Пам’ятки та об’єкти мистецтва

Сергій Шпаковський, Сергій Єсюнін

Невід’ємну частину історико-культурної спадщини м. Хмельницького становлять пам’ятки монументального мистецтва місцевого значення – два пам’ятника Богдану Хмельницькому, пам’ятник Т.Г. Шевченку, пам’ятний знак жертвам репресій «Янгол скорботи».

Один із пам’ятників Богдану Хмельницькому розташований в сквері перед залізничним вокзалом. У 1954 р., у зв’язку з відзначенням 300-ї річниці Переяславської ради, було прийнято рішення про перейменовування м. Проскурова та області на честь гетьмана Богдана Хмельницького. В той же час також постало питання про встановлення пам’ятника гетьманові в обласному центрі. У 1955 р. на привокзальній площі було встановлено залізобетонну скульптуру Б. Хмельницького на бетонному постаменті у формі усіченої призми на триступінчатому цоколі. Богдан Хмельницький зображений у гетьманському строї, тримаючи у правій руці символ державної влади – булаву, в його лівій руці – свиток, скріплений печаттю. Образ гетьмана сповнений впевненості та внутрішньої сили. Авторами пам’ятника є видатні скульптори М. Вронський та О. Олійник.

В рамках відзначення 500-річчя міста 28 вересня 1993 р. біля обласної філармонії (вул. Гагаріна, 7) був відкритий ще один пам’ятник Богдану Хмельницькому. Автори – скульптор В. Борисенко, архітектор М. Копил. Пам’ятник являє собою кінну бронзову скульптуру – Богдан Хмельницький на коні, встановлену на високому трапецієподібному бетонному постаменті, облицьованому гранітними плитами, на цокольній площадці. У витягнутій вверх правій руці гетьман тримає булаву, лівою він притримує поводи коня. Образ Хмельницького сповнений рішучості, призиває до захисту свободи та незалежністі України. Навколо пам’ятника розбито газон з квітами, за пам’ятником влаштовано алею, засаджену деревами.

У 1992 р. в міському сквері ім. Т. Шевченка, на його головній алеї був встановлений пам’ятник Т.Г. Шевченку. Авторський колектив: скульптори – І. Зноба, В. Зноба, архітектор – народний художник УРСР В. Громихін. Скульптура Т.Шевченка на повний зріст з граніту сірого кольору встановлена на цокольній площадці зі сходами. Фігура поета ніби «виростає» з кам’яної глиби. Шевченко зображений одягненим у кожух та високу смушкову шапку. Правою рукою він спирається на палицю. Навколо пам’ятника насаджено квіти та влаштовано невисоку огорожу. Пам’ятник замикає перспективу однієї з паркових алей, що влаштована з боку вул. Михайла Грушевського.

Ще одна пам’ятка монументального мистецтва розташована на території колишньої школи-інтернату (нині – НВК №4, вул. Перемоги, 9). Перед будинком школи в 1962 р. було встановлено залізобетонне погруддя радянського педагога і письменника, одного із засновників системи дитячо-підліткового виховання у СРСР – Антона Семеновича Макаренка (1888-1939). Погруддя залізобетонне (висота – 0,8 м) на прямокутному постаменті. В кінці ХХ – на початку ХХІ ст. погруддя вкрили міддю, прямокутний постамент замінили на постамент циліндричної форми (висота – 1,1 м).

У 1998 р. у сквері, розташованому на розі вулиць Проскурівської та Свободи, в пам’ять жертв репресій 1930-1940-х, початку 1950-х рр. встановили Пам’ятний знак жертвам репресій «Янгол скорботи». Бронзова скульптура янгола з великим хрестом у правій руці (висота – 2,85 м) встановлена на округлому в плані майданчику, в нижній частині якої влаштовано напис «Жителі міста – жертвам репресій». Пам’ятник встановлений на постаменті циліндричної форми (висота – 1,2 м) на триступінчатому цокольному майданчику, облицьованому червоним гранітом. Автор – хмельницькі скульптори Микола та Богдан Мазури, архітектор В. Козубенко.

Монументи радянської доби

Перші монументи на вулицях міста Проскурова (нині – Хмельницький) з’явились у першій чверті ХХ ст., майже одразу після встановлення радянської влади. Спорудження пам’ятників у той час відбувалось виключно з ідеологічною метою та контролювалось державно-партійними органами. Саме за рішенням Проскурівського окрвиконкому в 1925 р. був встановлений пам’ятник лідеру партії більшовиків В. Леніну. Того ж року поблизу єврейського цвинтаря упорядкували братську могилу жертв погрому 1919 р. та спорудили масивний пірамідальний обеліск, відкриття якого місцевий державнопартійний актив використав для антиукраїнської пропаганди. Черговий монумент у місті з’явився у 1938 р. – встановили скульптуру генерального секретаря ВКП (б) Й. Сталіна. Під час нацистської окупації 1941 р. пам’ятники В. Леніну та Й. Сталіну були зруйновані, натомість після завершення Другої світової війни відновлені.

40-ві – 60-ті рр. ХХ ст. відзначились встановленням різноманітних монументів. Перш за все з’явилось п’ять пам’ятників радянським воїнам над братськими могилами періоду Другої світової війни – всі скульптури масового виробництва, які виготовляли фабрики у Києві та Львові.

Встановили у місті ряд пам’ятників видатним постатям: М. Горькому (1949), Б. Хмельницькому (1955), М. Коцюбинському (бюст, 1960), Т. Шевченку (1961), А. Макаренку (бюст, 1962), М. Островському (1964), Т. Шевченку (бюст, 1964), 14 погрудь відомих письменників (1950-ті рр., парк І. Франка), а також близько десятка скульптур В. Леніну та Й. Сталіну (на підприємствах, в Монументи радянської доби парках, у мікрорайонах та ін.). Проте, майже всі названі монументи не мали мистецької цінності, адже були виготовлені методом масового тиражування з нестійких матеріалів (гіпс, бетон).

Єдине виключення – пам’ятник Б. Хмельницькому, який виконали за індивідуальним замовленням київські скульптори О. Олійник та М. Вронський. Більшість пам’ятників 40-х – 60-х рр. ХХ ст. до нашого часу не збереглись – одні зняли після змін політичних еліт (Й. Сталіну), інші демонтували під час реконструкцій вулиць, парків та скверів (М. Коцюбинському, Т. Шевченку, М. Горькому та ін.), деякі прийшли у аварійний стан (погруддя письменників та ін.).

Зміни у спорудженні монументів настали з кінця 1960-х рр., коли замість тиражованих скульптур почали встановлювати авторські роботи відомих скульпторів країни. Пам’ятники стали відповідати мистецьким критеріям та виготовлялись з благородних матеріалів (бронза, граніт, мармур). Серед найкращих робіт – пам’ятники В. Затонському (1969), В. Леніну (1970), меморіал загиблим воїнам «Вічний Вогонь» (1974), Монумент Вічної Слави (1983). Проте, деякі з цих пам’ятників втратили цінність у новітній час після кардинальних суспільно-політичних змін.

Джерела та література:

1. Пам’ятники Хмельницької області. Список пам’ятників археології, історії та мистецтва місцевого значення. – Хмельницький, 1972. – 332 с.

2. Памятники истории и культуры Украинской ССР. Каталог-справочник. – К., 1987. – 735 с.

3. Радянське Поділля – 1945. – 4 квітня.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. Хмельницька область. . – Хмельницький: 2019 р., с. 211 – 212.