2017 р. Звід пам’яток України

Михайло Приймич, Василь Слободян

Ансамбль споруд резиденції Мукачівської греко-католицької єпархії, 1646, та греко-католицького собору Здвиження Чесного Хреста Господнього, 1644-1646 іст., архіт., мист.) пл. А. Бачинського, 1, 2.

На північно-західному схилі Замкової гори, де поряд з кафедральним собором утворюють головний домінуючий акцент мальовничих будівель над міською забудовою. Первісно споруда Мукачівської греко-католицької єпархії була зведена і слугувала єзуїтській колегії. Точна дата початку будівництва католицького монастиря невідома. Але письмові джерела свідчать, що воно відбувалося у 1630-х, а в 1644 будівництво в основному завершилось. Та в цьому ж році споруди були сильно пошкоджені під час повстання куруців під керівництвом Текелі та трансільванського князя Ференца І Ракоці. У 1646 в добудовані приміщення перенесена єзуїтська колегія з Гуменного (Сх. Словаччина). У 1613 в м. Гуменне Георгієм Другетом була заснована єзуїтська колегія.

Через постійну зміну влади і релігійні міжусобиці, єзуїтам не раз доводилося залишати Ужгород і повертатися сюди знову, аж поки у 1773 їх орден папою Климентом ХІУ було повністю розпущено. У 1775 грамотою австрійської правительки Марії Терезії в будівлях ліквідованої єзуїтської колегії розміщено резиденцію Мукачівської греко-католицької єпархії. Первісно осідком чернечої громади Мукачівської єпархії до 1766 був монастир св. Миколая на Чернечій горі у м. Мукачеві, за яким і мало відповідну назву. Відтак, враховуючи в політичному сенсі переваги Ужгорода як центру і клопотання єпископа Андрія Бачинського, у Відні прийшли до спільної згоди перенесення резиденції до колишніх єзуїтських маєтків, а замок Другетів передати для майбутньої духовної семінарії. За буллою Папи Пія 7-го (24.07.1817) було офіційно підтверджено перенесення осідку Мукачівської єпархії до Ужгорода, але всупереч загальноприйнятому звичаю, без зміни її назви, так як за такою назвою (відповідно, Мукачівська єпархія та мукачівський єпископ) Папа Климентій 14-й (1769-1774) канонізував її у 1771.

У 1846 резиденція єпархії була перебудована єпископом В. Поповичем (1837-1864), коли була прибудована нова західна її частина. За єпископа Пастелія (1837-1891) добудовано дві кутові вежі, а за єпископа Юлія Фірцака (1891-1922) оздоблено фасад та інтер’єр резиденції і перекрито дах, внаслідок чого споруда набула сучасного вигляду. На фронтоні резиденції поміщено чотири герби єпископів, які будували та оновлювали її: А. Бачинського, В. Поповича, І. Пастелі та Ю. Фірцака. У трьох великих кімнатах резиденції мукачівських єпископів містилася бібліотека єпархії, яка складалася з бібліотеки колегії єзуїтів (1858 книг, бл. 50 рукописів, 25 інкунабул тощо). Перед 1914 фонд бібліотеки нараховував понад 20 тис. примірників.

На першому поверсі були кімнати управителя резиденції, писаря консисторії, кімнати для гостей, допоміжного персоналу. Чотири кімнати були у розпорядженні єпископа Ю. Фірцака, одна з яких слугувала приймальною. До єпископських покоїв на другий поверх ведуть гвинтові металеві ковані сходи. У великій залі відбувалися прийоми гостей, святкові трапези.

Від 1949 в приміщеннях резиденції розташована наукова бібліотека Ужгородського державного університету.

Цей виш де-юре досі є власником всього приміщення, частина якого де-факто з 2009 стає резиденцією греко-католицького єпископа. 16.02.1949 капітулярний вікарій о. М. Мурані вимушений був віддати всі ключі і звільнити будівлю. Відтак всі приміщення споруди зазнали змін: фрески у залах були забілені, відбулися перебудови кімнат, пошкоджена каплиця Успіння Пр. Богородиці, у непривабливому вигляді перебував і фасад будівлі. З відродженням Мукачівської греко-католицької єпархії у 1989 і повернення у 1991 кафедрального собору, почалися перемовини (2003) про поступове відселення бібліотеки Ужгородського університету. У вивільнених приміщеннях споруди розпочалися капітальні ремонти й реставраційні роботи (2009-2015).

«Г»-подібний в плані будинок резиденції складається з чотирьох об’ємів. Найдавніший головний двоповерховий корпус розташований вздовж вул. Капітульної і з’єднаний з собором Здвиження Чесного Хреста Господнього коридором, перекритим циліндричним склепінням. З північного боку до нього прилягають дві фланкуючі восьмикутні в плані чотириярусні вежі, завершені шоломовими дахами.

Зі сходу до головного корпусу добудований прямокутний в плані триповерховий корпус, перекритий трисхилим дахом. В дахах влаштовані люкарни. На головному фасаді від вул. Капітульної виступають два ризаліти, завершені трикутними фронтонами з кам’яними картушами з гербами в тимпанах. Фасад членований рустованими пілястрами та міжповерховими карнизами.

Інші фасади та вежі теж пишно декоровані пілястрами та карнизами. Всі вікна прикрашені профільованими обрамуваннями, виконаними в тиньку. На головному фасаді над вікнами другого поверху – два картуші з гербами. Міжповерхові перекриття хрестові на підпружних арках та півциркульні з розпалубками. Внутрішнє планування змішане: коридорне з одностороннім розташуванням кімнат та амфіладне.

Після реконструкцій, проведених за рекомендаціями придворного архітектора Ф.А. Гіллебрандта (1719-1797), резиденція довгий час залишалася окремою спорудою, не з’єднаною зі собором. У 1846 єпископ Василій Попович (1831-1864) перебудував єпископські палати і надав їм сучасного вигляду: з двома вежами, під’їздом до брами, з невеликим парком перед палатами, де насаджено туї, самшит та ін. У добудованій частині, що з’єднала резиденцію з собором, на другому поверсі влаштовано нову єпископську каплицю, для якої було виготовлено новий престол, а в 1846 Григорієм Ревесом її стіни прикрашено розписами з орнаментами та вівтарними образами.

У період перебудови собору відбулися зміни і в каплиці (1878), внаслідок чого кругле вікно набуло витягнутої прямокутної форми. У такому вигляді каплиця проіснувала до 1927, коли на честь перенесення єпископської кафедри з Мукачева до Ужгорода єпископ Петро Гебей (1924-1931) запросив молодого художника Йосипа Бокшая (1891- 1975) виконати нові розписи єпископської каплиці.

Єпископська каплиця – це витягнуте зі сходу на захід приміщення зі склепінчастим перекриттям. Центральну частину склепіння утримують два могутні стовпи, що виступають у центрі північної і південної стін. У східній і західній частині циліндричне склепіння з розтрубами, які формуються завдяки аркам, перекинутим від центрального до бокових стовпів, що творять каркас приміщення. Стіни вкриті килимом орнаментальних композицій, серед яких у різної форми картинних полях виконано біблійні зображення. На західній стіні біля сходів, що ведуть на хори, у трьох арках зображено сюжет – Ісус Христос вручає ключі від Царства Небесного апостолу Петру. На місці переходу південного стовпа в склепіння розміщено композицію «Св. Миколай роздає милостиню в Мирі Лікійській». Симетричним до неї є зображення на протилежній стіні каплиці Й. Бокшаєм виконано «Апофеоз Літургії Іоана Золотоустого». На сході каплиці – вікно, яке довкола прикрашає геометричний орнамент.

Стелю, відповідно до її конструкції, поділено орнаментальними площинами. Орнаментика має виразні візантійські ознаки, які помітно модернізовані автором. У їх мереживі в круглих картинних площинах виконано серію тематичних зображень. У західній частині склепіння – «Ісус Христос благословляє Світ». Спасителя зображено на тлі головного фасаду кафедрального собору.

У правому і лівому сегментах склепіння виконано зображення унікальних закарпатських дерев’яних церков з с. Ужок, с. Плоске. У центральній частині склепіння, серед легкої за тональністю орнаментики, виділяються три кола. З яких центральне – найбільше, виконано у формі рослинної розетки, в середній частині якої кріпилося панікадило. У західному менших розмірів колі, виконано зображення єпископського герба, на щиті якого вміщено зображення церкви з Ужка, а над нею трикутник зі «Всевидящим оком». У східному колі –зображення базиліки св. Петра в Римі, а під ним – символічний малюнок риби та кошика з хлібами. У сегментах, створених розтрубами склепіння на сході, в кругах вміщено зображення церков у с. Стеблівка – праворуч, і Струківської церкви в с. Ясінях – ліворуч. У східному сегменті в колі зображення трикутника зі Всевидящим оком, навколо якого грецькою мовою міститься напис «АГІОС» (святий). Зображення оточують шестикрилі серафими.

Живопис сюжетних композицій відзначається легкістю і віртуозністю. В композиції південної стіни виділяється фігура св. Миколая в єпископських шатах. На передньому плані біля нього зображено хлопчика з червоними квітами, а перед Святим схилені жіночі постаті, які з благоговінням дивляться на єпископа. Позаду змальовано священнослужителів, один з яких тримає хрест. Ще більше барокового звучання має в собі композиція «Апофеоз Літургії Іоана Золотоустого». У верхній частині на пагорбі за вівтарем зображено священика під час жертвоприношення, а навколо вівтаря – ряд фігур у священицьких шатах. Композиція, орієнтована на зріле бароко, визначається динамізмом, а манера виконання – експресивністю.

Разом з вираженням західноєвропейської манери письма, художника захопила декоративність візантійського мистецтва. Уміле поєднання зовсім протилежних принципів – візантійської декоративності і площинність у зображенні композиції «Христос благословляє світ» та барокова уявність інших тематичних сцен створюють в каплиці ілюзію органічного довершення. Структурної єдності митець досягнув завдяки введенню значної кількості кольорів в орнаментику та більш декоративному трактуванню сюжетних комбінацій. У композиціях головні персонажі виведено на передній план. Інтер’єр єпископської каплиці є одним з останніх збережених зразків монументального мистецтва Закарпаття, що представляє зародження нових принципів сакрального мистецтва на поч. 20 ст.

Споруда резиденції Мукачівської греко-католицької єпархії – цінна пам’ятка сакральної архітектури і монументального мистецтва першої половини 17 ст. в Закарпатті.

Джерела і література

Архів Львівської філії Інституту «Укрпроектреставрація». – № 3-43-1; Бендас Даниїл. Мукачівський осідок єпископів Мукачівської єпархії і його перенесення до Ужгороду. – Благовісник. – №№ 9-10 (217). – жовтень. – 2010. – С. 22-25; Єпископська каплиця в Унгварі. Міссійний календарь на рок 1943. – Унгвар, 1943. – С. 43-47; Приймич М. Перед лицем Твоїм. –Ужгород: Карпати-Гражда, 2007; Середньовічні церкви від Тиси до Карпат. – Ніредьгаза: «Агентство територіального розвитку та екологічного господарювання області Саболч-Сатмар-Берег», 2013. – С. 400-407; Гараж К. Живопись Венгрии в XVIII веке. – Будапешт: Издательство Академии наук Венгрии, 1957; Огуй О. Карбування талярів Марії Терези// Україна в Центрально-Східній Європі. – №8, – 2008; Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР. Иллюстрированный справочник-каталог: У 4 т. – К.: Будівельник, 1985. – Т.2. – С. 160–207; Приймич М. Перед лицем Твоїм. – Ужгород: Карпати-Гражда, 2007; Релігієзнавчий словник /За ред. проф. Колодного А. і Ломовика Б. – К.: Четверта хвиля, 1996; Сова П. Прошлое Ужгорода. – Ужгородъ: Типография «Школьной помощи», 1937; Відкриття стінопису XVIII століття в Хрестовоздиженському кафедральному соборі в Ужгороді [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mgce.uz.ua/post.php?id=886;

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 23 – 26.