Пам’ятне місце П. А. Грабовського
Маргарита Міленкова, Ольга Аленич
Пам’ятне місце хати, у якій народився Грабовський П.А., 1902 (іст). Центр, біля сільради. На цьому місці була хата, у якій народився і мешкав Грабовський Павло Арсенович [11.09.1864, с. Пушкарне, нині Грабовське – 12.12.1902, м. Тобольськ (Російська Федерація)] – видатний український поет, публіцист.
Народився у родині паламаря. Одинадцять років він мешкав у рідному селі. У 1875 Грабовського направили на навчання в Охтирську бурсу, де він захопився діяльністю революційних народників. У 1879 вступив до Харківської духовної семінарії і незабаром став учасником народної організації «Чорний переділ». Грабовський захоплювався забороненою літературою, із захватом читав «Кобзаря» Т.Шевченка і твори революціонерів-демократів. У 1882 вихованця 3-го класу П.Грабовського, як політично неблагонадійного, виключили з семінарії і вислали у рідне село Пушкарне під постійний нагляд поліції без права виїзду. Перебуваючи у рідному селі, П.Грабовський збирав і записував народні пісні, прислів’я, гумор. Саме тут почалося становлення його як поета. Написав поезію – «Трудівниця», повість «Гнилые корни», віршовану поему «Учителька».
Третього вересня 1884 П.Грабовського знову заарештували і відправили до Охтирської тюрми. У рідне село Грабовський не повернувся. Через три роки його забирали на військову службу, але незабаром (1886) знову заарештували. Після двох років ув’язнення (в Харківській та Ізюмській тюрмах) П.Грабовського вислали на п’ять років до Сибіру – у Балаганський округ Іркутської губернії (нині Російська Федерація).
Але пробув там він недовго, бо включився у боротьбу проти розправи 1889 над засланими революціонерами (так звана Якутська або Карійська трагедія), з групою товаришів написав рішучий протест, викриваючи деспотизм царського уряду. За складання і розповсюдження цієї революційної листівки П.Грабовського знову заарештували і кинули до іркутської в’язниці, де він просидів три з половиною роки, після чого був засланий до Вілюйська. На початку 1897 Грабовського перевели в Якутськ, а у вересні 1899 – у Тобольськ, де він помер. За заповітом його поховано на місцевому кладовищі поруч з могилою декабристів А.Муравйова, Ф.Вольфа, Ф.Башмакова.
З 38 прожитих років П.Грабовський 20 років провів у тюрмах і сибірському засланні. У неймовірно тяжких умовах життя він працював над своїми поетичними збірками: «Пролісок» (1894), «Твори Івана Сурика» (1894), «З чужого поля» (1895), «Доля» (1897), «Кобза» (1898), «Хвиля» (1899), «Песни Украины», «Вітка». Перу Грабовського належить багато літературно-критичних статей і нарисів про Т.Шевченка, О.Пушкіна, М.Чернишевського та ін., статті на економічні та етнографічні теми (з життя Сибіру). У П.Грабовського велика кількість перекладів, що, головним чином, увійшли до його збірок.
У період окупації села німецько-фашистськими загарбниками 1941 – 43 хата Грабовських була знищена.
У 1974 на місці хати встановлено залізобетонну стелу /2,03 м/ з написом на її чоловому боці.
У 1964 у с. Грабовське відкрито літературно-меморіальний музей поета, у 1989 – пам’ятник (автори – ск А.Івченко, архіт. В.Заговора).
[Сапухін П. А. П. А. Грабовський у рідному краї / П. А. Сапухін. – Суми. 1957. – С. 6, 9, 11, 13, 17; Охріменко П. П. Короткий довідник з літературної Сумщини / П. П. Охріменко. – Суми, 1991. – С. 10 – 11; Антологія літератури Сумщини. – Суми, 1995. – С. 26 – 30; Скакун В. П. Літературна Сумщина / В. П. Скакун. – К., 1995. – С. 98 – 101; Памятники истории и культуры Украинской ССР : каталог справочник. – К., 1987. – С. 463.]
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 549.