Станція залізнична
Юрій Туряниця
Розмір зображення: 800:533 піксел
Станція залізнична, 1904-1906 (іст). Пл. Г. Кірпи. На перетині магістралей міста, у центрі невеликої площі. З розвитком промисловості, торгівлі, а також стратегічні інтереси Австро-Угорщини зумовили для швидкого і регулярного перевезення великих вантажів будувати залізниці в Закарпатті, яке входило до її складу. Так у 1872 було здійснене залізничне сполучення Ужгорода з Чопом. У 1960 – 70-х рр. були побудовані залізниці Чоп-Мукачево, Чоп-Берегово-Виноградів-Королево-Хуст-Тячів-Мараморош-Сігет, Королево-Сатмварнемет. Саме через Чоп залізничним транспортом встановлювався зв’язок Закарпаття з центральними районами Угорщини, Трансільванії і внутрішнім ринком. З наступними роками мережа залізниць дедалі збільшувалася, а Ужгород став одним з найважливіших залізничних вузлів краю.
Первісно споруда залізничної станції на околиці міста була компактною двоповерховою, оформленою в цегляному стилі, з великою залою з касами і двома бічними залами очікування й буфету на першому, та приміщеннями для дирекції й обслуговуючого персоналу на другому. Будівля в такому стані знаходилася впродовж десятків років, переживши не одну владу, яка особливо не опікувалася її виглядом. За часів перебування краю в складі Чехословаччини, а потім при радянській владі, в будівлі лише частково здійснювались дрібні ремонти.
У 2004 за ініціативи міністра транспорту України Георгія Кірпи на місці первісної споруди було зведено новий ошатний сучасний вокзальний комплекс з традиційними архітектурними елементами замкових споруд Карпатського регіону – баштою з годинником, дахами з готичними шпилями, створюючи об’ємне органічне поєднання складних архітектурних форм. Великі вікна і скляні двері, вдале внутрішнє оздоблення мармуром, кольорові вітражі, ковані мереживом решітки балконів, простора центральна зала з фонтаном посередині й розкішною люстрою над ним, роблять споруду унікальною за своїм стилем.
Проект нового вокзального комплексу розроблено фахівцями Івано-Франківської філії інституту «Містопроект», інститутів «Львівтранспроект» та «Київдіпротранс», генеральним підрядником споруди було Будівельне управління № 5 Львівської залізниці. А над внутрішнім оздобленням працювали київські і львівські досвідчені дизайнери. У спорудженні комплексу було залучено 50 будівельних спеціалізованих організацій та будівельно-експлуатаційних підприємств залізниці. Кошторисна вартість проекту коштувала 181 млн. грн.
За своїм оснащенням до вокзального комплексу входить екіпірувальна станція з передрейсової підготовки поїздів, котельня, водонапірна башта. В адміністративному приміщенні вокзалу обладнано кімнати відпочинку, душові, медпункт, кімнати психологічного розвантаження, перукарня, пошта, буфет, кімната матері та дитини, камери схову, кімната відпочинку для людей з особливими потребами. На вокзалі працює вантажно-пасажирський ліфт, є місця для інвалідних візків, пандуси. Квиткові каси обладнано сучасною комп’ютерною технікою та пунктами керування пасажирськими перевезеннями. Кардинально переобладнано колійне полотно, облаштовано підземний перехід для виходу пасажирів на три залізничні платформи. На другому поверсі розміщено готельний комплекс.
20.07.2007 на 61-у річницю від дня народження Г. Кірпи, на його пошанування на стіні вокзалу встановлено меморіальну дошку з барельєфним зображенням, а в приміщенні великої зали поміщено бюст з білого мармуру та відкрито невеличкий музей з особистими речами та одягом. В знак пам’яті 2005 реконструйована й облаштована сучасна привокзальна площа, яка отримала назву ім. Г. Кірпи.
Джерела і література
Нариси історії Закарпаття (з найдавніших часів до 1912 року). – Том 1. – Ужгород: Госпрозрахунковий редакційно-видавничий Закарпатського обласного управління по пресі, 1993. – С. 318; Літераті Тетяна. Як змінювався міський вокзал // Ужгород. – 21015. – 21 листопада.; Когутка Іван. Ужгородський замок-вокзал: екскурс в історію // Ужгород. – 2012. – 10 листопада; Туряниця Юрій. Перерваний політ Георгія Кірпи // Ужгород. – 2007. – 3 листопада.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 89 – 90.