2017 р. Звід пам’яток України
Зінаїда Гудченко, Михайло Приймич
Розмір зображення: 615:600 піксел
Церква св. Миколая, кін. 16 – серед. 18 ст. (архіт., мист.). Вул. Бистрянська, з відступом від дороги, у зеленому масиві, поблизу сільського цвинтаря. Раніше належала до с. Бистре (нині мікрорайон Сваляви).
Групою реставраторів під керівництвом архітектора І.Р. Могитича було встановлено наявність в історії церкви двох будівельних періодів – 1588, 1750. Від первісної будівлі збереглися зруби бабинця і нави. У результаті реконструкції змінилися перекриття і дах церкви.
Дерев’яна тридільна церква є пам’яткою початкового етапу формування лемківських храмів. Кожен з її різновеликих об’ємів має окреме завершення. Низький кам’яний фундамент слугує опорою для зрубів і товстих плах, висота яких досягає 46 см. Перекриття над вівтарем і навою має форму коробового склепіння, бабинець – з плоским перекриттям по повздовжньому сволоку. У наві підлогу викладено з кам’яних плит, в інших приміщеннях – з дерева. Зовні стіни дзвіниці оббито гонтом, дах і стіни нави – під лемехом. Композиція храму будується на динамічному наростанні мас зі сходу на захід.
Стрімкість цього руху підкреслюється ритмом цибулястих бань над вівтарем, навою й дзвіницею, які розташовані по крутій траєкторії, що здіймається вгору.
Зупиняє рух дужа вертикаль вежі-дзвіниці, увінчаної двоярусним восьмигранним верхом вишуканого барочного малюнку. Чотиригранний стовп вежі вище рівня даху нави, розширюється за рахунок підсябиття, яке виділене вертикальною шалівкою, а низька аркада голосників безпосередньо стикається з тою частиною дзвіниці, що її завершує. Об’єднує всі простори храму плавно обрамлюючий дах із розвинутим піддашшям, яке уздовж нави і вівтаря підтримується випустами вінців зрубу, а навколо бабинця спирається на різьблені стовпчики, утворюючи галерею. Ритм стовпчиків із західного боку згущується, акцентуючи вхід до храму.
Піддашшя біля бабинця і вівтаря слугує природним продовженням крутих схилів даху, біля нави воно тулиться до стіни у вигляді окремого звису, розділяючи фасад на два яруси: нижній – відкритий зруб, верхній обшито лемехом. Церква освітлюсться невеликими, різними за формою і, мабуть, різночасовими вікнами, а саме: малими квадратними на чотири шибки у вівтарі та наві по низу, квадратними великого розміру по другому ярусу північної стіни нави і подвійним 6-шибковим вікном з арочними рамами по другому ярусу південної стіни нави.
Каркасну конструкцію дзвіниці, де змикаються стіни бабинця і нави, підсилено дерев’яною парою контрфорсів з північного і південного боків. Вони являють собою два елементи з цілого дерева, що плавно вигинаються. Їх врубано нарівні землі в могутні лаги, а зверху вони з’єднані між собою подібно до ножиць усередині башти дзвіниці. Бабинець і наву з’єднує арка з фігурним вирізом.
Іконостас датується другою половиною 17 ст., проте низка втручань у його різьблення свідчить про пізніші переробки. Деякі зразки різьблення намісного ряду іконостасу можна віднести до часу перебудови церкви у 1756 і пізніших часів.
Яскравим зразком народного різьблення є царські врата, на архаїчність яких вказує манера виконання, де більшу увагу приділено силуетові, ніж пластичному звучанню об’ємів. У нижній частині царських вратах вирізьблено двох дельфінів, з рота яких виростають виноградні пагони з листям і гронами. Кожен завиток гілочки завершується медальйоном, яких на двох стулках є шість. У верхніх медальйонах зображено сцену Благовіщення, а в чотирьох нижніх – євангелістів. Незважаючи на деяку площинність, саме різьблення виконано на високому мистецькому рівні. Композиційна схема царських врат дає підстави віднести їх до пам’яток лемківської групи.
Намісні ікони іконостасу розміщено в глибоких ковчегах дещо відмінних конфігурацій. Оригінально виконано образ Спасителя з індивідуалізованим видовженим обличчям і досить масивним носом. Автор намагався моделювати лик за допомогою світлотіні, проте сам типаж Христа ближчий до народного трактування.
Подібними рисами відзначається й образ Богородиці, хоча іллеуси досить рідко зустрічаються у намісному ряді іконостасів Закарпаття. Поряд з народною схемою чітко прочитується наростання барокової пишності і чуттєвості. Майстер трактує мафорій Марії за допомогою об’єму, уся тканина прикрашена золотим рослинним орнаментом. У бабинці знаходяться найстаріші ікони – «Розп’яття» і «Св. Миколай», написані у фресковій манері з графічним малюнком. Незважаючи на різночасові втручання в різьбу, іконостас має велику історичну і художню цінність.
Церква св. Миколая належить до унікального виду пам’яток сакральної дерев’яної архітектури Закарпаття на зламі епох, які збереглися до нашого часу і функціонують за призначенням.
Джерела і література
Логвин Н. По Україні, – К., 1968. – С. 384; Пам’ятки України. – 1999. – Ч. 2- 3. – С. 67; Сирохман М. Церкви України. Закарпаття. – Львів: Мс, 2000. – С. 295-297; Приймич М. Перед лицем твоїм. Закарпатський іконостас. – Ужгород: Карпати – Гражда, 2007. – С. 10, 22, 41, 107, 114, 117.
Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 358 – 360.