Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Здобудеш Українську державу або згинеш у боротьбі за неї!

Богдан Хмельницький

?

1966 р. Історія українського мистецтва

Про будування Спаського собору згадується в літопису, що розповідає під 1036 роком про смерть Мстислава: «И положиша и в церкви у святаго Спаса, юже бе сам заложилъ бе бо воздано ея при нем возвыше, яко на кони стояще рукою досящи» [Повесть временных лет, ч. I. М. – Л., 1950, стор. 101]. Мабуть, після смерті Мстислава будівництво собору було на якийсь час припинено.

У первісному вигляді собор являв собою тринефну, витягнуту з заходу на схід споруду (іл. 120). Його архітектурні форми стримані й урочисті. Фасади членувалися пілястрами, плоскими на першому і профільованими на другому ярусі. Просторовий хрест підкреслювали дуже підвищені над його відгалуженнями склепіння. Високі вікна рідко прорізували площини стін, декорованих лише півциркульними нішами та широким меандровим фризом над вікнами другого ярусу. Будівельники майстерно використали тут декоративність мішаної кладки. Собор мав п’ять верхів, причому вікна в барабані центрального купола чергувалися з півциркульними в плані нішами, як це можна спостерігати у керченській церкві Іоанна.

Урочистий вигляд має собор і всередині (іл. 122). В композиції всієї будови домінує поздовжня вісь, яка підкреслюється тим, що бокові відгалуження архітектурно-просторового хреста відгороджені від центрального нефа аркадами. Аркади нижнього ярусу спираються на мармурові (обкладені цеглою в пізніші часи) колони, а верхнього – на восьмигранні стовпи, і це надає внутрішньому просторові собору базилікального характеру при хрестовокупольному типі споруди. Тонкі мармурові колони, на які спираються стовпи, відомі у візантійському будівництві [напр., Агіа Катерина XI ст. в Афінах та ін.]. Можливо, що така система стовпів була і в Десятинній церкві у Києві.

Особливістю Спаського собору є також восьмистовпний тип плану та пересунутий у зв’язку з цим на геометричний центр будови головний купол (іл. 121). Цей прийом мало поширений в давньоруській архітектурі, хоч його, як гадають дослідники [М.К.Каргер. Древний Киев, т. II. М. – Л., 1961, стор. 337], було повторено на будівництві двох соборів наступного періоду (Борисоглібського у Вишгороді та Михайлівського Видубицького монастиря під Києвом). Це так званий складний тип хрестовокупольної системи (з двома парами стовпів у східній частині), який зустрічається не тільки у візантійському столичному (константинопольському) будівництві, а й у храмах X століття в Болгарії та Абхазії. Західну частину Спаського собору – нартекс – чітко виділено з центральної частини. Можливо, що такий нартекс був і в Десятинній церкві.

Певні аналогії щодо плану чернігівського Спаського собору можна провести у деяких будівлях Константинополя X та XI століть, зокрема у восьмистовпних хрестовокупольних храмах: Мироелейон – X століття та Ескі-Імарет – початок XI століття [Н.И.Брунов. Архитектура Константинополя XI – XII вв. – «Византийский временник», т. II. М., 1949, стор. 150 – 214].

З північного боку до нартексу Спаського собору прилягає башта, що веде на хори. Фасади башти на другому поверсі були прикрашені півколонами. З південного боку, як встановлено розкопками, згодом було прибудовано хрещальню, що являла собою маленький триапсидний храм. Ці риси – чітко виділений нартекс з баштою та сходами, хрещальня збоку, осьова композиція споруди – стали характерними для давньоруського кам’яного будівництва другої половини XI – початку XII століття. Над нартексом Спаського собору містилися перекриті коробовим склепінням хори, які по дерев’яних настилах продовжувалися і над боковими нефами. Дерев’яні настили на хорах і розташування їх по всій довжині храму – це прийом, не властивий архітектурі стародавньої Русі. Цікаво відмітити, що у Візантії хори найчастіше перекривали дерев’яними перекриттями, і кам’яних веж там не було. Від давнього декоративного оздоблення собору збереглися шиферні плити на хорах, що являють собою цікаві зразки давньоруського художнього різьблення. Всередині собор було прикрашено майстерно виконаним фресковим розписом, залишки якого видно в аркадах на другому поверсі. З цього розпису відомий фрагмент – зображення Теклі (копія – в музеї Київського Софійського заповідника). Під час розкопок було знайдено залишки давньої підлоги з шиферних плит з мозаїчною інкрустацією.

У Спаському соборі ховали князів чернігівської династії, для чого з південного та північного боків до нього з часом прибудували капели-усипальні.

Пропорції чернігівського Спаського собору стрункіші за пропорції київського Софійського собору. Надалі деяка витягнутість пропорцій стане властивою всій давньоруській архітектурі, на відміну від романської та візантійської. У Спасі, як і в київській Софії, масштаб будівлі цікаво підкреслюється маленькими плоскими нішами на фасадах та апсидах (іл. 123). Можна вважати, що чернігівський Спаський собор за типом та архітектурою наслідував київську Десятинну церкву. В дальшому він відіграв велику роль у формуванні рис архітектури наступних часів.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1966 р., т. 1, с. 165 – 168.