Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Не завагаєшся виконати найнебезпечнішого чину, якщо цього вимагатиме добро справи

Богдан Хмельницький

?

Паспортна інформація

Будинок, в якому народився Лесь Курбас

Пам’ятка історії

25 лютого 1887 р.

Розміщення:

Львівська обл., м. Самбір, вул. Сонячна, 1.

Загальний опис:

Будинок розташований у південно-західній частині міста. Зведений у першій половині ХІХ ст. Одноповерховий, з масивною верандою, дах якої опертий на шестигранні муровані колони. У плані має форму прямокутника. Довжина фасаду – 18,54 м, ширина – 11,8 м, висота наземної частини – 3,18 м.

Площа забудови – 218 м2. Кубатура – 780 м3. Стіни викладені з цегли, оштукатурені, фундамент цегляний, стрічковий. Перекриття дерев’яні, перегородки цегляні. Покрівля з шиферу. Будинок житловий (площа – 100,5 м2, 5 кімнат).

Меморіальна дошка відлита в бронзі, являє собою композицію з двох вертикальних площин – з барельєфним портретом Л. Курбаса і написом: “В цьому будинку 25 лютого 1887 року народився український радянський актор, режисер, педагог і теоретик театру, народний артист УРСР Олександр Степанович Курбас. Дошку встановлено до 100-річчя з дня народження”.

Історична довідка, відомості про дослідження:

Курбас Лесь (Олександр Зенон Степанович; 25.02.1887 р., м. Самбір, тепер Львівської обл. – 3.11.1937 р., Соловки) – видатний український режисер, актор, педагог і теоретик театру, драматург і публіцист, перекладач, народний артист Республіки (з 1925 р.). Син галицьких акторів С. Яновича і В. Яновичевої. Навчався у Віденському (1907-08, 1911 рр., філософський факультет) і Львівському (1908-10 рр.) університетах.

У 1922-1926 рр. викладав у Київському, а у 1926-1933 рр.- у Харківському музично-драматичних інститутах.

Один з ініціаторів створення журналів “Театральні вісті”, “Барикади театру”, “Радянський театр”.

Професійну акторську діяльність розпочав у 1912 р. в Гуцульському театрі Г. Хоткевича. Актор товариства “Руська бесіда” у Львові (1912-14 рр.), засновник і режисер трупи “Тернопільські театральні вечори” (1915-16 рр.), актор Театру М. Садовського (1916 р.), засновник драматичної студії у Києві, яку 1917 р. реорганізовано в “Молодий театр”. У 1919 р. “Молодий театр” об’єднався з Першим театром Української Радянської республіки ім. Шевченка. У 1920 р. Л. Курбас заснував “Кийдрамте” а 1922 р. з акторів “Кийдрамте” і “Молодого театру” – Мистецьке об’єднання “Березіль” (з 1935 р.- Харківський український драматичний театр), художнім керівником якого був до 1933 р. Л. Курбас провадив велику експериментальну і педагогічну роботу, редагував журнал “Барикади театру”, поставив декілька кінофільмів.

Як актор створив на сценах ряду театрів образи Гонти (“Гайдамаки” за Шевченком), Гурмана (“Украдене щастя” Франка), Астрова (“Дядя Ваня” Чехова), Хлестакова (“Ревізор” Гоголя), Едіпа (“Цар Едіп” Софокла), Макбета (“Макбет” Шекспіра), Збігнєва (“Мазепа” Словацького) та ін.

Інсценізувавши ряд поетичних творів Т. Шевченка, поставив у 1919 р. у “Молодому театрі” “Шевченківську виставу”; інсценізована 1920 р. поема “Гайдамаки” йшла в Першому театрі Української Радянської Республіки ім. Шевченка, в інших театрах України, Канади (понад 150 прем’єр). Курбасові належить також інсценізація поезій П. Тичини з циклу “Сонячні кларнети” (1919 р.).

Вперше на українській сцені поставив вистави “У пущі” Лесі Українки, “Цар Едіп” Софокла (обидві – 1918 р.), “Макбет” Шекспіра (1920 р.), “Народний Малахій” (1928 р.), “Мина Мазайло” (1929 р.), “Маклена Граса” (1933 р.) М. Куліша, “Тетнульд” Ш. Дадіані (1932 р.).

5 жовтня 1933 р. Наркомат освіти УРСР, висунувши безпідставні звинувачення, ухвалив звільнити Л. Курбаса з роботи художнього керівника й директора театру “Березіль”. На запрошення С. Міхоелса він почав працювати в Державному єврейському театрі (Москва) над постановкою п’єси Шекспіра “Король Лір”, але був репресований і засуджений “трійкою” ДПУ в Харкові на п’ять років тюремного ув’язнення (квітень 1934 р.). Того ж року вивезений на Соловки, де керував Соловецьким театром (1935-37 рр.).

Будучи в’язнем Соловецького табору, здійснив тут (1936-1937 рр.) вистави “Весілля Кречинського” О. Сухово-Кобиліна, “Аристократи” М. Погодіна, “Інтервенція” Л. Славіна, “Учень диявола” Б. Шоу тощо.

Написав і поставив агітп’єси “Жовтень” (1922 р.), “Рур” (1923 р.), драму “Джиммі Хіггінс” (1923 р., за романом Е. Сінклера), “Пролог” (1927 р., у співавт. з С. Бондарчуком).

Автор книг “Шляхи українського театру і “Березіль” (1927 р.), численних статей з театрознавства. Переклав з німецької мови книгу “Мистецтво вмирає” В. Обюртена (1918 р.), написав до неї вступне слово. Для театру переклав з німецької мови драми “Молодість” М. Гальбе, “Войцек” Г. Бюхнера, комедію “Горе брехунові” Ф. Грільпарцера, з польської – драму “Йоля” Ю. Жулавського, з французької – комедію “Останній лист” В. Сарду, з норвезької – вірш “Березіль” Б. Бйорнсона.

Виховав когорту видатних акторів і режисерів. Його творча практика позначена впливом експресіонізму і конструктивізму.

На студії ВУФКУ поставив фільми: “Вендета”, “Макдональд” (обидва – 1924 р.), “Арсенальці” (“Червоний Арсенал”, 1925 р.).

Репресований 1933 р., реабілітований 1957 р. В с. Старому Скалаті (тепер Тернопільської обл.), де пройшли дитячі та юнацькі роки митця, у 1987 р. відкрито меморіальний музей.

Театр львівської “Бесіди”, в якому працювали батьки Л. Курбаса, був провідним професійним українським музично-драматичним колективом у Східній Галичині. Проте незадовільне фінансове, матеріальне забезпечення трупи примушувало її постійно подорожувати в пошуках доброго заробітку. Особливо сутужно було з помешканням для акторів. Саме тому учасники театру намагалися якомога здешевити своє понад місячне (з 20 лютого по 27 березня 1887 р.) вимушене (впали великі сніги) перебування у Самборі. В такій ситуації, як правило, винаймали помешкання у міщан чи у власника заїжджого двору. В місті заїздів було кілька. Один з них, що зберігся, являє собою два житлових одноповерхових, прямокутних в своїй основі цегляних будинки, розташованих у вигляді літери “Г”. Поряд знаходиться будинок, в якому, очевидно, проживав господар заїжджого двору з сім’єю. Всі три будинки займають ріг теперішні вулиць Терешкової та Сонячної. Елементи архітектурного класицизму та ампіру в конструюванні й оздобленні будинків дозволяють датувати їх спорудження 1-ою половиною XIX ст. На це ж вказує кадастрова карта земельної власності самбірських міщан 40-х рр. ХІХ ст. Серед старожилів міста побутує переказ, що в цьому заїзді зупинялися “руські артисти”, зокрема, славнозвісні Яновичі. До настання тепла подружжя могло поселитися в одній з кімнат просторого будинку власника заїжджого двору (Сонячна, 1), де породілля почувала б себе краще, ніж у двох інших будинках (Терешкової, 17 і 19).

У квітні 1987 р., згідно з рішенням Львівського облвиконкому № 10 від 06.01.1987 р., на будинку встановлено художньо-меморіальну дошку за проектом скульптора Е.П. Миська.

Облікова інформація:

Взято під охорону згідно рішення виконавчого комітету Львівської обласної Ради народних депутатів № 450 від 28.10.1987 р.

Охоронний № : 758.

Основна бібліографія, архівні дані:

Українська радянська енциклопедія.- К., 1981.- Т.6.- С.22.

Лесь Курбас: Спогади сучасників.- К., 1969.

Лесь Курбас. Статті і спогади про Леся Курбаса. Літературна спадщина.- К., 1987.

Лесь Курбас. “Березіль”. Із творчої спадщини.- К., 1988.

Видатному майстрові сцени // Жовтень.- 1988.- № 1.- С.132.

Лесь Курбас у театральній діяльності, в оцінках сучасників, – документи / За ред. проф. В. Ревуцького.- Балтимор-Торонто, 1989.

Молодий театр. Генеза. Завдання. Шляхи (Збірник).- К., 1991.

Капітайкін Е. Лесь Курбас і Соломон Міхоелс // Сучасність.- № 3-4.- 1981.- С.79-87.

Бажан М. У світлі Курбаса // Вітчизна.- № 10.- К., 1982.- Жовтень.- С.118-150.

Волицька І. Юність Леся Курбаса // Український театр.- № 3.- К., 1982.

Жукова А. Три фільми майстра. До 100-річчя з дня народження Леся Курбаса // Культура і життя.- № 8.- К., 1987.- 22 лютого.

Коломієць Р. Народжений революцією // Вісті з України.- № 45.- К., 1987, листопад.

Медведик П. Самбірські сторінки біографії: До 100-річчя з дня народження Леся Курбаса // Вільна Україна.- 1987.- 5 лютого.

Бобошко Ю. Режисер Лесь Курбас.- К., 1987.

Кузякіна Н. За соловецькою межею. Листи М. Зерова, М. Куліша, Г. Епіка, В. Підмогильного (тридцяті роки) // Київ.- 1988.- № 7.- С.11-135.

Ілюстративні матеріали:

Будинок, в якому народився Лесь Курбас. Загальний вигляд.