Повітова земська управа

Олена Конакова, Валентина Марьонкіна, Андрій Шмалько

Будинок повітової земської управи, 1873, в якому працював М. Кропивницький (архіт., іст.). Пл. Центральна, 2. В центральній частині міста. На червоній лінії забудови.

Розташований на місці південної стіни першого острогу (кол. дерев’яної фортеці), збудованого першими поселенцями у 17 ст. Будівництво тривало з 1864 до 1873. Фасади виконані у формах класицизму. Конфігурація – Г-подібна. Планувальна система – коридорна, із двобічним розміщенням приміщень. Має залу, в якій проходили засідання земської управи. Інтер’єри не збереглися.

Цегляний, триповерховий (з боку двору – двоповерховий), розташований на пагорбі; має наріжне розташування, що обумовило рівнозначне вирішення головного і бічного фасадів. Роги будинку закріплені масивними пілонами з рустуванням на рівні першого поверху. Головний фасад вирішений майже симетрично, але композицію порушує розташування парадного входу з невеликим ризалітом на лівому фланзі. Центральна та наріжні частини (на одне вікно) виділені неглибокими ризалітами, обрамованими гладкими пілястрами. Бічний фасад також акцентований пілястрами, розташування яких має випадковий характер.

Перший поверх будівлі разом із цоколем вирішений як базовий, відділений від верхніх профільованим карнизом. Віконні прорізи мають лучкові завершення, прикрашені сандриками. Підвіконня на рівні цоколю оздоблені «дзеркалами». Увінчує будівлю розвинений профільований карниз із пристінками на кутах ризалітів. Вуличні фасади тиньковані, пофарбовані у жовтий колір, дворові – цегляне мурування. Декоративні деталі виділені білим. Дворові фасади, окрім увінчувального карнизу, оздоблення не мають.

Для конкретизації реформи міського (земського) самоуправління, яка була розпочата у Російській імперії у 2-й пол. 19 ст. і мала на меті пристосування самодержавства до потреб ринкової економіки із залученням до цього процесу ліберально налаштованих прошарків населення, було підписане (1 січ. 1864) Олександром II «Положення про губернські та повітові земські заклади». Цей документ мусив сприяти регіональним можливостям у розвитку економіки, поліпшенні освіти, удосконаленні медичного обслуговування та ін.

На виконання царського положення у 1864 було зібране земське засідання і організована земська управа у Куп’янському пов., на якому ухвалено рішення про будівництво окремого будинку для земського закладу. Кошти на зведення будівлі надходили від пожертвувань заможних людей, здебільшого великих землевласників, а також збиралися в сільських громадах, серед городян. Представницькими (розпорядними) органами губернських і повітових земств встановлювалися земські зібрання. Члени зібрань, які називалися гласними, обиралися по 3 куріях: від великих землевласників; від міщан, купців та ін. станів міського населення; від сільських громад. На засіданнях зібрання обиралася земська управа, яка була виконавчим органом земства.

Тут, у цих стінах, вирішувались різні проблеми, обговорювались пропозиції, які спрямовувалися на благополуччя жителів Куп’янського пов. Видавалася незначним тиражем газета повітового земства «Голос народу». Управа опікувалася 43-ма народними училищами, серед яких були міське парафіяльне училище та недільна школа при повітовому училищі, церковнопарафіяльна школа в Ново-Георгієвську та 39-ма сільськими. Одним із починань, яка мала позитивний наслідок для повіту, стала програма розповсюдження громадських бібліотек, яку затверджено в стінах земської управи.

Земські бібліотеки з безоплатним користуванням були відкриті в багатьох селах повіту. У цьому ж будинку містилася невелика повітова земська бібліотека, завідував якою Сабода Іван Никанорович (псевд. Сабо) – мистецький діяч України останньої трет. 19 ст., упорядник і літописець літератури. Збирав і переписував твори української поезії. Тепер ці переписи зберігаються у фонді відділу рукописів та текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. У цьому ж фонді збереглися особисті наукові та літературні праці І. Сабо. Серед переписів бібліотекаря є і тексти вчительки народної школи К. Соколовської (1840 – 83) – поетки, письменниці, живописця, громадського діяча. Збірник її поетичних творів «Зірка» (Санкт-Петербург, 1871), поема «На хуторі» написані українською мовою, яка того часу перебувала під забороною. Твори поетки відзначалися глибоким проникненням у побут і етнографію селян того часу, майстерним використанням місцевого фольклору. Живучи з чоловіком у с. Гусинка, займалася живописом і громадською діяльністю. Подружжя заснувало народну школу, в якій вчителювала К. Соколовська.

3 січ. 1889 в будинку земської управи вперше влаштована ялинка для дітей. Зорганізували її родини Литошенків, Попових, Бершадських і Жукових. У святі брали участь біля двохсот дітей та дорослих. Дохід від свята склав 59 руб. і був переданий скарбнику товариства піклування про незаможних учнів.

Велику залу засідань земського зібрання періодично використовувало місцеве товариство аматорів сценічного мистецтва (засноване у 1888, голова – міський староста В. Фіногенов) для репетицій, проведення вистав, концертів. Членів товариства у різні роки нараховувалося 20 – 40 чол. Активними учасниками театрального колективу були представники родин Єрохіних, Шубіних, Корочанських та Кашинцевих. Міський голова В. Фіногенов одночасно обирався і головою цієї спілки, секретар земської управи М. Кашинцев був одним із найактивніших артистів.

Статистичний звіт на 1 груд. 1898 мав такий вигляд: члени товариства, з-поміж яких 2 почесних члени, 24 дійсних та 2 змагальних; кошти: 237 руб. в касі, 24 руб членських внесків, 793 руб. 5 коп. зборів від спектаклів, 47 руб. 23 коп. виторг буфету. Витрати – 924 руб. 97 коп., залишок – 184 руб. 64 коп. Зіграно 12 п’єс (російською – 10, українською – 2), у т. ч. 7 комедій, водевілів і комедій-жартів – 5. Постійним режисером артистичної трупи товариства був секретар міської управи, особистий почесний громадянин м. Куп’янська П. Ніколаєв, а почесним художнім керівником, тимчасовим головним режисером – видатний український драматург, актор і співак Кропивницький Марко Лукич (1840 – 1910).

Драматург мешкав з дружиною Надією у своїй садибі «Затишок» (з 1891), а приїжджаючи до Куп’янська – в невеликому будиночку на пл. Базарній (не зберігся). Разом вони опікувалися своїми племінниками, синами брата Марка Лукича – Олександра: Іваном, Марком, Андрієм, Павлом та Ганною. Зокрема на їхній кошт Іван та Марко вчилися у Куп’янському міському училищі (1902), і Іван Олександрович взяв собі прізвище Мар’яненко, згодом ставши народним артистом СРСР (з 1944).

Із своєї садиби М. Кропивницький щороку виїжджав до власної професійної трупи, яка діяла на півдні України (здебільшого в Одесі), а повертаючись, працював із сформованою у Куп’янську напівпрофесійною-напіваматорською театральною трупою: ставив спектаклі, сам брав у них участь. Зокрема, зіграв ролі Возного у «Наталці Полтавці» (І. Котляревського), Кукси у ним написаній п’єсі «Пошилися в дурні» і особисто зрежисованій за нею постановці. Зокрема у 1890 М. Кропивницький представив вистави 29 лип., 6 і 15 серп.

Актори, що брали участь у виставах на куп’янській сцені «Олеся» (О. Купрін), «Водевіль», «Предложение» (А. Чехов), «Наталка-Полтавка» (І. Котляревський) та ін., були гостями М. Кропивницького: М. Кропивницька, В. Живин, О. Корочанський, М. Кашинцев, З. Кашинцева, А. Коваленко, П. Ніколаєв, Н. Фисенко, Г. Шубін, Е. Зарницька, К. Кропивницький, І. Кропивницький, Т. Любарська, М. Любицька, Є. Шубіна, Р. Руденко, А. Дунаєва, П. Ніколаєва, Н. Корочанська. У своїй садибі він надав житло родичам Т. Шевченка – дітям його племінниці Орини Ковтунової (Гнату, Пелагеї, Агапії).

На одному з концертів на сцені цієї зали, в яких брав участь М. Кропивницький, він виконав (вдруге, після Одеси), пісню на слова Т. Шевченка «Реве та стогне Дніпр широкий». На сцені цієї зали грав і вісімнадцятирічний Степан Глазунов (псевд. Глазуненко, 1870 – 1934), талант якого розгледів М. Кропивницький і взяв у 1888 до своєї професійної трупи. Згодом став драматичним актором, керівником і режисером кількох українських театрів. Йому вдавалися комедійні ролі (наприклад, Стецька у «Сватанні на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, Афанасія Івановича – в інсценізації «Сорочинського ярмарку» М. Гоголя).

На поч. 20 ст. у виставах брала участь куп’янчанка Ліницька (дівоч. Загорська) Любов Павлівна (1866 – 1924) – народна артистка СРСР. Працювала в трупах М. Садовського, в т-ві під орудою І. Мар’яненка та ін. Грала ролі: Маруся Богуславка, Свиридиха, Проня Прокопівна («Маруся Богуславка», «Оборона Буши», «За двома зайцями» М. Старицького), Тетяна, Варька («Бондарівна», «Безталанна» І. Карпенка-Карого), Наталя («Лимарівна» П. Мирного). У берез.

1917, після Лютневої революції в м. Санкт-Петербурзі, у Куп’янську утворилася повітова рада робітничих і солдатських депутатів, а в квітні – повітова рада селянських депутатів. Контролював органи місцевого самоврядування, земську управу і міську думу, особливий представник від Тимчасового уряду – повітовий комісар. Від Тимчасового уряду як місцевий орган влади діяв Громадський комітет, очолюваний А. Пилипенком, патріотично настроєним українським соціалдемократом. Він мав тісний контакт з офіцерами 3-го Запорізького полку, допомагав їм зброєю і перешкоджав розформуванню полку, багато що робив для підтримки Центральної Ради.

1 трав. 1917 в місті відбулася першотравнева демонстрація, в якій взяли участь сотні мешканців, у т. ч. залізничного вузла, селяни з сусідніх сіл та солдати Куп’янського гарнізону. Демонстрацію, яка мирно, з піснями, пройшла від стін Духовного училища до Земської управи, організовували спільно Комітет громадських організацій як місцевий орган влади Тимчасового уряду і рада робітничих та солдатських депутатів. В обох цих органах майже всі місця належали есерам, меншовикам, кадетам. Найбільший вплив у губернському і повітових громадських комітетах, у всіх владних структурах мали кадети, фактично визначаючи політику Тимчасового уряду. Активно діяли представники лівих партій, у т. ч. есери, соціалдемократи (меншовики) та більшовики. Одночасно почали діяти українські політичні партії. Найбільш масовою серед українських партій була Українська партія соціалістів-революціонерів, особливо вона була впливова серед солдатівукраїнців. З часу проголошення Третього Універсалу (7(20) листоп. 1917) була створена суверенна УНР, до складу якої увійшла Харківська губернія. Військовою опорою Ради став 3-й Запорізький український полк, що стояв у Куп’янську. Офіцери полку вели пропаганду серед солдатів і населення та боротьбу з підривними більшовицькими елементами, які мали підтримку перш за все серед залізничників.

14 лют. 1918 в цьому будинку відбулося спільне засідання і повітова рада робітничих та солдатських депутатів об’єдналася з повітовою радою селянських депутатів. Головою виконкому (з 35 чоловік) спільної ради обрали А. Пилипенка. Він та його однодумці перешкоджали формуванню загонів Червоної армії в Куп’янську. У виконкомі постійно точилася боротьба між більшовиками і групою меншовиків, есерів та українськими партіями. Орган земства – газета «Голос народу» – лишалась у віданні земської управи. Через опір меншовиків та есерів не вдалося стягти «контрибуцію» з мешканців міста.

Опорою більшовиків стали створений у місті пролетарський загін та загін московських робітників, який, в числі інших, на поч. груд. 1917 був направлений для встановлення більшовицької влади в Україні, і залишалися у Куп’янську до підписання Брестського миру.

3 квіт. 1918 червоноармійський загін виступив проти виконкому. Секретаря ради есера Гаазе вбили. Активні діячі ради Сліпченко, Волощенко, Ломакін зуміли втекти. Частину членів виконкому на чолі з А. Пилипенком було заарештовано. Його відправили на станцію Куп’янськ-Південний, посадили в загратований вагон, але йому вдалося втекти.

8 квіт. 1918 на екстреному засіданні Куп’янської повітової ради замість виконкому обрано колегію ради з 7 членів. Між тим, німецькі та австрійські війська перейшли у наступ. Разом з ними наступали і війська Центральної Ради. Більшовицькі загони почали панічний відступ на схід. 10 квіт. 1918 у м. Куп’янськ увійшли німецькі війська. Було відновлено владу Центральної Ради, а з 30 квіт. 1918 в Україні встановилася влада гетьмана Скоропадського. Харківська губернія стала частиною Української Держави. Після поразки Німеччини у Першій світовій війні 1914 – 18 владу гетьмана Скоропадського ліквідовано. У листоп. 1918 після відходу німецьких військ українська армія С. Петлюри намагалася встановити владу Директорії у збройній боротьбі з «червоними» більшовицькими окупантами, які розпочали вторгнення в Україну. Східний кордон охоронявся частинами Запорозького корпусу П. Болбочана, а в Куп’янську розташовувався тимчасовий військовопольовий штаб окремих загонів Армії УНР.

У груд. 1918 у м. Куп’янськ вступили частини Червоної армії. Був створений Ревком, до складу якого увійшли головним чином робітники залізничного вузла. Ліві есери створили власний ревком на чолі з Є. Муравйовим і Ю. Сабліним. Вони розстріляли місцевих комісарів і створили «повстанську армію» з 3 полків. 21 груд. 1918 у будинку кол. земської управи, в якому містилося робоче місце Є. Муравйова, голови Куп’янського повітового ревкому, була підписана відозва Валуйківського ревкому від Політичного відділу оперативного штабу Східної Української Повстанської армії (Є. Муравйовим, а також начальником оперативного штабу К. Риндіним, командиром 1-го Валуйського полку Цвєтковим і головою Центрального повстанського штабу та членом ЦК партії лівих есерів Ю. Сабліним), яка закликала солдат не виконувати накази більшовиків, а ставати на бік лівих есерів.

Після невдалого липневого 1918 лівоесерівського повстання у Москві частина його організаторів перебралася на схід України. Були створені Валуйківський повстанський ревком і Центральний повстанський штаб, який мав очолити повстанські військові частини – Східну Українську Повстанську армію, яка складалась з 1-го Валуйківського повстанського полку (командир Цвєтков), 2-го Вовчанського повстанського полку (командир Сахаров), 3-го полку Черябіна. Червоні дивізії групи військ Курського напрямку, що підійшли, розбили лівоесерівські військові сили, штаб розігнали, його керівників піддали суду ревтрибуналу, понад 20 чоловік розстріляли, у т. ч. й Є. Муравйова. Лідерів партії лівих есерів В. Кареліна та Ю. Сабліна ув’язнили.

8 – 10 лют. 1919 в Куп’янську відбувся повітовий з’їзд Рад, на якому були розглянуті земельне питання та вибори до рад.

На поч. 1920-х рр. в цьому будинку розміщувалися різні установи, потім клуб для учителів. Організовано спільний оркестр народних музичних інструментів та спільний хор клубу і учительського інституту.

1942 – 45 містився клуб, в якому неодноразово з концертами виступали гумористи Ю. Тимошенко та Ю. Березін (псевд. Штепсель і Тарапунька; Галкін і Мочалкін).

На поч. 1945 в цій будівлі був створений Український театр, діяв до 1947 як професійний драматичний. До складу трупи входили професійні актори, серед яких К. Турська, Славочинська, Грипич.

1967 на сцені районного будинку культури за п’єсою «Роки буремні» куп’янського учителя П. Постолатьєва поставлено виставу про земляка з Моначинівки Г. Гаврюшенка, репресованого кол. червоногвардійського ватажка, реабілітованого, а також про керівників повітової ради, 3-го Запорізького українського полку. Постановку здійснила Л. Халіна, музику написав Л. Каліуш. Були спроби спецслужб заборонити п’єсу та спектакль про події поч. 20 ст. з замаскованою дисидентською направленістю. Допоміг відстояти п’єсу і здійснити прем’єру партійний діяч, перший секретар Куп’янського міськкому компартії Д. Закружецький (1920 – 95). Відбулись зйомки спектаклю республіканським телебаченням. Тепер у цьому будинку розміщується діючий районний будинок культури.

Джерела та література:

Куп’янськ: Зб. архівних документів і матеріалів. Державний архів Харківської області / Голов. ред. А. І. Епштейн; упоряд.: Л. М. Момот та ін. – Х.: Фоліо, 1994.

Материалы к Своду памятников истории и культуры народов СССР по Украинской ССР. (Материалы в помощь авторам). – Вып. 2: Харьковская область. – К., 1984.

Державний архів Харківської області, ф. Р-3571, оп. 1, спр. 2.

Справочная книга «Харьковский календарь на 1900 год». – Х., 1899.

Одесские новости. – 1892. – 4 квіт.

Історія міст і сіл Української РСР. Харківська область. – К.: АН УРСР, 1967.

Удовик І., Кукса М. Україна, Слобожанщина, Куп’янщина. – Куп’янськ, 1998. – Кн. 1.

Чехович В. А. Земська реформа 1864 // Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. – К. : Наук. думка, 2005. – Т. 3.

Кукса М. Ф. Куп’янщина в потоці історії. – Х.: Харківський приватний музей міської садиби, 2009.

Вісник Куп’янщини. – 1995. – 2 верес.; 1996. – 10 січ.; 1997. – 11 черв.

Куп’янську – 350: Історико-економічний огляд / Авт.-укл. А. Григоров. – Х.: Золоті сторінки, 2005.

Линицкая Любовь Павловна [].

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України: Харківська область. . – К.: 2018 р., с. 24 – 27.