2008 р. Вони будували “Вервольф”, на них збудували... гаражі

Оксана Пустовіт

Дата: 21.05.2008

“Я пас корови, ми з хлопцями дійшли до тих траншей, їх тільки присипали. Було чути, як дихає ще життя мертвих людей, аж земля трясеться… Як я тікав звідти…” – очевидець Василь Роменчук

“Якби торік не викопали німців за програмою, яку фінансувала Німеччина, і не натрапили на кістки наших, то навряд чи сьогодні розкопували. Зате новий масив все одно будувати почали, кістки викидали б в кущі, як раніше…”

– Не фотографуйте кістки і черепа, будь ласка, краще вшануйте пам’ять про наших бійців. Німці своїх взагалі забороняють показувати…

Чоловік у камуфляжі діставав людські останки із землі – через п’ять днів після 63-го Дня Перемоги. Черепа радянських військовополонених по вулиці Чехова почали рахувати 14 травня – на Меморіалі слави, під гаражами невідомо скільки їх там лежить. Зниклих без вісті у Другій світовій війні…

– Офіційної цифри похованих тут немає, – розповідає В’ячеслав Грибайлов, головний спеціаліст Київського спецпідприємтва “Пам’ять і слава” (на фото). – Ці розкопки ми проводимо в рамках державної програми із увіковічення жертв війни і політичних репресій. У Вінниці наше завдання – обстежити територію з метою встановлення схеми братського захоронення і визначення, наскільки це можливо, кількості похованих. Доля цих захоронень вирішуватиметься із врахуванням думки ветеранських організацій та місцевої влади.

Станом на середу уже визначили: на території меморіалу військовополонені лежать у восьми траншеях.

– Ми не збираємося всіх відкопувати, – запевняє В’ячеслав Миколайович. – В одній траншеї робимо пробну вибірку. Поховання тут шарами, тож потрібно дістатися дна могили, а потім за допомогою нескладних арифметичних підрахунків видамо приблизну цифру. Якщо вирішать перезахоронювати, тоді їх усіх піднімемо…

Про почуття, які викликає така робота, копачі “не розповсюджуються”: – Які почуття… У нормальних людей – нормальні, у ненормальних бувають якісь свої фантазії… Пояснюю, щоб ажіотажу не викликати, – ніхто кістки звідси забирати не буде. Порахуємо і назад у землю положимо, як вони лежали…

У наших стріляли нашими кулями. Наші? У перших відкопаних ременем зв’язані ноги (ймовірно, для зручності перенесення). У одного череп розпилений – після розтину, можливо, проводили якісь досліди. Та навряд чи дізнаємося, які саме?

– Ніхто не буде віддавати їх на експертизу, – запевняють київські спеціалісти. – І так видно, що це наші, а не німці. От подивіться, форма черепу – у німців будова інша, а зуби…

Згодом знайшли ще кулю – радянська. “Своїми” розстрілювали радянських бійців. І голими. Така була у нацистів інструкція: безслідна утилізація.

– А через паркан ще торік лежали німці – 94 фашистських військовополонених, але поховані окремо і одягненими, – розповідає пошуковець Микола Романович Лабувський. Йому доручила цю місію ветеранська організація. Він добре знає це місце – десять років був командиром військової частини, на території якої теж є поховання. Це він разом із Почесним громадянином Вінниці Дмитром Александровим наполягали на цих розкопках.

– Наскільки відомо, на території концтабору поховані близько 13 тисяч, – розповідає Микола Лабувський. – Треба перезахоронити останки, які на території військової частини, бо там заплановане будівництво житлового масиву…

Це був концтабір тільки для полонених. У 1985 році – на святкування 30-річчя Дня Перемоги сюди приїздив один товариш, то пам’ятаю, що він цілував тут землю. Він врятувався, сховавшись у бочці з лайном, так його й вивезли… З його слів, військовополонених возили на будівництво ставки Гітлера, однак жодного документу стосовно цього немає.

“Якби німці не лежали за парканом…” Досить дивно опікувалися захороненнями за радянських часів. Розповідають, після війни на Чехова був кількаметровий пагорб, увінчаний пам’ятним знаком. У повоєнні роки там проходили лінійки та різні урочистості з приводу Дня Перемоги. Коли все це зникло – достеменно невідомо. У 1976 році там почали будувати гаражі з дозволу міськвиконкому. Черепи та кістки викидалися у найближчі кущі. На клопотання ветеранів припинити глумління над могилами радянських солдат влада відповідала: “Зачекайте ще”.

Уже за часів Незалежності, у 1994 році, на місці захоронень встановили постамент із залізним хрестом. Втім, такий “пам’ятник” обурив фронтовиків не менше, ніж його відсутність.

“На постаменті не вказано, що це пам’ятник радянським військовополоненим. А поряд – доглянуті поховання військовополонених німців, які в 1944 році померли від хвороб – акуратна, прибрана територія, обнесена колючим дротом, кожна могила помічена стовпчиком”, – обурювався Дмитро Дмитрович Александров.

Німців вивезли і похоронили вдруге у Славуті, на Хмельниччині. А що буде з нашими? Пошуковці категорично проти перезахоронення на меморіалі по вулиці Київській, що запропонувала міська влада. “Там лежить – 1200, а тут…” Скільки?

У понеділок столичні спеціалісти повернулися у Київ. Вони мають доповісти комісії, яка й визначить долю вінницьких захоронень. За підрахунками В’ячеслава Грибайлова, у восьми траншеях на Меморіалі покоїться 7200 військовополонених – по 20 на одному погонному метрі. Ще вісім траншей виявлено на території військової частини. Розповідають, є ще одна довга траншея, яка веде на пустир, де раніше були городи…

Очевидно, поховання по вулиці Чехова може стати найбільшим в Україні, внаслідок чого Меморіал може отримати статус державного. Тоді кошти виділятимуть із державного бюджету, а не міського.

Цікаво, а якби не ініціатива пошуковців ветеранів, що чекало б на останки? Неофіційно самі ветерани розповідають, що “якби торік не викопали німців за програмою, яку фінансувала Німеччина, і не натрапили на кістки наших, то навряд чи сьогодні розкопували, зате новий масив все одно будувати почали б, і кістки викидали б в кущі, як раніше…”

А таких, як Александров і Лабувській, – одиниці. Та й очевидців, як Василь Миколайович Роменчук, мало в живих. Коли колонну полонених вели зі сторони Немирова – ряди по вісім чоловік, йому було 13 років. “Я пас корови, ми з хлопцями дійшли до тих траншей, їх тільки присипали. Було чути, як дихає ще життя мертвих людей, аж земля трясеться… Як я тікав звідти…”