Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу
або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

1999 р. Звід пам’яток Києва

Оксана Вільшанська, Марія Кадомська, Тетяна Скібіцька

Житловий будинок («Замок Річарда – Левове Серце») 1902 – 04 рр., в якому проживали Голубєв С. Т., Дядченко Г. К., Красицький Ф. С. та інші, містилася редакція журналу «Шершень»

(архіт., іст.).

Андріївський узвіз, 15.

На складному рельєфі, що має схил уздовж вулиці і в глибині ділянки, яка закінчується схилом у бік Подолу. Нижнім торцем будинок прилягає до гори Уздихальниці, на невелике плато якої ведуть двоє сходів бетонні з подвір’я і дерев’яні з вулиці (влаштовані під час реконструкції 1991 – 92 рр.).

Перші документальні свідчення про власників ділянки належать до поч. 19 ст. З цього часу протягом століття забудова істотно не змінювалась і складалася з одноповерхового дерев’яного житлового будинку по лінії вулиці та господарських будівель у глибині подвір’я. 1889 р. садибу № 15, 1887 р. садибу № 17 придбав міщанин А. Маленко – художник з виготовлення іконостасів, який 1888 – 89 у садибі № 17 збудував дерев’яний двоповерховий будинок для своєї майстерні (знесений у кін. 1980-х рр, у 1990-х рр відтворений у цеглі). У такому вигляді обидві садиби проіснували до поч. 20 ст. В 1902 р. садибу № 15 придбав будівельний підрядчик Д. Орлов, який і розпочав будівництво п’ятиповерхового прибуткового будинку. В його основу покладено проект житлової споруди Міністерства внутрішніх справ у Санкт-Петербурзі академіка архітектури Р. Марфельда (бл. 1899), перероблений відповідно до конкретного місця. На подвір’ї садиби по периметру розміщувались також одноповерховий цегляний житловий флігель (знесений 1988 р.) одноповерхові служби з великою льодовнею у підвалі й контрфорсні стіни зі сходами між ними, що вели на дах флігеля, до будинку і на гору. В будинку були каналізація та пічне опалення, подвір’я і проїзд заасфальтовані. Будівельні й оздоблювальні роботи завершені на поч. 1904 р. В одноповерховій трикамерній нижній прибудові з вулиці містилися м’ясна й бакалійна лавки «Андріївський ринок», перукарня.

До 1911 р. садиба належала Д. Орлову. Наступними її власниками були М.Франк (1911 – 13), А. Серебренников (1913 – 17), П. Урусов (1917 – 19).

П’ятиповерховий, на цокольному напівповерсі, цегляний, у плані близький до прямокутника. Перекриття плоскі. На кожному поверсі було по кілька квартир (в основному три-, п’ятикімнатні), на четвертому поверсі – одна 11-кімнатна квартира. Первісне планування повністю змінено. Споруда виконана у стилізованих формах готики, що імітують середньовічний англійський замок. Асиметричний за об’ємно-просторовою структурою і такий, що має у забудові тристоронній огляд, будинок відзначається динамізмом розгортання композиції і виразною рубленою пластикою модельованих у лицьовій цеглі фасадів. Відображає неоромантичні тенденції періоду пізнього еклектизму, що передували модернові. Можливість візуального сприймання будинку з віддалених точок зумовила акцентування декором його верхнього поверху та вінцевої частини, де зосереджено навісні вежки, які фіксують наріжні частини, й багаторядні зубчасті пояси що імітують машикулі. Неглибокий еркер на четвертому поверсі з великим вікном завершений вишуканим ступінчастим шпилем. Центром загальної композиції є підвищений баштовий об’єм над вхідним ризалітом з пірамідальним завершенням.

В оформленні інтер’єрів широко використано ліплення стін і стель (тепер повністю втрачено). Неоготична архітектура будинку сприяла виникненню його романтичної назви – «Замок Річарда – Левове Серце», пов’язаної з ім’ям англійського короля 12 ст. (вперше ця назва згадується у нарисі В. Некрасова «Дім Турбіних»).

Пам’ятка має виняткове містобудівне значення. Як акцент у забудові вулиці, вона входить до загальноміської панорами, що відкривається на Верхнє місто з Подолу й лівого берега Дніпра.

У 1905 – 09 рр. в цьому будинку на четвертому поверсі у квартирі № 17 проживав Красицький Фотій Степанович (1873 – 1944) – живописець і графік, викладач Київського художнього інституту (1924 – 37), учень К. Костанді, М. Пимоненка, І. Рєпіна, внучатий племінник Т. Шевченка. Автор жанрових картин, пейзажів. Створив цілий ряд живописних і графічних портретів Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка. Наприкінці 1905 р. в квартирі Ф. Красицького відбулися перші редакційні збори сатиричного тижневика «Шершень», що виходив у Києві 1906 р. (з 6 січня до 14 липня). Ця квартира була і адресою редакції журналу – № 1 – 4 (до 27 січня 1906 р.). Пізніше редакція містилася на вулицях Гоголівській, 45 (до 19 травня) і Маловолодимирській, 52 (тепер вул. О. Гончара; до 14 липня). Ф. Красицький – один з провідних співробітників «Шершня», автор багатьох карикатур для журналу. У цій квартирі бували співробітники «Шершня», відомі літератори й художники – І. Стешенко, В. Різниченко, І. Бурячок, М. Яковлев (Косин) та ін. З 1910 р. Ф. Красицький мешкав на вул. Брюсова, 20/16.

У 1909 р. у цю квартиру переїхав (одружився з Н. Крекотень, рідною сестрою дружини Ф. Красицького) Дядченко Григорій Кононович (1869 – 1921) – живописець (учень М. Мурашка), викладач Київського художнього училища (з 1901 р.). Твори цього періоду: портрет ск. Ф. Балавенського (1907), «Автопортрет» (1910), «Останній промінь» (1910), «Дворик» (1916). Г. Дядченко проживав тут до дня своєї смерті.

На поч. 20 ст. у будинку проживав Голубєв Степан Тимофійович (1848 – 1920) – історик, професор Київської духовної академії та університету, автор досліджень з історії академії, церковного і культурного життя України 16 – 18 ст.

У різний час у будинку мешкали також Балавенський Федір Петрович (1865 – 1943) – скульптор, викладач Київського художнього училища (1907 – 22); Макушенко Іван Семенович (1867 – 1955) – живописець, викладач Київського художнього училища (1905 – 19), Київського художнього інституту (з 1934). 1971 р. на фасаді будинку встановлено меморіальну дошку Г. Дядченку (арх. В. Лоботинський; нині знята). До 1983 використовувався як житловий будинок. Після закінчення ремонтно-реставраційних робіт і реконструкції у 1998 – готель.

ДАК, ф. 100, оп. 1, спр. 1796; ф. 164, оп. 1, спр. 2187;

ЦДІАУ, ф. 295, оп. 1, спр. 139;

Бабишкін О. К. Сатиричний журнал «Шершень» // Рад. літературознавство. – 1959. – № 4;

Демченко Е. П. Политическая графика Киева периода революции 1905 – 1907 гг. – К., 1976;

Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Т. 1. Киев и Киевская область. – К.,1983;

Словник художників України. – К., 1973;

Шершень. – 1906. – № 1 – 26.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 1999 р., т. 1 (Київ), с. 168 – 169.