Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Будь гордий з того, що Ти є спадкоємцем боротьби
за славу Володимирового тризуба

Богдан Хмельницький

?

1968 р. По Україні

Г. Н. Логвин

1968 р. По Україні

Ромни стали значним містом у XVII ст. завдяки їх знаменитим осіннім ярмаркам, що тривали по кілька тижнів. Міщанська громада Ромен була сильна й багата і могла збудувати чимало великих і прекрасних споруд з дерева та каменю. їх зводили за часів, коли в пам’яті всіх ще живі були події визвольної війни, в якій діяльну участь брали й роменці. Ми вже говорили, що в процесі визволення з-під польсько-шляхетського ярма міцніла національна самосвідомість українського народу. Для великої загальнонародної справи використовувались і спадщина минулого, і досягнення європейської культури. Оживляються літописні, літературні й мистецькі традиції Київської держави, що імпонували козацько-міщанським верствам суспільства.

Будівники роменського Святодухівського собору (1742 – 1746 рр.) теж керувались традиціями і звели чотиристовповий храм. Але будівничий не вдався до сліпого копіювання; натхнений традиціями XII – XIII ст., він творчо переосмислив їх. Великий прямокутний у плані храм має чотири опорні стовпи, що поділяють його на три нефи і несуть систему напівцир-кульних склепінь та три бані, поставлені по подовжній осі. Із східного боку примикає центральна апсида однієї висоти з основним об’ємом і двома низенькими з боків. Головна увага будівничого зосереджена була на величезному кубічному масиві храму, розчленованому розміреним неспішним ритмом пілястрів, не зв’язаним з планово-просторовим членуванням, що було типово для давніх споруд. Високі фронтони, оздоблені пілястрами та нішками з живописом, вінчають північний і південний фасади. А над ними підносяться три бані з височенними грушовидними барочними верхами з ліхтариками. Із слабо розчленованим монолітом храму гармоніює завершення трьома великими банями. Оригінальність споруди полягає в тому, що вона здається скомбінованою з двох храмів так, ніби майстер в кубічний об єм із східного боку врізав звичайну тридольну трибанну церкву, але втиснув її не повністю, а так, що за межами куба лишився один компарти-мент – гранчаста апсида, увінчана банею.

Коли переступити поріг церкви, то через неширокі двері відкривається великий світлий простір; поєднані дві тенденції: базилікальна і центрична. Спершу відчуваєш глибинність простору, як у тринефних храмах, а потім захоплює висота, як у дерев’яних трибанних церквах. Таке вирішення простору ускладнюється ще й тим, що бічні приміщення – хори в межах західної пари стовпів оформлені двохярусними арками. Вони створюють потрібний контраст з високо піднятими склепіннями середнього нефа і трансепта і дають можливість відчути масштаб інтер’єра, організованого з такою досконалістю і лаконізмом. Хрещаті стовпи сприймаються як квадратні монолітні, бо рамена їх ледве помітні, їх виступи не перевищують 10 сантиметрів. Вони ледве окреслюють межі рамен. Зір легко лине за їх лініями на велику висоту, де вони сходяться в замках ледь помітно стрілчастих арок, щоб передати свій літ круглим баням, які ширяють над простором храму. Скупість мистецьких засобів, відсутність дрібних членувань і будь-якого декору надають всій композиції інтер’єру особливої прозорості.

Іконостас, що був у храмі, можна сміливо віднести до визначних пам’яток мистецтва. Він займав всю ширину храму, а по висоті сягав підвіконня в центральній бані. Дуже гарною золотомережаною стіною здіймався він від підлоги аж до основи бань, підхоплюючи урочисту ноту вертикальних мас, їх політ у височінь. Середнє поле іконостаса спрямовується вгору з такою силою, що деформує горизонтальні членування, які з наближенням до центра, наче не змігши протистояти його нездоланному рухові, теж зламуються і йдуть за ним. Тут поєднана гармонія виразних вертикальних ліній різьблених колонок і рам не з горизонтальними лініями, яких майже немає, а з опуклими і навскісно піднятими вгору карнизами, що утворюють особливий «хвилястий» ритм, надають композиції певної динаміки й вишуканості.

Іконостас цей виконали, безперечно, ті самі майстри, які працювали у Великих Сорочинцях, Гамаліївці, в ніжинській Миколаївській церкві та роменській церкві на Засуллі. У цих іконостасах довершеність композиції, буйність орнаментальної різьби, мажорність всього образного ладу декоративних засобів досягли вершини.

Джерело: Логвин Г.Н. По Україні. – К.: Мистецтво, 1968 р., с. 402 – 405.