

Найраніша документальна згадка про П’ятницьку браму припадає на 1690 рік і пов’язана зі знайденням у ній листа з доносом на Івана Мазепу [Костомаров Н. Мазепа и мазепинцы. – Санкт-Петербург, 1885. – С. 305]. Судячи з плану 1695 року, цю браму було влаштовано в дерев’яній проїзній башті з наметовим дахом і флюгером на ліхтарику. Маючи вузькі вікна-стрільниці, вона, мабуть, правила також за сторожову й оборонну споруду. Від П’ятницької брами дорога вела до Дніпра, до „пристані Печерської, де перевіз” [Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАУК). – Ф. 58. – Оп. 1. – Спр. 13. – Арк. 1].

Київ, як важливий порубіжний центр (кордон з Польщею пролягав наприкінці XVIII ст. по р. Ірпінь), у той час постійно укріплювали, його оборонні споруди утримували в бойовому стані. Московський священик І.Лук’янов, побувавши в місті 1701 року, так описував Київську фортецю:

„Вал земляний, дуже міцний і високий. А по стіні варта стоїть одна від за іншої на відстані 100 сажнів […] Дуже пильнують цей град; та інакше й бути не може – прямий замок Московської держави” [Путешествие в Святую землю священника Иоанна Лукьянова в начале 18 в. // Русский архив. – 1863. – Кн. 1. – С. 40].

Однак з плином часу постала потребі в реконструкції фортеці з урахуванням нової тактики ведення війни. За указом Петра І підполковник Ушаков 1695 року склав план міста з метою „означити місця, де можна було побудувати фортецю для захисту Києва” [ЦДІАУК. – Ф. 58. – Оп. 1. – Спр. 9. – Арк. 1].

У березні 1706 року виникла реальна небезпека вторгнення шведів в Україну і справа оборони Києва набула особливого значення. З доручення царя цю справу вивчав А.Меншиков. 4 липня Петро І прибув до Києва й, оглянувши місцевість, погодився з пропозицією А.Меншикова – будувати нову фортецю в районі Печерського монастиря. Він пробув у Києві півтора місяця і за цей час визначив розмір Печерської фортеці та її обриси, використавши почасти проект генерала Галларта – „План міста Києва з укріпленнями і ретраншементом” (1706 р.) [цей рукописний план зберігається в Російському державному військово-історичному архіві в Москві (далі -РДВІА). – Ф. ВУА. – Спр. 22031. – Арк. 1].

Для Печерська Галларт запропонував класичну схему фортеці, типову для французької школи фортифікації і узвичаєну тоді в Європі. Вона передбачала замкнуту споруду у формі правильного багатокутника з подвійною лінією валів, дев’ятьма бастіонами й шістьма равелінами. Для Петра І було очевидним, що проект Галларта неприйнятний з огляду на складний рельєф Печерська, і він запропонував спорудити фортецю, враховуючи гористу, дуже нерівну місцевість, але зберігаючи при цьому загальну схему бастіонної будови. Урочисті закладини відбулися 15 серпня 1706 року, в день лаврського храмового свята Успіння Богородиці [Журнал, или Поденная записка блаженные и вечно-достойные памяти государя императора Петра Великого с 1698 года до заключения Нейштадского мира. – Санкт-Петербург, 1770. – Ч. 1. – С. 137]. Петро І доручив наглядати за фортифікаційними роботами гетьманові І. Мазепі, під орудою якого перебували запорізькі козаки й московські стрілецькі полки. На початку 1707 року до Києва призначено губернатором довірену особу царя князя Д.Голицина з наказом форсувати будівництво, і вже восени того ж року гетьман І.Мазепа офіційно передав Д.Голицину новоспоруджену фортецю [Костомаров Н. Зазнач, праця. – С. 315].

Донедавна в літературі подавалося, що зацілілу муровану браму Києво-Печерської фортеці зведено за петрівських часів, тобто на початку XVIII століття [Див., наприклад: Ернст Ф. До історії Києво-Печерської фортеці // Київ та його околиця в історії і пам’ятках. – К., 1926. – С. 206; Килессо С. Киево-Печерская лавра. – Москва, 1975. – С. 111]. Однак, як і всі фортеці, побудовані за Петра І (крім Петербурзької), Києво-Печерська не мала мурованих будівель, що пояснюється браком коштів і спішним виконанням робіт. Тож і три дерев’яні брами в новій земляній фортеці – П’ятницька, Васильківська й Київська – залишено на колишніх місцях. А прилеглі до брам вали повністю оновлено й від підошви до верху обкладено дерном.

Аналіз наявних іконографічних матеріалів дає змогу встановити, де містилася брама Петрівської фортеці. Давніші дослідники топографії Києва не вивчали цього, крім М.Закревського, який, одначе, не пов’язував дерев’яну П’ятницьку браму з мурованою Московською, вважаючи, що вони були в різних місцях [Закревский Н. Описание Киева. – Москва, 1865. -С. 382]. Проте на плані першої половини XVIII століття, підписаному генерал-лейтенантом Декулоном, бачимо П’ятницьку браму в куртині між бастіонами, там, де тепер Московська верхня брама. Так само показано дерев’яну П’ятницьку браму й на плані фортеці 1745 року [РДВІА. – Ф. 349. – Оп. 18. – Спр. 2328. – Арк. 1]. Причому на цьому кресленику зображена брама не тільки на місці сучасної верхньої Московської, а й на місці нижньої Московської. Це дає підстави припустити, що Московську браму, яка дійшла до нашого часу, збудовано на місці дерев’яної брами XVII століття або поблизу неї. Давня дерев’яна церква св. П’ятниці на середину XVIII століття вже не існувала, тож коли споруджували муровану браму замість дерев’яної, назву, напевне, змінили.

Дата вимурування Московської верхньої брами довгий час лишалася невідомою. Завдяки проведеним інститутом „Укрпроектреставрація” в 1977-1978 роках архівним дослідженням з’ясовано, що муровану головну Московську браму збудовано 1765 року, а муровану нижню Московську браму – 1779 року. Ці відомості містяться в поясненні (експлікації) до плану Києво-Печерської фортеці 1799 року [там само. – Спр. 2521. – Арк. 1].

Найраніше з виявлених нами зображень фасадів нижньої і верхньої Московських брам належить до 1783 року. На тогочасній панорамі Печерська [там само. – Спр. 2533. – Арк. 1] показано комплекс Московських брам і дерев’яний міст, перекинутий через рів. Про те, що цей міст – звідний, згадується в „Географічному описі Києва 1775 p.”: „три фортечні муровані брами, іменовані одна Московською, друга Васильківською, третя Київською, при яких через канали звідні мости” [ЦДІАУК. – Ф. 59. – Оп. 1. – Спр. 7775].

Московську браму відрізняло від інших двох передусім те, що рельєф місцевості давав можливість збудувати тут лише один міст – від верхніх воріт через рів. (Комплекси парних Васильківських і Київських брам сполучались системою двох мостів. Один з них був перекинутий від головної брами до равеліну, інший, з напільного боку, – від наріжної равелінної брами до виїзду через гласис.)

З трьох мурованих брам Печерської фортеці Московську споруджено останньою. Спершу звели Київську (1733 p.), потім Васильківську (1755 p.). Архітектурні форми верхньої Московської брами повторювали вирішення головної Васильківської. Відмінність полягала в тому, що службові приміщення для охорони (кордегардії) не прилягали до брами, а булі поставлені окремо.

Верхня Московська брама містилася в куртині (ділянці фортечної огорожі) між Семенівським і Олексіївським бастіонами. З південного боку через рів був перекинутий дерев’яний міст, яким виїздили на дорогу до нижньої брами, а потім, через Дніпро, у напрямку на Москву. Брама мала вигляд однопрогонового аркового тунелю крізь вал. Довжина його була обумовлена шириною валу, профілі якого зафіксовані на кресленику до плану фортеці 1784 року.

Упродовж більш як 200 років виглад верхньої Московської брами істотно не змінився, хоч унаслідок поточних ремонтів утратилися деякі елементи декору фасадів, спотворився первісний рисунок профілів карнизів і тяг. Її цегляні фасади, отиньковані вапняно-піщаним розчином, були пофарбовані у два кольори; пласкі частини – у жовтий, декоративні -у білий (ніші, колони, пілястри).

Ім’я автора верхньої Московської брами наразі не встановлено. Але можна припустити, що керував будівництвом військовий інженер-підполковник Данило Дебоскет, який у 40-50-ті роки XVIII століття провадив у Києві фортифікаційні роботи (зокрема зміцнював Дальні печери [там само. – Ф. 128. – Оп. 1. – Спр. 30], розробив проект мурованої порохівні в Печерській фортеці в 1749-1751 pp. [Там само. – Спр. 65. Див.: Толочко Л. Порохівні Старої Печерської фортеці // Військово-історичний альманах. – 2000. – Ч. 1. – С. 104], призначався військовою колегією до поправи київських фортець і ретраншементів, складав проект нової Золотої брами Старої Київської фортеці [Меньшов Д.П. Старо-Киевская и Печерская крепости. – К., 1913. – С. 7]). З аналізу його будівельної діяльності в Києві випливає висновок, що він, як і інші тогочасні архітекти, пройшов сувору практичну школу, бувши одночасно конструктором, практиком-будівничим і підрядником.

До таких фахівців належав також інший військовий французький інженер – Декулон. Він працював у Києві в другій половині XVIII століття і, можливо, за його проектом споруджено нижню Московську браму: її форми стилістично близькі до архітектурного образу північної брами Аннінських укріплень, зведених за проектом Декулона у Виборзі в 40-ві роки XVIII століття [Васильев Е.Н., Закатилов Н.И. Выборг. – Ленинград, 1975. – С. 185].

Нижня Московська брама поєднувала сувору простоту проїзного тунелю з грамотно організованою декорацією: проїзд оформлювали півциркульна арка із замковим каменем в її верхній частині, пілястри обабіч, велика рустована цегляна кладка на рогах брами [Плани й перекрої верхньої і нижньої Московських брам 1798 р. зберігаються в РДВІА (Ф. 349. – Оп. 18. – Спр. 2501)].

Якщо у XVIII столітті Києво-Печерська фортеця вважалася першокласною, то перед початком війни з Наполеоном її визнано невідповідною вимогам тогочасної фортифікації. У „Судженні про фортеці Російської держави” генерал-лейтенант Г.Опперман (1816 р.) стан Києво-Печерської фортеці описував так:

„Внутрішність її слабка, полігони малі, профіль слабкий, задня частина відкрита, маючи весь захист від стрімкості високого берега; майже по всій околиці є глибокі виярки, що сприяють потайному наближенню…” [Цит. за вид.: Меньшов Д.П. Зазнач. праця. – С. 17]

Роботи з реконструкції Печерської фортеці розпочалися в 1810 році. Безперечно, фортечні брами й мости, як найуразливіші місця при обороні, укріплювали особливо ретельно. Те, що проїзд через верхню Московську браму був зорієнтований на південь, а через нижню – на південний схід, уже утруднювало проникнення ворога до фортеці, оскільки збільшувалася можливість прострілювати численні яри, що були прихованими природними підступами до укріплень. Московську браму захищав артилерійський вогонь із Семенівського й Олексіївського бастіонів та рушничний вогонь з куртини. Крім того, браму прикривали люнети (відкриті польові укріплення), пристосовані для артилерійської стрільби.

На планах Києво-Печерської фортеці 1810-х років з належними до неї польовими та береговими укріпленнями показано неподалік від Московської брами тимчасові малі погреби для зберігання артилерійських набоїв і „дерев’яні курені на 2 батальйони” [ЦДІАУК. – Ф. 1434. – Оп. 1. – Спр. 40. -Арк. 15]. Обабіч верхньої Московської брами було влаштовано бліндажі, а вали фортеці укріплено додатково дерев’яним палісадом.

У жовтні 1812 році з’ясувалося, що ворог не дійде до Києва, і всі фортифікаційні роботи припинилися. Кресленики Києво-Печерської фортеці XIX століття засвідчують, що верхню і нижню Московські брами та міст постійно підтримували в доброму стані, регулярно ремонтуючи їх. В експлікації генерального плану Києво-Печерської фортеці 1815 року зазначено, що „при Московській брамі дорога, при якій треба верхній настил перебрати наново й обабіч зробити з пластин канавки” [там само. – Спр. 37. – Арк. 8]. Московські брами з дерев’яною мостовою і виїздом на пологий насип (гласис), що був перед ровом, показано й на генеральному плані фортеці 1823 року [там само. – Арк. 12]. На плані 1825 року серед робіт, передбачених на 1826 рік, позначено Московський проїзд з кам’яним мощенням [там само. – Спр.36. – Арк. 11]. Настилання дороги щебенем тривало до 1828 року. У 1829 році захист Московської брами підсилили додатковими люнетами [там само. – Спр. 40. – Арк. 17]. Однак після 1830 року, коли на Печерську почали зводити муровану, так звану Миколаївську фортецю, роботи в Петрівській цитаделі мали вже другорядне значення.

У 1834 році поблизу Московської брами зруйнували погребок для боєприпасів і бліндажі. У період тимчасового посилення фортеці в 1847 році найбільша кількість гармат (14 штук) передбачалася біля Московської брами. Проїзди її закривали дерев’яними ворітницями, навішеними на завіси, й замикали залізними ключами довжиною 35 см і вагою до 3,5 кг. Зображення цих масивних ключів з художньою орнаментацією збереглись у фондах Центрального державного історичного архіву України в Києві [там само. – Спр. 2. – Арк. 5. Див.: Чудновська І. Ключі від Київської фортеці // Вечірній Київ. – 1957. – № 221. – С.4].

Востаннє в стан бойової готовості Києво-Печерську фортецю приводили в 1853-1856 роках. Згодом вона остаточно втратила оборонне значення і 1897 року її перетворено на фортецю-склад. Проте Московські брами й надалі зберігали значення найкоротшого проїзду з Печерська в південно-східному напрямку.

Нині територія, на якій стоять Московські верхня і нижня брами, належить Меморіальному комплексові „Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр”. Обидві пам’ятки архітектури внесено до Державного реєстру національного культурного надбання [Державний реєстр Національного культурного надбання: (Пам’ятки містобудування і архітектури України) // Пам’ятки України. – 1999. – Ч. 2-3.- С. 14; Звід пам’яток історії та культури України: Київ. – К., 1999. – Кн. 1. – Ч. 1. – С. 437], їх реставровано за проектом, що його в 1977-1978 роках розробила архітект І.Малакова.

Джерело: Пам’ятки України, 2003 р., № 3, с. 52 – 61.

Вкладені елементи

Фасад верхньої і нижньої Московських брам. Фрагмент кресленика 1836 р. 	Джерело: Пам’ятки України, 2003 р., № 3, с. 54.
1836 р. Фасад верхньої і нижньої Московських брам
Верхня Московська брама. Листівка поч. XX ст. 	Джерело: Пам’ятки України, 2003 р., № 3, с. 56.
[Поч. 20 ст.] Загальний вигляд
Нижня Московська брама з боку фортеці. Світлина 2002 р. 	Джерело: Пам’ятки України, 2003 р., № 3, с. 56.
2002 р. Загальний вигляд

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 1975 – 2019 М.Жарких (ідея, технічна підтримка, частина наповнення)

Передрук статей із сайту заохочується за дотримання
умов використання

Сайт живе на

Число завантажень : 575

Модифіковано : 21.05.2012

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.