Пам’ятник Юрію Гуці (Венеліну)

Дмитро Данилюк

Пам’ятник Гуці-Венеліну Ю.І., 2012 (мист., іст.). Вул. О.Пушкіна, у зеленій зоні перед ЗОШ І-ІІІ ступ. № 2. Встановлений 22 вересня 2012. Автор – скульптор М.О. Белень. У формі кам’яної брили з природного пісковика, у верхній частині якої в округлому обрамленні вміщено бронзовий барельєфний портрет В.Гуци з книгою в руках. До пам’ятника 2012 веде алея, вимощена кольоровою бруківкою.

Гуца Юрій Іванович [Венелін – псевдо] (22.04.1802, с. Тибава, Свалявський р-н – 26.03.1839, м. Москва) зробив визначний внесок у болгарське національно-культурне відродження і російську славістику. Народився в сім’ї священика. Навчався в Ужгородській гімназії та духовній семінарії, Сатумарському ліцеї (Румунія), а з 1821 – на філософському відділенні Львівського університету. У 1823 разом з двоюрідним братом І. Молнаром здійснив подорож Закарпаттям, Трансільванією, Буковиною, Бесарабією, Молдовою. У Кишиневі вони влаштувалися вчителями семінарії.

Зустріч Ю. Гуци з болгарами визначила основний напрямок його зацікавлень. У 1825 переїхав до Москви, у 1829 закінчив медичний факультет Московського університету, видав книжку «Древние и нынешние болгары». У грудні 1829 Російська академія наук відправила «лікаря Гуцу-Венеліна в подорож по Болгарії, Валахії, Молдавії для відшукання і описання вцілілих пам’яток давньої мови цих країн і переважно болгарської». У 1833 він завершив фундаментальну працю «Влахо-болгарские или дако-славянские грамоты» (видана 1840, уже посмертно). У 1834 в Москві вийшла його книжка «Об источниках народной поэзии вообще, и о южно-русской в особенности». Тоді ж уклав «Граматику нинішньої болгарської мови» (залишилася рукописною). Помер у Москві, де похований у Данилівському монастирі. 20 грудня 1842 на могилі був встановлений пам’ятник у вигляді колони з білого мармуру на гранітному постаменті (не зберігся).

На колоні – мармурова урна з позолоченим хрестом, що здіймався у небо. На одному боці пам’ятника було розміщено напис: «Юрию Ивановичу Венелину одесские болгаре, 1841 года», а на другому – «Он первым напомнил свету о забытом, но некогда славном и могущественном племени болгар и пламенно желал его возрождения. Господи, услыши молитву раба твоего!». 22 травня 1988 на північній стіні Свято-Данилівського монастиря встановлено меморіальну дошку з барельєфним зображенням Ю. Венеліна, на якій викарбуваний напис болгарською мовою: «Юрій Венелін 22 квітня 1802 – 26 березня 1839. Від вдячної Болгарії».

У 1991 в центрі Сваляви було споруджено пам’ятник Ю. Гуци-Венеліну, який не зберігся.

Джерела і література

Гранчак І., Зимомря М. Великий син Верховини. До 150-річчя з дня смерті Ю.І. Гуци-Венеліна // Закарпатська правда. – 1989. – 25 лютого; Данилюк Д. Будитель духу слов’янського. До 200-річчя від дня народження Юрія Гуци-Венеліна // Новини Закарпаття. – 2002. –20 квітня.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 367 – 368.