Будинок з історією
Віктор Шевченко
Розмір зображення: 800:533 піксел
Будинок, в якому відбулася кривава розправа над січовиками, 14 березня 1939 (іст.). Вул. Карпатської Січі, 30, займає наріжну частину в історичному центрі міста. Нині – готель «Верховина».
Триповерхова цегляна будівля споруджена на початку 20 ст. під готель і ресторан «Коруна», з великою залою на першому поверсі та готельними кімнатами на 2 і 3 поверхах. З січня 1939 у будинку було розміщено командний склад національної оборони «Карпатської Січі».
Коли вночі з 13 на 14 березня 1939 різко загострилася міжнародна обстановка і неминучим стало вторгнення угорських військ, начальник оперативного штабу полковник Гузар-Колодзінський вимагав від А. Волошина негайно озброїти січовиків, щоб вислати окремі січові загони на угорський кордон і дати відсіч інтервентам. За словами поручника С. Сулятинського, склад коша хустської січової команди
«мав 5 сотень, 1-а і 2-а сотня мала по 320 людей (напередодні бою з чехами було 318 людей)…, 3-я сотня була з хустських робітників, селян та студентів. 4-а урядника (160- 180 людей), 5-та залізнична (40 людей), тоді як зброї практично не вистачало, бо всього січовики хустської команди мали 10 рушниць (манхліхтер), 2 типу старшого та 3 автоматичні пістолі. Короткої пальної зброї було близько 50 шт., а також кілька ручних гранат. Набоїв по 25 штук на кріс та 50 на револьвер».
Гаяти часу було ніколи і розраховувати на чеську жандармерію та фінансову сторожу «Карпатська Січ» не могла. Проханням дістати зброю від чеського війська генерала Прхала категорично відмовив. Під час спроби відібрати зброю від жандармерії, казарми якої знаходились у старій будівлі «Раковці», виникла суперечка зі стріляниною, після чого був піднятий весь чехословацький гарнізон, війська якого оточили штаб Січі, кіш і Січову гостиницю. Криваві сутички тривали цілу ніч, аж до наступного дня, коли українські і чеські парламентарі зустрілися для припинення боїв.
Як наслідок, при облозі жандармерії полягло від 120-150 січовиків, в інших сутичках було вбито десятки січовиків, у Січовій гостиниці полягло 8-12 осіб та частину з них поранено. З чеського боку полягло 7 вояків, підстарший і десятки були поранені. Чеська влада жорстоко розправилася з січовиками. Уночі чехи залишили не тільки Хуст, але й Закарпаття і прямували у бік кордону з Румунією, бо їм стало відомо, що готується наступ угорських військ. З відступом чеського війська в краї було проголошено воєнний стан.
Будинок Карпатської Січі був вщент розгромлений, обстріляні казарми січовиків, що знаходилися під Малою Гуркою (Мала Гірка) напроти залізничної станції (де знаходиться житловий квартал, вул. Пирогова, 5 «а»). Померлих січовиків на возах вивозили за місто – в урочище «Діброва» і там потай ховали. А 15 березня 1939 Хуст окупували війська гортіївської Угорщини. Січовики були поховані у спільній братській могилі на кладовищі в Хусті, а на тому місці встановили високий дубовий хрест. У 1991 з ініціативи членів місцевого товариства «Просвіта» на братській могилі січових стрільців було встановлено бронзовий хрест з меморіальною таблицею. Нині в будівлі на другому поверсі розміщені готель «Верховина» та КП «Хуст», а на першому – мережа торговельних закладів.
Джерела і література
Вегеш М. Солідарність українців Східної Галичини з національно-визвольною боротьбою закарпатських українців (1938–1939) // Сучасність. – 1995. – № 2.–С. 86. Вегеш Микола. Не народившись, сповістила світові про свое існування… – Новини Закарпаття. – 2004. – 28 лютого; Химинець Ю. Мої спостереження із Закарпаття. – Нью-Йорк. 1984. – С. 95-96; Карпатська Україна: документи і матеріали. Том 1. – Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2009. – С. 381-384; Єфремов Сергій. Бої 14-15 березня 1939 року на Карпатській Україні. – Ужгород: Видавництво «Гражда», 2009; Хньоупек Богуш. Земля, яка здобула ім’я. – Новини Закарпаття. – 1994. – 12 березня; Балега І. Історію не викривити. – Новини Закарпаття. – 1994. – 15 березня; Тернистий шлях до України. Збірник архівних документів і матеріалів. Закарпаття в європейській політиці 1918-1919,1938- 1939,1944-1946 рр. – Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 2007. – 355-358.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 407 – 408.