Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Пімсти смерть великих лицарів

Богдан Хмельницький

?

1998 р. Храми Чернігова

На вході до Єлецького монастиря з боку дитинця відвідувачів зустрічає дуже цікава, напрочуд оригінальна дзвіниця (рис. 13). Це одна з найдавніших дзвіниць Наддніпрянської України, що збереглася до нашого часу [напевно, тільки дзвіниця-башта Спаського монастиря в Новгороді-Сіверському була збудована трохи раніше]. Оригінальністю своєї структури вона завдячує тому, що будувалась у два етапи: нижній ярус споруджений у 1670 – 1675 рр. як оборонна надбрамна башта і пізніше надбудований верхній ярус, призначений для розміщення дзвонів.

Колись, наслідуючи Києво-Печерську лавру, проїзд у дзвіниці називався Святими воротами монастиря. З обох боків воріт були зображені в повному архієрейському облаченні два колишні ігумени монастиря, які тут жили і працювали, святі православної церкви Феодосій Углицький – архієпископ чернігівський – і Димитрій Туптало – митрополит ростовський [Добровольский П. М. Черниговский Елецкий монастырь. – Чернигов: Тип. губерн. земства, 1900, c. 114]. Вхід через цю башту був головним до монастиря. З двох боків до неї примикають оборонні мури. Башта поділена на три поверхи. У першому був проїзд, знаходилась сторожа і маленьке приміщення в масиві стіни, темне й тісне, тут була монастирська в’язниця для тимчасового утримання – «передержання колодників». Нагору вели сходи. На другому і третьому поверхах башти у разі нападу ворогів могли розміщуватися військовики – у стінах зроблені бійниці, пізніше тут знаходився монастирський архів. У кінці XVII ст., коли будувалась башта, муровані оборонні споруди вже були анахронізмом у зв’язку з існуванням на той час осадної артилерії, тому через досить короткий час був надбудований другий ярус, завершений великою грушоподібною банею, що кардинально змінив вигляд споруди, надав їй суто мирного характеру.

Дзвіниця у плані являє собою трохи витягнутий восьмикутник з розміром у більший бік – 13,5 м, а в менший – 10,5 м. Стіни нижнього ярусу прикрашені карнизом із невеликим виносом і лопатками по ребрах призми, у стінах зроблені маленькі ромбоподібні вікна – бійниці. Верхній ярус, призначений для дзвонів, у плані повторює нижній, має великі арочні прорізи по всіх восьми гранях, на ребрах – профільовані пілястри, карниз цього ярусу наслідує профіль нижнього. Висота будівлі сягає 34 м [Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: В 4 т. – К.: Будівельник, 1986. – Т. 4]. На дзвіниці було дев’ять дзвонів, найбільший, відомий з 1786 р., мав масу близько 160 пудів (1100 кг).

Дзвіниця мурована з місцевої цегли на вапняному розчині, оштукатурена і побілена. Міжповерхові перекриття зроблені по цегляних склепіннях. Відомо, що в 1815 р. буря пошкодила покрівлю бані, тоді дерев’яні несучі конструкції були замінені на металеві. Під час другої світової війни літак зачепив баню дзвіниці, зрізавши її частину, потім дзвіниця ремонтувалася кілька разів, останній – у 1977 р., при цьому були виконані значні ремонтно – реставраційні роботи.

Дзвіниця Єлецького монастиря має силует, зовсім не схожий на більшість дзвіниць Наддніпрянщини, її вигляд справляє незабутнє враження. Широко відома, так само побудована на оборонній вежі, дзвіниця при кафедральному костьолі у Вільнюсі, але дзвіниця Єлецького монастиря відрізняється м’якими, мальовничими обрисами, що гармонійно узгоджені з ліричним ландшафтом північної України; її велика баня завершує одну з чернігівських гір.

Джерело: Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – К.: Техніка, 1998 р., с. 111 – 113.