Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ненавистю і безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

2000 р. Пам’ятки архітектури та містобудування України

Воронцовський палац

Розташований у приморській смузі Алупки, серед великого старовинного парку, палац був збудований в 1830-1848 рр. як літня резиденція генерал-губернатора Новоросійського краю Михайла Семеновича Воронцова.

Розуміючи цінність південнобережних земель, М.Воронцов особисто подає приклад їхнього освоєння, набуваючи маєтки в Алупці, Масандрі, Ай-Данілі, Гурзуфі тощо. Для літньої резиденції він обирає Алупку, де були численні підземні джерела. Перші земельні ділянки придбані у командира балаклавського сторожового батальйону полковника Феодосія Ревеліоті. Важливі землі прибережної частини закуплені, із зобов’язанням збудування мечеті, у жителів маленького татарського селища, яке розміщувалося в районі нинішнього Малого Хаосу (побудована в 1840 р., мечеть була зруйнована землетрусом 1927 р.). Прибутки з багатьох родових маєтків М.Воронцрва та його дружини – Єлизавети Ксаверїївни (уродженої Браницької), а також інтенсивна підприємницька діяльність М.Воронцова уможливили будівництво великої резиденції, відомої нині як Алупкинський палацово-парковий ансамбль.

Початок ансамблю покладений будівництвом у 1824 р. архітектором Ф.Ельсоном “тимчасового притулку” (житла), пізніше названого відповідно до своєї архітектури “Азіатським павільйоном” (зберігся в частково переробленому стані), Чайного будиночка на березі моря, готелю та, пізніше, церкви у вигляді античного храму (дві останні будівлі не збереглися).

У 1825-1828 рр. одеський міський архітектор Ф.Боффо почав опрацьовувати проект палацу. У 1830 р. розпочалося мурування фундаментів головного корпусу у формах класицизму за проектом, підписаним Ф.Боффо (архівні матеріали дають деяким дослідникам підстави вважати, що автором цього проекту був англійський архітектор Т.Харрисон). Але М.Воронцов наказав припинити роботи і доручив розроблення нового проекту провідному англійському архітектору Е.Блору. Через рік новий проект було виконано в неоготичному стилі, що відповідало новітньому романтичному віянню в західноєвропейській архітектурі.

Як прихильник історичних стилів в архітектурі, Е.Блор використовував переважно форми англійської готики епохи королів династії Тюдорів (панувала в Англії з 1485 до 1603 р.). На відміну від попередніх часів у цьому перехідному стилі вже не застосовували нервюрних склепінь. На місці вузьких постали широкі віконні прорізи, що добре освітлювали приміщення. Замість оборонних укріплень навколо замків з’явилися парки. Але зовні ще залишався старий вигляд замку. Ці особливості стилю, проте з домішками художньо-декоративних форм східної індійської архітектури часів Великих Моголів, і були покладені Е.Блором в основу проекту Алупкинської резиденції.

Роботи зі спорудження палацу за новим проектом розпочав узимку 1832-1833 рр. рекомендований Е.Блором архітектор Гейтон. Однак у червні 1833 р. Гейтон раптово помер і на його місце прибув учень Блора, молодий архітектор В.Гунт. У зв’язку з тим, що Блор не приїжджав до Алупки, В.Гунт відкорегував проект відповідно до рельєфу, спростив декоративні надмірності, доповнив кресленнями проекти окремих корпусів, виконав креслення багатьох малих архітектурних форм тощо. Його особлива заслуга полягає в талановитому використанні фактурних, колірних та художніх можливостей міцного, але дуже важкого в обробленні зеленого каменю (грюнштейну, або діабазу) – основного матеріалу будівництва.

Будівництво провадилося дуже інтенсивно. Кількість робітників на будові коливалася від 200 до 300 чоловік. На фундаментах, виконаних за першим проектом, був збудований головний корпус палацу з південним арковим порталом, а в 1834 р. закінчено будівництво їдальні та галереї між нею і головним корпусом, яка в 1838 р. була засклена і перетворена на зимовий сад. У цей же час розпочалося розпланування парадного двору перед північним фасадом головного корпусу з улаштуванням підпірного муру з півночі, в який було вмуровано готичний фонтан з датою “1839”. У 1840-1842 рр. до їдальні був прибудований Більярдний зал та завершено будівництво двох прямокутних веж обабіч східної брами господарського двору з встановленням на одній із веж годинника з боєм. Побудовано господарські корпуси та стайні, завершено спорудження корпусу для гостей. У 1843-1844 рр. закінчено будівництво бібліотеки, а в 1851 р. біля неї опоряджено “Бахчисарайський дворик” із встановленням фонтану “Марія”. У період 1846-1847 рр. з боку південного фасаду побудовано широкі кам’яні сходи, фланковані в 1848 р. з боків скульптурною групою “сторожових левів” (скульптор – Вінченцо Бонанні), привезених з Італії.

У березні 1848 р. спорудження групи корпусів палацу було завершене.

Надалі утримання садиби стало неможливим для останнього покоління власників Воронцових-Дашкових, які змушені були зменшити площу квітників, здавати прилеглі землі в оренду і навіть встановити плату за огляд садиби.

З 1921 р. палац функціонував як музей. У 1945 р. під час Ялтинської конференції керівників урядів СРСР, США та Великобританії в палаці розмістилась англійська делегація. 8-го лютого в приміщенні парадної їдальні палацу відбулася попередня нарада міністрів іноземних справ трьох держав. Після конференції палац використовувався як державна дача. У 1953 р. його було передано під санаторій, а музейну колекцію розмістили в інших музеях колишнього СРСР. Після відновлення за постановою Уряду (1956 р.) музею вдалося повернути лише частину експонатів.

Воронцовський палац з парком в Алупці є найвизначнішою пам’яткою доби пізнього романтизму в Україні.

Є.В.Тиманович

Джерело: Пам’ятки архітектури та містобудування України. – К.: Техніка, 2000 р., с. 45 – 47.