Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не дозволиш нікому плямити слави, ні честі твоєї нації

Богдан Хмельницький

?

Церква св. Петра і Павла

Церква св. Петра і Павла

Розмір зображення: 573:800 піксел

Станово. Церква св. Петра і Павла, 1808 р. Світлина 1998 р. Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 208.

Станово Мукачівський район

Церква св. Петра і Павла. 1808. (УПЦ)

Село, назване за прізвищем панського управителя Стана, відоме з XIII ст. Церкву згадують у 1692 р.

У 1733 р. йдеться про дерев’яну церкву св. Петра і Павла з двома дзвонами. У 1778 р. Новоселиця і Гандеровиця були філіями без церков. Місцевий священик Іван Віщак, який служив у селі ще й на початку 19 ст., звернувся 5 червня 1778 р. до органів влади з проханням про обмін старої парохіяльної ділянки, що часто замокала, на ділянку Федора і Матія Копчів з доплатою 60 форинтів, що й було здійснено.

На кінець 19 ст. кількість греко-католиків у Станові становила 595 осіб, у Новоселиці – 148.

Теперішня церква – струнка мурована базиліка з бічними апсидами. Про давність споруди свідчать могутні стіни, арковий прохід з бабинця до нави, два значної товщини стовпи, що підтримують хори.

Добре зберігся іконостас початку 19 ст. із ще не перемальованими іконами, але царські двері вже нові – з 1984 р. У дворі церкви, біля самого входу стоїть гарний литий надгробок священику Андрію Гомічкову, що помер, сповідуючи хворих під час епідемії, в другій половині XIX ст.

У північно-західному куті двору стоїть каркасна одноярусна дерев’яна дзвіниця, вся оббита бляхою та увінчана цікавим кованим хрестом. Малий дзвін відлито відомими пряшівськими майстрами Легерером (або Лехерером) та Паулем Шміцем у 1800 р. Один середній дзвін відлив майстер Ласло Альберт у Малих Ґеївцях у 1856 р. стараннями Михайла Бисаги та його синів, інший – теж з 1856 р. – виготовлено братами Бухнерами в Кошицях. Великий дзвін належить до найбільших у краї. Замовили його станівські вірники з Америки в 1925 р. У 1946 р. був засланий на каторгу місцевий парох Андрій Азарі.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 207 – 208.