Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

1996 р. Мечеть Джума-Джамі в Євпаторії

Л.Пономарьова

Євпаторію засновував в античні часи Діофант, полководець понтійсько-боспорського царя Мітридата VI Євпатора і місто названо на його честь.

Розкішній землі Криму завжди загрожували напади й завоювання войовничими сусідами. Вона переходила з рук у руки: у XIII ст. була захоплена монголо-татарами, 1475 р. завойована турками, які володіли Кримом до кінця XVIII ст., до захоплення Криму Російською імперією. За турецького владарювання вони на місці древньої Євпаторії спорудили фортецю під назвою Гезльов, у російській транскрипції – Козлов. Це було велике портове місто, через яке підтримувався зв’язок з Туреччиною, хоч столицею був і залишався Бахчисарай. Воно вважалося одним з найбільших в економічному, культурному та політичному відношенні, що визначило його культурний вигляд.

У середні віки Туреччина мала великий вплив на культуру Криму, чому сприяло виховання кримських ханів при Стамбульському дворі. Хани, повертаючись до Криму, переносили у свій побут зразки турецької культури, турецького мистецтва. Вони виписували зі Стамбула зодчих для будівництва палаців, фонтанів та інших споруд.

Однією з найвеличніших пам’яток кримської культури у період турецького володіння є мечеть Джума-Джамі – прекрасна споруда, про будівництво якої існують легенди [Гинзбург М. Татарское искусство в Крыму // Среди коллекционеров – 1992. – № 1. – С. 19], одна з яких приписувала будівництво мечеті протягом однієї ночі Сеїд-Баллі [там само. – С.20], інші називають автором придворного художника та блазня Менглі-Гірея – Мен-Арслана [там само]. У дійсності мечеть побудована сучасником Мікельанджело, знаменитим турецьким зодчим Коджа Сінаном – автором багатьох величних споруд, головними з яких були Шах-Заде (1548), Сулейманіє (1550 – 1557) та мечеть Селіміє (1569 – 1575). Усі вони, за задумом та виглядом, нагадують Константинопольську Софію. Кожна з них була розвитком та удосконаленням попередньої. Сам Коджа Сінан вважав Шах-заде учнівським досвідом, Сулейманіє – роботою підмайстра, а твором, достойним майстра, визнав лише знамениту Селіміє. З образом усіх цих мечетей пов’язана Джума-Джамі, яка має близьку подобу до усіх споруд.

У переліку споруд Сінана вона займає 77 місце. Один факт авторства такого великого рангу говорить про важливість самої мечеті та Євпаторії у житті Кримського ханства. Дослідники [Семенов Тянь-Шанский. Россия. – СПб, 1910. – Т. 14. – С. 43] писали, що у цій мечеті хани одержували ярлики на ханство. До завоювання Криму росіянами, ярлики одержали 18 ханів. Один з перших дослідників Криму А.Демидов ще бачив ці акти, коли подорожував по Криму 1837 р. [Келлер. Донесение о поездке в Крым от 23 ноября 1821 года. // ЗООИД. – 1872. – Т. 8] Після 1850 р. їх уже ніхто не бачив. Дату побудови мечеті називають різну. А.Демидов [Демидов А. Путешествие в Южную Россию и Крым. -М., 1853], Ф.Федорів [Чепурина П. Евпаторийская ханская мечеть Джума-Джами. – Евпатория, 1927] називають 1522 р., інші – Стевен [Стевен А. Дело № 47, 1827 г. // ИТУАК.- Т. 13.-1891], Б.Засипкін [Засыпкин Б. Памятники архитектуры крымских татар. – М., 1928], Г.Спаський [Спасский Г. Из путевых заметок о Крыме // Отечественные записки. – 1850 г. – Т. 73. – № 11], А.Якобсон [Якобсон А.Л. Средневековый Крым. – М. ,1964] – 1552 р. проте й перші, і другі засновником мечеті називають Девлет-Гірей-хана. Він правив Кримом у 1551 – 1577 р., тому перша дата – 1522 р. – не підходить.

Роком заснування її може бути тільки 1552, але точної дати закінчення джерела не вказують, окрім того, що будівництво її закінчено при його наступнику – Мехмет-Гірей-хані, а коли точно – встановити неможливо. Ймовірно лиш те, що будівництво тривало довго, що відбилося на її архітектурі – деякі розбіжності в деталях (портали, входи до мінарета, інтер’єр). Це могло трапитися і через відсутність автора, бо якраз у цей час уже будували мечеть Сулейманіє (1550 -1557), а згодом почалося будівництво Селіміє (1569 – 1575). Дату будівництва – 1522 р. – можна віднести до іншої мечеті, збудованої у Феодосії, на якій була дошка з написом. Мечеть розібрали на початку XIX ст., її теж приписують Коджа Сінану, хоча її немає у списку його творінь. Мечеть була так схожа на євпаторійську [Миллер Ю. Искусство Турции. – М.-Л., 1965. – С. 43], що кілька дослідників [Домбровский Ф. Прошедший и настоящий быт г. Евпатории // Новоросийский календарь. – 1847. Засыпкин Б. Вказ. праця; Келлер. Вказ. праця; Миллер А. Краткая история Турции. – М., ОГИЗ, 1948] називають феодосійську мечеть „моделлю” Джума-Джамі. У цьому можна впевнитися лише за кресленниками У.Гесте, які він зробив з неї 1798 р., оскільки у першій половині XIX ст. її розібрали.

Загальний вигляд Джума-Джамі вражає своєю геніальною простотою. Це центрально-банева споруда, у плані наближена до квадрата, зовні – це кубічний об’єм з дуже лаконічними й суворими формами, увінчаний центральною банею на високому четверику з 11 банями менших розмірів, однакових за висотою та діаметром. Центральна баня діаметром 11 м, перерізана 15 широкими вікнами. Зовні частина бані з вікнами дає уявлення гранчастого барабана з пілястрами, завдяки чому вона зорово знижується. Розпір від центральної бані передається з допомогою сферичних парусів та трьох стрілчастих підпружних арок на потужні стовпи та північну стіну з двома пілястрами на місці конструктивно необхідних стовпів.

Північна стіна має вісім вікон, з них три стрілчасті, трохи вище поміж них розташовані два такі самі менші та три великі. Східна та західна стіни мають п’ять вікон, з них три стрілчастих (одне велике і два менші) та два круглі, розташовані поміж них. Високий кубічний барабан оточений малими банями (по три зі сходу та заходу та п’ять з півночі). З півдня навантаження на стіну від центральної бані передає одна велика на-півбаня, таке саме конструктивне вирішення, як у Софії Константинопольської, характерне для творінь Коджа Сінана – Шах-Заде, Сулейманіє, Селіміє.

Всередині Джума-Джамі двома рядами стовпів, на які спираються склепіння, поділяється на три нефи, з яких середній ширший від бічних [Демидов А. Вказ. праця. – С. 65.; Миллер Ю. Искусство Турции. – С. 5]. Перший поверх західного нефа має плоскі, підшиті деревом перекриття. Другий поверх поділений напівкруглими арками на три квадрати та перекритий згаданими вище банями. Фасади розділені рядами прорізів на два поверхи. Це відповідає двоповерховому поділу по галереї в інтер’єрі. Велика кількість вікон (59) освітлює інтер’єр мечеті (більшість з них у бані та барабані) надає конструкції легкості та наповнює її м’яким, розсіяним світлом.

Зовні вікна з наличниками розтинають суворі фасади і разом з різними за розмірами й висотою банями урізноманітнюють кубічний об’єм. Спершу бані були покриті свинцем. З північного боку прилягає глухий нартекс який після дослідження виявився пізнішим. Спочатку це була відкрита галерея, про що свідчили сліди арок у північній стіні, а колони, які їх підпирали, знаходилися у дворі мечеті, їх бачили ще 1927 р., про що писав Б.Засипкін [Засыпкин Б. Вказ. праця]. Капітелі цих колон було використано як основу під дерев’яні колони галереї середньої частини в інтер’єрі будівлі. Коли відкриту галерею північного фасаду перебудували в закритий иартекс, точно не встановлено. Мабуть, на зламі XVIII – на початку XIX ст. Натура зберегла на північній стіні стрілчасті арки та залишки колон, головним підтвердженням є кресленики архітектора В.Гесте, які він виконав з натури 1798 р.

Усі дослідники описують закриту галерею. Найраніші кресленники І.Жукова [РДВІА. – Ф. 418. – Спр. 724] виконані 1798 – 1836 рр., показують закриту галерею з одним мінаретом, що зберігся. На малюнку Якубинського 1836 р. [зберігається в ЦНБ] нартекс закритий, з контрфорсами на всю висоту північної стіни.

Входів до мечеті було три: західний, східний та північний. Два перші замуровано, діючим був тільки північний вхід. Він має подвійні двері. Зовнішні виготовлено з набірного дерева, внутрішні – скляні. До бабинця входили спочатку через середній, залишений відкритим, проріз арки. Всередині південна стіна – кибла – в центрі має відкритий вівтар – міхраб. Це п’ятигранна ніша заввишки 4,5 м. По зовнішніх боках міхраба – дві напівколонки. Склепіння міх-раба складається з восьми рядів сталактитів. Над міхрабом видно сліди написів, виконаних олією. Поряд нього – мімбар – чотиригранна напіввідчинена висока кафедра в минулому з конічною покрівлею. Внизу мімбар кам’яний, вгорі – дерев’яний. Галерея з північного боку, через яку йшов головний вхід до мечеті, окрім бічних, має дві ніші, оброблені у дусі сельджуцьких міхрабів та порталів.

Присутність міхрабів на галереї свідчить про те, що її використовували як літню мечеть [Засыпкин Б. Вказ. праця], як у Бухарі та Самарканді, не кажучи вже про мечеті Стамбула. Зовнішні стіни отиньковані та побілені, що не відповідає початковому вигляду. Малюнок Якубинського свідчить, що на той час мечеть ще не була отинькована. Бані та покрівля покриті оцинкованим залізом по дерев’яних кружалах. Зі сходу й заходу по осі головної бані збереглися до висоти покрівлі залишки двох мінаретів.

Про час руйнування мінаретів вірогідних свідчень немає. Одним з останніх, хто бачив мінарети в натурі, був П.С.Паллас, який відвідав Євпаторію 1793 р. Документально підтверджується існування та форма мінаретів архітектором У.Гесте на його креслениках 1798 р. Мінарети зруйновано між 1798 та 1836 роками. Залишився лише один мінарет. В описі міста Козлова 1800 року П.Сумароков згадує ”… высокие, наподобие обелисков, минареты…” [Сумароков П. Досуги Крымского судьи, или 2-е путешествие в Тавриду. – СПб., 1803]. 1837 р. А.Демидов [Демидов А. Вказ. праця] бачив мінарети вже із зруйнованими верхами.

Як встановили дослідження, до початку реставрації 1969 р. мечеть реставрувалася чотири рази: 1834, 1896 та 1962 рр. Перші спроби відремонтувати мечеть наводить Келлер 1821 р. [Келлер. Вказ. праця] Свідчення 1834 р., про які писав Г.Спаський 1850 р. [Спасский Г. Вказ. праця], говорять:„Мечеть хорошо сохранилась и в 1834 г. была вновь поправлена на отпущенные из казны 3000 руб.” Після цієї реставрації (І.Жуков), як показано на рисунку, стіни мечеті вже отиньковано, галерею замуровано, про мінарети лише згадується, що вони існували за часів Палласа.

Наступна реставрація відбулася 1896 р. Тоді, згідно з проектом архітектора Гека, виконаного 1892 р., зроблено спробу відтворити мінарети, але вони були лише законсервовані та покриті наметовою покрівлею від подальшого руйнування. Під час реставрації 1896 р. північний портал був збудований за креслениками архітектора Гека. Контрфорси, які є на гравюрах 30-х років XIX ст., були оформлені Геком як гранчасті виступи з невеликими банями. 1940 р. мечеть заново отиньковано цементом.

1962 р. Київським науково-дослідними реставраційними майстернями замінено дерев’яні конструкції та металеве покриття покрівлі та бань. Тоді саме реставровано вінчаючі карнизи. 1969 р. у мечеті силами Київських науково-дослідних реставраційно-виробничих майстерень (нині інститут „Укрпроектреставрація”) здійснено вичерпні архітектурно-археологічні дослідження. На час досліджень стан мечеті був вкрай незадовільним. Замуровано галерею, капітелі колон її галереї використано під бази для дерев’яних стовпів. Цоколь з західного і східного боків схований під культурним шаром. Портал зіпсований, від мінаретів лишилися лише основи. Бані були у доброму стані, але металеві покриття місцями з’їла іржа. Віконні заповнення зіпсовані, крім кількох фрагментів, та забиті дерев’яними щитами. Дверні заповнення порталів, особливо північний (нині внутрішній), високохудожні, дішли до нас у дуже поганому стані.

До східного фасаду примикає прихований вхід до мечеті. Вірогідно, це був вхід хана.

Кам’яна підлога у мечеті місцями зіпсована, особливо біля входу. Гіпсові тяги, що обрамляють міхраб, зруйнувалися до половини. Зруйнована дерев’яна і кам’яна частини мімбара. Парапети на галереї збереглися лише фрагментами. Зі сходу та з півночі біля мечеті збереглися залишки кладовища. Кілька надгробків вкриті високохудожнім різьбленням по білому мармуру. Вони мають історичну цінність.

Попри неодноразові перебудови та спотворення мечеть розташована у центрі міста, мальовниче вписується у довкілля, зберегла свою велич та красу і нині. Вона -єдина на теренах України пам’ятка такого значення, витвір геніального майстра, унікальне творіння османської архітектури епохи Відродження – заслуговувала на повне відтворення. Заради цього 1969 р. були проведені архітектурно-археологічні дослідження мечеті, які тривали весь час, до повного її відтворення 1985 р.

Дослідження в натурі провела група архітекторів інституту „Укрпроектреставрація” (тоді Українських спеціальних науково-виробничих майстерень) під керівництвом головного архітектора проектів Є.Лопушинської, група складалася з архітекторів Л.Мамаєнко, І.Радюк (Іваненко), В.Отченашка, П.Ткача, В.Шелягова, І.Кропивного. Інженерні дослідження та рекомендації розроблено інженерами-конструкторами А.Малиновською і Л.Мандельблатом. Розрахували та розробили проект відтворення важливої і складної деталі -мінаретів – інженери-конструктори Л.Шевчук та Б.Паскар. Історико-архівні та літературно-іконографічні дослідження, які доповнили натурні вишукування, провели автор статті та І.Радюк (Іваненко).

Дослідження проводилися на належному науковому рівні за участю хіміків-технологів Ю.Стріленко, І.Добриловської та ін., які здійснили мікрохімічні аналізи зразків вапняного тиньку, а також нашарувань розпису олійними фарбами, виявлених у міхрабі.

Для глибокого вивчення пам’ятки було закладено близько 35 зондажів та 12 шурфів, завдяки яким були відкриті колони з капітелями та базами, замуровані у північному притворі, колони відкритої галереї, доведено початкову відсутність тиньку. Шурфами встановлено рівень вимостки, східці, знайдено дверний проріз входу до мінарета тощо. Комплекс цих досліджень дозволив розробити проект реставрації мечеті з максимальним наближенням до початкового вигляду. Згідно з ними потрібно було очистити стіни від тиньку.

Для цього архітектори провели значну роботу: розробили картограму, за якою кольором відмічено кожен камінь на всіх фасадах (який з них лишиться таким, як є, який ремонтувати, який замінити повністю). Але, на превеликий жаль, в натурі цього зробити не вдалося за браком коштів чи часу. Зрештою основний об’єм мечеті повністю отиньковано. На північному фасаді відновили відкриту галерею, розібравши кам’яну стіну, під підпружні арки підвели колони, для яких використали капітелі, які знаходилися в інтер’єрі під дерев’яними стовпами хор. Бази виготовили заново, згідно з кресленниками Гека, які він зробив з натури під час реставрації 1892 р. Стрілчасті арки відновлено за рекомендацією інженера-конструктора А.Малиновської.

Вінчаючі карнизи, реставровані 1962 р., лишили на місці, усунувши руйнування, які з’явилися за останні роки. Відреставрували за залишками в натурі вікна, наличники, двері та виготовили дверні заповнення східного порталу.

Дах покрили оцинкованим залізом, бані пофарбували олійною фарбою, відновили мінарети. Наметове покриття завершили півмісяцем з мідними кулями. В інтер’єрі відновили тиньк, відреставрували підлогу, дерев’яні хори, під дерев’яні стовпи хор встановили нові бази.

Відремонтували дерев’яну та кам’яну частину мімбара, при відтворенні міхраба інженери-хіміки провели мікрохімічний аналіз зразків нашарувань фарби тиньку, а також фарби де був знайдений розпис. Фахівцем відділу живопису Кримської спеціальної науково-реставраційної майстерні, художником-реставратором Ю.Кравченком під кирівництвом консультанта художника-реставратора вищої кваліфікації Київського відділу І.Редько виявлено та реставровано розпис міхраба: розписи склепінь, запропоновані автором проекту Є.Лопушинською, виконані за аналогіями розпису турецьких мечетей того самого періоду. Реставрація закінчилася 1985 р. Усі проектні задуми втілено в натурі чудовими руками майстрів-реставраторів Кримської виробничої майстерні, завдяки чому місто прикрасилося перлиною османського зодчества.

Джерело: З історії української реставрації. – К.: Українознавство, 1996 р., с. 198 – 204.