2000 р. Архітектурна концепція реставрації комплексу Старого й Нового замків
Ольга Пламеницька
Архітектурна концепція реставрації є складовою частиною “Перспективної програми консерваційних і реставраційних робіт по комплексу Старого й Нового замків”, опрацьованої Державним науково-дослідним інститутом теорії та історії архітектури і містобудування (ДНДІТІАМ) 1999 року і погодженої Держбудом України та Міністерством культури і мистецтв 2000 року.
Першу Генеральну програму консерваційно-реставраційних робіт по Старому замку опрацював ДНДІТІАМ 1967 року. Автором її була Є.М.Пламеницька (1927 – 1994). Згідно з програмою проектно-реставраційні роботи виконувалися до 1984 року, коли через брак коштів їх припинено. За цей час значно погіршився технічний стан об’єктів, виникли експлуатаційні проблеми.
Значний обсяг ремонтно-консерваційних робіт (на 850 тис. гривень) у замку виконано 1999 року завдяки виділенню коштів за постановою Кабінету Міністрів України. Однак директивно визначений, як за радянських часів, авральний термін (2 місяці) поставив виконавців в умови, несумісні з реставраційною діяльністю. Внаслідок цього деякі об’єкти спотворено, через що назавжди втрачено можливість їх фіксації і дослідження.
Роботи на замковому комплексі, до якого входять Старий і Новий замки та Замковий міст, потрібно продовжувати на принципово відмінних засадах, згідно з перспективною програмою і науково-обгрунтованою концепцією, з належним науково-проектним супроводом, що має передувати виконанню робіт у натурі. Архітектурна концепція повинна пройти апробацію, це не виключає її можливого коригування й поточнення при детальному дослідженні кожного об’єкта. Розуміючи нагальну потребу в програмі й архітектурній концепції для провідного архітектурного комплексу Старого міста, яким є замковий комплекс, дирекція Національного заповідника “Кам’янець” 1999 року замовила опрацювання її ДНДІТІАМу.
Архітектурна концепція грунтується на новому баченні наукової цінності комплексу (1) та підході до Старого й Нового замків і Замкового мосту, що донедавна розглядалися як окремі об’єкти, як до контекстуальне інтегральної пам’ятки (2). Належить відзначити, що по Новому замку й Замковому мосту архітектурну концепцію реставрації, як і програму робіт опрацьовано вперше. Реставраційні заходи сплановано так, щоб найефективніше провести дослідження, проектування, реставрацію й пристосування об’єктів, не виключаючи при цьому замок з туристичної програми міста.
Основною методичною засадою концепції є збереження містобудівного комплексу, але не в перебудованому й деформованому стані, в якому він дійшов до нас. Головна мета регенерації – утривалення стану архітектурного розквіту об’єкта, що збагатить історичний ландшафт міста.
Як зазначено в “Методиці реставрації”, “нерідко виникає потреба відновити важливу для історії архітектури пам’ятку, оригінальну, рідкісну своїми формами, що має ключове значення, і тоді ставиться питання про цілісну реставрацію споруди. Автентичність поступається місцем імовірності (якщо реставрація науково обгрунтована)” (3). Тому вибір методики зумовлювався вимогою відтворення середньовічного колориту оборонного комплексу. Тут важливий метод реінтеграції – доповнення втрачених елементів споруд.
Замковий комплекс є саме такою пам’яткою, що має ключове значення для історії архітектури. Він добре досліджений, хоч, як будь-який об’єкт реставрації, має елементи, не забезпечені старою іконографією. Зрештою, коли йдеться про середньовічні об’єкти, наявність іконографії становить радше не правило, а виняток. Тож вимоги деяких максималістськи зорієнтованих істориків щодо доконечної потреби спиратися в реставрації тільки на іконографію – нереальні. За цих обставин зростає роля і значення натурних досліджень. Тому Програма передбачає “археологічний” підхід до кожного об’єкта, коли реставрації передують ґрунтовні архітектурно-археологічні пошуки. Жодне реставраційне вирішення не повинно диктуватися виключно прагненням цілісної відбудови в ім’я зовнішньої привабливості й мусить бути науково обгрунтованим. Міру припустимості реставраційного втручання, виходячи з наявних параметрів цінності, визначено з урахуванням виконаної автором вапоризації об’єктів.
Розквіт оборонної концепції замкового комплексу припадає на XVI -XVII століття. Пізніші етапи вже не привнесли таких яскравих концептуальних вирішень. Щобільше, кожне наступне століття стирало неповторні риси середньовічного колориту в ім’я утилітарних потреб. Тому за “оптимальну” дату Старого замку прийнято 1540-ві роки – час його реконструкції, внаслідок якої він набув сучасних розпланувальних і просторових габаритів, дістав теперішню кількість башт і, зрештою, постав у тій оборонній концепції, яка майже не змінилася впродовж наступних століть. До неї було органічно включено найдавніші вежі й фрагменти мурів, які, як відомо з пізніших архівних джерел, існували аж до кінця XVIII – початку XIX століть, а деякі існують і нині.
Період середини XVI ст. – досить характерний і для Замкового мосту – мурованого віадука, що на той час уже пройшов кілька важливих будівельних етапів і сформувався як розвинена оборонно-гідротехнічна споруда.
Третя складова комплексу – Новий замок – постав через 77 років після реконструкції 1540-х років. За цей час істотних змін в архітектурі Старого замку й Замкового мосту не відбулося, отже є теоретичні підстави пропонувати відбудову всього комплексу на дещо розтягнений у часі етап 1544-1621 років з включенням окремих пізніших доповнень і виключенням тих найпізніших фрагментів, що деструктивне впливають на середньовічну концепцію.
Різна міра наукової вивченості кожного з 60 складників комплексу, різний ступінь деструкції їхньої автентичної субстанції, хронологічна “відлеглість” окремих об’єктів не дають змоги застосовувати однакові методи щодо всіх споруд.
У Старому замку пропонується відновити, з дотриманням відповідної стилістики XVI століття, силуети башт і казематів, що надасть їм значення містобудівних акцентів. Рештки веж і мурів з перших століть нашої ери потребують лише консервації, а в разі потреби – розкриття від нашарувань XVIII – XIX століть.
Замковий міст є гостроаварійним об’єктом, одним з найдавніших (II – III ст.) у комплексі й найскладнішим з погляду методики реставрації. Зважаючи на унікальність його внутрішньої конструкції, пропонується зберегти не конгломерат нашаровань різного, подекуди невідповідного ступеня цінності, а передусім найцінніше, що має споруда, – середньовічне аркове ядро.
Новий замок як самостійний експозиційний об’єкт має розвинену систему приміщень і досконалих оглядових майданчиків. Виходячи з поставленої мети – регенерації оборонного комплексу, в якому Новий замок було задумано як допоміжний фортечний елемент – горнверк, перший ешелон оборони Старого замку, передбачається відтворення його багаторівневої оборонної системи, що не має аналогів в Україні. З огляду на перспективи адаптації належить відновити топографічні особливості Нового замку, а також усі – підземні й надземні – його елементи з неодмінним упорядкуванням території.
У Програмі опрацьовано черговість реалізації концепції протягом 11 років. Орієнтовна вартість робіт з реставрації і впорядкування всіх об’єктів комплексу – близько 90 мільйонів гривень.
Примітки
1. У процесі архітектурних досліджень 80 – 90-х років добуто нові факти, що дали змогу переглянути датування давнього ядра замку з XI – XIII ст. на II – III ст. і відповідно скоригувати концепцію формування замку. Див.: Пламеницька О., Пламеницька Є. Кам’янець-Подільський – місто на периферії Римської імперії. Найдавніша урбаністична структура і фортифікації // Пам’ятки України. – 1999.- Ч. 4. – С. 1 – 80.
2. Архітектурну концепцію опрацьовано на підставі значного корпусу архівних матеріалів, а також досліджень Старого замку, виконаних Є.Пламеницькою в 1964 -1985 рр.
3. Методика реставрации памятников архитектуры. – Москва, 1977. – С. 12.
Пам’ятки України, 2000 р., № 3-4