Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш
ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Михайло Кальницький, Геннадій Осадчий, Тетяна Трегубова

Казарми військових кантоністів, 1835 – 39 рр.

(архіт.).

Вул. Московська, 45.

На південному краю Печерської височини. Збудовані під керівництвом генерал-майора О. Фреймана. Завершували низку будівель, які з’єднували Васильківське укріплення з Печерською цитаделлю. Прилягали до Кавалерійського бастіону цитаделі. Проектувалися для розміщення військового навчального закладу для солдатських дітей (т. зв. кантоністів), а також як складова частина фортечного фронту. Мали на озброєнні 104 гармати і 280 рушниць, 1835 осіб гарнізону. У 1858 – 59 рр. проведено додаткові роботи, під керівництвом військового інж. Д. Біркіна насипано гласиси перед казармою і вежами № 2 і 4.

У плані прямокутний витягнутий цегляний корпус (390: 20 м), первісне двоповерховий, розчленований на 52 окремі склепінчасті відсіки-каземати. Планування коридорне. У 2-й пол. 19 ст. з боку Наводницької балки добудовано окремий об’єм з теплою церквою.

У 1930-х pp. над середньою частиною добудовано два поверхи, над бічними – один. Стіни тиньковано, розчленовано лопатками. Перший поверх головного фасаду рустований. Перекриття двох нижніх поверхів склепінчасті, верхніх – плоскі.

З 1865 р. в цьому будинку містилося Київське піхотне юнкерське училище (з 1897 р. – Київське військове училище, з 1914 р. – 1-е Київське Костянтинівське військове училище). У 1902 – 06 рр. його викладачем був Є. Кузьмін – військовий за освітою, мистецтвознавець та художній критик. Вихованцями училища у різний час були: військові міністри УНР – В. Сальський (міністр у 1919 – 20 рр. та в екзилі у 1922 – 40 рр.), О. Галкін (міністр у 1920 – 21 рр.), українські воєначальники часів визвольних змагань 1917 – 21 рр. – Г. Базильський, О. Бурківський, А. Вовк, В. Кущ, В. Олыпевський, В. Сікевич, М. Янчевський, В. Янченко та командувач білогвардійської Добровольчої армії – А. Денікін.

У радянський час тут була школа зв’язку ім. М. Калініна, потім – училище зв’язку.

Тепер – у комплексі будинків Військового інституту зв’язку Міністерства оборони України.

РДВІА, ф. 13135, оп. 3, спр. 984;

ЦДІАУ, ф. 442, оп. 800, спр. 322;

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. – К., 1983. – Т. 1.

Военное обозрение Киевского военного округа. – К., 1869;

Греков Ф. Краткий исторический очерк военно-учебных заведений, 1700 – 1910. – М., 1910;

Слащов-Крымский Я. А. Белый Крым, 1920 г.: Мемуары и документы. – М., 1990;

Тамарченко А. В. Ольга Форш: Жизнь, личность, творчество. – Л., 1974;

Тинченко Я. Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття, 1917 – 1921 роки. – К., 1995.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 447 – 448.