2003 р. Звід пам’яток Києва

Юрій Нельговський

Розмір зображення: 619:248 піксел

249. Мала Житомирська вулиця, 19–20 ст. (архіт., іст., містобуд.).

Пролягає південним схилом Старокиївського плато від Майдану Незалежності до Володимирського проїзду.

Одна з трьох вулиць, що зберегли напрямок з часів Київської Русі – сходилися до Лядської брами (залишки законсервовані у підземному переході під Майданом Незалежності). Сучасне трасування отримала в 1840-х рр. як продовження теперішньої вул. Великої Житомирської, що була частиною давнього Житомирського тракту, який відповідав напрямкам пізніших вулиць – Львівської (тепер Артема) та Дегтерьовської. У 18 – на поч. 19 ст. згадується під назвами – Навізна та Житомирська. З 1837 – Мала Житомирська.

1963 названа ім’ям Постишева Павла Петровича (1887–1940) – радянського партійного і державного діяча, який у 1934–37 був секретарем ЦК КП(б)У.

1990 повернено історичну назву.

Вулиця має характерну для містобудування серед. 19 – поч. 20 ст. периметральну систему забудови з головними будинками на червоних лініях кварталів та внутрішніми подвір’ями з розташованими у глибині флігелями.

Архітектурно-художній вигляд вулиці визначають споруди з насиченим елементами різних архітектурних стилів декором фасадів. Заслуговують на увагу, наприклад, комплекс лазень (№ 3-а, 3/4), в оздобленні якого використано мотиви класицистичної архітектури, садиба № 20, будинки якої вирізняються ошатною пластикою фасадів і широким застосуванням елементів архітектури доби ренесансу (арх. М. Гарденін, інж. І. Запорожський). До категорії пам’яток архітектури належать також будинки № 5, 6, 7, 9-а, 9-б, 11, 12-а, 12-б, 13/6, 14, 14-а, 14-б, 15, 17, 18, 19, у проектуванні та спорудженні яких брали участь відомі київські архітектори кін. 19 – поч. 20 ст.: М. Артинов (№ 17), М. Гарденін (№ 13/6, 20, 20-а), М. Казанський (№ 18), А. Краусс (№ 17, 19), В. Ніколаєв (№ 11), І. Ніколаєв (№ 9-а, 9-б), П. Спарро (№ 18, 19), О. Хойнацький (№ 15, 19) та ін.

Історико-культурне значення вулиці пов’язане з проживанням на ній відомих діячів науки, культури, мистецтва.

У будинку № 3/4 мешкали архітектор і художник В. Кричевський, його сини, майбутні живописці – В. і М. Кричевські; в № 5 – скрипаль, альтист К. П’ятигорович; у № 7 – власник відомої в Україні друкарні К. Григорович-Барський, психолог О. Раєвський; в № 10 – балетмейстер П. Вірський, живописець і графік М. Дерегус, архітектор Є. Маринченко; в № 11 – один із засновників київської терапевтичної школи, акад. ВУАН Ф. Яновський; в № 12 – вчений у галузі права, акад. АН УРСР Б. Бабій; в № 14 – живописець і педагог О. Мурашко та його батько, власник художньої іконостасної майстерні О. Мурашко; в № 15 – естрадна співачка Е. Аренс; в № 17 – учасник російсько-турецької війни 1877–78, герой Шипки М. Мамишев, у цьому будинку, в родині адвоката М. Мазора часто бував письменник Шолом-Алейхем (С. Рабинович); у № 19 – письменниця і громадська діячка Н. Суровцова.

У садибі № 4 (не збереглася) з 1864 до кін. 1870-х рр. містилася друкарня С. Кульженка (пізніше – на вул. Пушкінській, 4; будинок зруйнований); на поч. 20 ст. – друкарня А. Штерензона.

В будинку № 6 на поч. 20 ст. діяли Самаритські курси Товариства допомоги для інтелігентних жінок, на яких викладали відомі вчені та лікарі – професори Київського університету П. Морозов (директор), Т. Лоначевський-Петруняка, Г. Малков, В. Орлов, С. Томашевський, К. Трітшель, В. Чернов, О. Шимановський, Ф. Яновський та ін.; у № 7 – Київське відділення Російського музичного товариства і музична школа, де працювали видатні музиканти, композитори, музичні діячі – М. Лисенко, Р. Пфеніг, М. Рігельман, О. Химиченко та ін. У № 11 містилася контора першої в Україні легальної соціал-демократичної газети «Работник»; у садибі № 20, 20-а діяло Київське відділення Товариства поширення освіти серед євреїв у Росії.

На терені сучасної ділянки № 11, яка у серед. 19 ст. належала урядовцеві С. Запорожському, у 1840–50-х рр. мешкав відомий київський лікар С. Алфер’єв, професор Київського університету (з 1846), декан медичного факультету (1850–54). З 1849 до поч. 1850-х рр. у нього перебував його племінник, помічник столоначальника Київської казенної палати, в майбутньому письменник М. Лєсков (будинок не зберігся; 1965 меморіальну дошку на пошанування М. Лєскова помилково встановлено на будинку № 20). З 1858 С. Алфер’єв жив у власному особняку на вул. Ярославів Вал, 3.

Література:

Васильев В.С. Полвека у печатного станка. – К., 1904; Календарь: Справочная и адресная книга г. Киева на 1910 год. – К., 1910; Киев: Энцикл. справочник / Под ред. А. В. Кудрицкого. – К., 1982; Київ: Історичний огляд (карти, ілюстрації, документи) / За ред. А. В. Кудрицького. – К., 1982; Лесков А. Жизнь Николая Лескова по его личным, семейным и несемейным записям и памятям. – М., 1984. – Т. 1.

Джерело: Звід пам’яток історії і культури України. – К.: 2003 р., т. 2 (Київ), с. 593 – 594.