2017 р. Звід пам’яток України

Віктор Вечерський, Олег Сухобоков, Віктор Приймак

Археологічний комплекс: літописне місто Путивль (археол., містобуд.).

Урочище «Городок» (містобуд.). Є мисовидним останцем правого високого берега річки Сейм який міститься в історичному середмісті Путивля. З півдня він виходить до широкої рівнинної заплави Сейму. За своїми композиційно-видовими властивостями це ландшафтна домінанта зона найвищої композиційної активності.

Путивль лежить на правому гористому березі р. Сейму на межі двох ландшафтних зон – лісостепової і степової. Природна ситуація і генеза цього поселення типові для Північного Лівобережжя – так само на берегах річок які були торговельними шляхами виникли Чернігів, Любеч, Новгород-Сіверський, Сновськ та інші стародавні міста. У Путивлі правобережне плато підноситься над заплавою майже на 50 м. Ширина заплави сягає 16 км.

Над річкою між глибокими ярами виділяються кілька мисоподібних останців, розділених ярами, в яких протікали річечки Путивлька, Кринка та кілька безіменних струмків, які зараз пересохли. Маючи добрі природні оборонні якості та зручний вихід до води, ці пагорби й стали осередками первісного заселення цих теренів. З середини 1 тис. н. е. Тут жили сіверяни, яким належали поселення роменської культури, віднайдені археологами в урочищах Коптєва гора, Підмонастир’я, Микільська гірка.

Протягом усієї своєї історії, аж до 18 ст., Путивль завжди був добре укріпленим містом.

Середньовічна система укріплень Путивля складалася з кількох взаємопов’язаних елементів – городищ Коптева гора і Городок (8 – 10 ст.), Мовчанського монастиряфортеці (16 – 17 ст.) і загальноміських укріплень (16 -17 ст.).

Урочище Городок слугувало укріпленим осередком і водночас святилищем для поселень на Коптевій горі, Микільській гірці й Підмонастир’ї. У Княжу добу Городок був дитинцем Путивля. У плані це витягнений з півночі на південь неправильний заовалений прямокутник розмірами 115 на 97 м і площею 1,1 га (поширене в літературі визначення площі Городка 2,25 га є помилковим). Від сучасного міста, що лежить на плато, відділений невеликим яром і валом заввишки до 3,0 м, висипаним у широтному напрямку.

Цей вал був межею дитинця, а на північ від нього містився посад. Укріплення дитинця роменського часу становили собою дворядний частокіл з дубових колод. Житла на городищі були прямокутними в плані, зрубної або каркасної конструкції з глиняною кубовидною піччю в кутку.

Таким чином, давньоруський Путивль виник у кін. 10 ст. на базі групи роменських поселень 8 – 9 ст. і частково успадкував їхню містобудівну структуру. Розташоване на північ від цих поселень і городищ рівнинне плато давало можливості для подальшого розвитку сельбища. Воно також було захищене від ворогів, але не рукотворними укріпленнями, а дрімучим лісом, що існував до сер. 17 ст. і переходив у «Брянські дебрі».

Дитинець Путивля в урочищі Городок з 10 ст. відігравав значну роль у системі оборони Русі від кочівників. У той час мешканці поселень на Микільській гірці й на Коптевій горі переселилися під захист дитинця, а самі ці урочища були перетворені на могильники. У кін. 10 ст. київський князь Володимир Святославович заснував низку фортець у Посейм’ї й Посуллі. Саме в цей час роменські укріплення на Городку зазнали реконструкції: на земляному валу спорудили оборонну стіну у вигляді лінії дубових городень, шириною 2,2 м, засипаних землею. Вже у той час із півночі до Дитинця прилягав неукріплений посад, що простягався вузькою смугою паралельно річищу Сейма. Плато з напільного боку в Княжу добу було майже не заселеним.

Перша документальна згадка Путивля під 1146 в Іпатському літописі пов’язана з княжими усобицями. У 12 ст. Путивль став другим за значенням (після Новгород-Сіверського) містом Сіверської землі, яка відділилася від Чернігівського князівства, а з кін. 12 ст. – центром невеликого удільного князівства. У дитинці на Городку були соборна церква, княжий двір, житла дружинників і майстерні ремісників. Укріплення складалися з дубових городень. Оборонних башт тоді ще не було. Ці укріплення поступово вдосконалювалися. На поч. 12 ст., ймовірно після пожежі, збудували нову лінію городень значно менших розмірів – 2,0 х 1,8 м. На городнях влаштовано заборола, про які згадується в «Слові о полку Ігоревім».

Перед самою монголо-татарською навалою у 1237 – 39 на Городку було зведено мурований однобанний триконховий собор (Спасо-Преображенський або Вознесенський), за характером архітектурних форм близький до тогочасних храмів Вщижа, НовгородаСіверського і Чернігова. 1239 Путивль знищено одним з монголо-татарських загонів Менгу-хана.

У 1356 Путивль захопив литовський князь Ольгерд. 1500 разом з усією Сіверщиною місто потрапило під владу Московського царства і перетворилося на найважливішу його прикордонну фортецю й крупний центр міжнародної торгівлі. Особливістю військовостратегічного розташування Путивля в цю добу було його протистояння двом супротивникам, що дуже різнилися тактикою і характером військово-інженерного мистецтва.

Під стінами Путивля сходилися державні кордони Московського царства і Литви (згодом – Польсько-Литовської Речі Посполитої), а між цими двома територіями клином до Путивля врізалося так зване Дике Поле, не освоєне жодною з цих держав. Воно було джерелом постійної загрози татарських набігів. Все це спричинилося до ускладнення системи оборони Путивля. Місто увійшло до складу першої прикордонної лінії, створеної у 16 ст. – «Путивльського рубежа». Укріплення Городка зазнають найсуттєвіших змін, бо він перетворюється у внутрішню цитадель дуже ускладненої загальноміської системи укріплень: до фортеці, яка займала територію первісного княжого дитинця, у 1585 з півночі прибудували трохи менше за площею прямокутне у плані укріплення. Тепер первісна частина називалася Старим, Дерев’яним або Верхнім городом, нова – меншим городом, або Новим земляним городом.

У 17 ст. московський уряд надавав Путивлю великого значення, тому збереглося дуже багато описів його укріплень. Ці описи свідчать, що лінія укріплень Старого города складалася з невисокого земляного валу і дерев’яної стіни у вигляді частоколу з бланкуванням (бойовим обходом), бійницями і двосхилим дахом. Крутосхили, звернені до Сейму, були ескарповані. Усього тут було дев’ять дерев’яних рублених башт: дві надбрамні і сім глухих. Із них сім були шестигранними, одна – восьмигранною, одна – чотиригранною. Усі вони мали власні назви. Висота їх становила 6,0 – 8,0 м до даху, висота наметових дахів дахів – 4,0 – 5,0 м. Всі башти мали два-три яруси гарматного бою.

Дві башти вінчалися «вишками» для спостереження за місцевістю. Вони пов’язані з двома в’їзними вузлами. Виділялася розмірами і висотою Вістова башта, яка сягала 27 м у висоту, була чотириярусною, а на її «вишці» висів Вістовий дзвін. Усі башти значно виступали вперед за лінію дерев’яних стін.

Цікаво було вирішено головний в’їзд до Старого дерев’яного города: Передня проїжджа брама знаходилася у своєрідній «матні» на кшталт старовинного «захаба» між Вістовою і висунутою вперед Тайницькою баштами. Щоб в’їхати в браму, слід було зробити два крутих поворота в зоні ближнього прицільного обстрілу з цих башт. Городова стіна Старого дерев’яного города з’єднувалася з Тайницькою баштою тарасами.

Такий характер в’їзного вузла призвів до того, що у подорожнього, котрий їхав з Нового города у Старий, створювалося хибне враження про могутність і загальну структуру укріплень, як це видно з опису Павла Алепського сер. 17 ст. таке незвичне інженерне вирішення з застосуванням тарас, яких більше у Путивлі не зустрічаємо, свідчить про те, що перед передніми воротами у 16 ст., коли ще не було Нового земляного города, знаходилася відвідна стрільниця, яка згодом була ліквідована, ймовірно, на поч. 17 ст. Її рештками можна вважати тараси з Тайницькою баштою.

У Старому городі в 17 ст. містилися Воєводський двір, «приказная изба и двор, где живут дяки», погреби, комори, лазня, дерев’яний Спасо-Преображенський собор і три дерев’яні парафіяльні церкви.

Новий земляний город, прибудований у 1585, відомий за старими описами з 1626 і реконструйований 1665, був укріпленням змішаного баштово-бастіонного типу. Тут очевидні впливи новоєвропейської фортифікації, можливо пов’язані з роботою у Путивлі в 1621 видатного українського фортифікатора Онисима Михайловича Радишевського.

Висота земляного валу становила понад 4,0 м, глибина рову – 4,26 м, ширина – 6,5 м. Це укріплення на північних кутах мало два бастіона характерних регулярних обрисів і два «вивода» (зовнішні укріплення типу равеліна перед брамами. Даниною старим традиціям оборонного будівництва була наявність дерев’яних рублених башт: у бастіонах стояли Воскресенська і П’ятницька восьмигранні башти, посеред північного фронту валу – шестигранна «Башта над передніми проїжджими воротами», у західному валі – чотиригранна Еллінська надбрамна башта.

Всі ці башти, споруджені 1665, тобто пізніше башт Старого города, були вищими і масивнішими, мали «вишки». Прямокутні равеліни перед надбрамними баштами мали «вороти» для підйому на ланцюгах звідних мостів через рів. Артилерія у другій пол. 17 ст. розміщалася і в бастіонах, і на баштах.

Основним конструктивним матеріалом укріплень були дубові колоди діаметром 22 – 25 см. Вали і ескарпи ровів були «ослонены бревеньем сосновым и осиновым». Судячи з архівних описів, ці укріплення кожні 10 – 15 років потребували серйозного ремонту.

У Новому земляному городі містилися «градцких и уездных всяких чинов людей избы и клети для осадных времен», дерев’яна церква Воскресіння, льодовня, різні господарські споруди, криниці. 1621 Онисим Радишевський (Онисим Михайлов) спорудив тут водопідйомник, який помпував воду з річки Сейм у спеціальний басейн.

У зв’язку з втратою Путивлем у кін. 17 ст. стратегічного значення укріплення на Городку перестали ремонтувати, вони лишилися бездоглядними і після 1730-х рр. почали поступово руйнуватися, а протягом 19 ст. остаточно зникли з лиця землі. Сучасна топографія добре зберегла рештки старого дерев’яного города: ще цілі вал і рів північного фронту укріплень, щоправда рів дуже розмито дощовими водами, так що він перетворився на невеликий ярок. Добре прочитуються на рельєфі місця розташування Передніх і Задніх проїжджих воріт, а також усіх башт. Від Нового земляного городазараз жодних слідів не лишилося, він зафіксований тільки на старих планах і в описах. Останні його рештки були знищені вибухом порохового амбра у 1798. протягом 2-ої пол. 19 – поч. 20 ст. на Городку містилася міська тюрма. Зараз тут міський парк.

Першими дослідниками Городка на поч. 19 ст. були місцеві аматори. Згодом ця пам’ятка привернула увагу видатного краєзнавця сер. 19 ст. В. Пассека – автора «Очерков России», істориків П.Роздольського і М.Халанського. Значний внесок у вивчення пам’ятки зробили місцеві дослідники кін. 19 – поч. 20 ст. Іван Рябінін та Яків Левицький. У 2-ій пол. 20 ст. розпочалося грунтовне археологічне вивчення Путивля. Перші розвідки на Городку провів у 1947 – 50 Д.Березовець. У 1959 – 60 В.Богусевич відкрив тут рештки мурованого собору. По його слідах пішов академік Б.Рибаков, провівши 1965 повторні розкопки собору. Цими розкопками з’ясовано, що на момент руйнування Путивля монголо-татарами в 1239, собор, розмірами 18 х 20 м, не був завершений, оскільки відсутні сліди тиньку, фресок та іншого оздоблення. З 1970-х рр. археологічними дослідженнями Путивля і його округи загалом та Городка зокрема, які здійснювала Лівобережна слов’яно-руська експедиція Інституту археології АН УРСР, керував О.Сухобоков, доктор історичних наук, професор, який зумів прояснити головні питання генезису та еволюції давньоруського Путивля і його округи. Дослідженнями в 1979 – 81 тут відкрито братську могилу оборонців Путивля 1239, в якій виявлено 23 кістяка.

В.Вечерський за участю В.Сенченка у 1986 – 87 здійснив комплексні історико-містобудівні дослідження Городка. При цьому було виконано низку графічних реконструкцій укріплень Городка 17 ст. та проектні пропозиції щодо натурного відтворення трьох дерев’яних фортечних башт з ділянкою валу й дерев’яної стіни, а також позначенням фортифікаційних ліній і тих башт, які не збереглися.

У 1982 з нагоди 800-річчя «Слова о полку Ігоревім» у південно-східній частині Городка встановлено бронзову скульптуру Ярославни на гранітному п’єдесталі (ск. В.Клоков, архіт. С.Миргородський). У червні 2001 над братською могилою захисників Путивля 1239 встановлено пам’ятний знак у вигляді невеликого кургану, на якому – кам’яний хрест, шолом, списи й прапор.

Городище «Городок» у Путивлі є унікальною комплексною пам’яткою містобудування, історії, археології та історичного ландшафту національного значення. Проте досі це городище включене до Державного реєстру нерухомих пам’яток України тільки як пам’ятка археології.

Городище багатошарове (археол.). У центральній частині міста на береговому мису – середньому у ансамблі височин, що входить в межі міста, знаходиться урочище Городок. Тут був дитинець давньоруського та цитадель пізньосередньовічного Путивля.

Останець підіймається над літнім зрізом річки на 90 м; форма майданчику неправильно чотирикутна, витягнута по осі ППЗ-ППС і має розміри: по довгій осі – 110, по короткій – 90 м. З півдня схили майданчику з залишками ескарпування круто обриваються до річки, з півночі майданчик відокремлений від плато глибоким яром, утвореним річкою Путивлькою, що потім повертає на південь і таким чином своєю долиною відокремлює Городок з заходу від суміжного мису. Широка балка відокремлює мис Городка від іншої частини берегового плато зі сходу. З береговим плато мис з’єднається вузьким (до 30 м) перешийком, що в давнину був перетнутий лінією укріплень. На північній і північно-східній сторонах майданчику збереглися залишки укріплень у вигляді вала, а також засипаного ще в 18 ст. ровом. Про розміри останнього робити висновки не можливо; збережені залишки вала мають висоту 2,5 – 3,0 м та ширину основи не менше 20 м. Майданчик городища рівний, задернований, в теперішній час вкритий старим парком.

Перші дослідження на Городку провів Д.Березовець в 1947, він оглянув оголення схилів і відзначив потужність культурного шару, який містив кераміку роменської і давньоруської культури у 1,5 м. У 1959 – 61 рр. тут проводив розкопки В.Богусевич, який розкопав фундамент мурованої будівлі, яка після додаткових розкопок Б.Рибакова в 1965 була інтерпретована як залишки храму 30-х рр. 13 ст.

В 1979 – 81 рр. на Городку проводила роботи Лівобережна слов’яно-руська експедиція ІА АН УРСР на чолі з О.Сухобоковим. Під час розкопок були точно визначені параметри городища, зроблений інструментальний план, визначені стратиграфічні характеристики культурного шару, здійснені дослідження оборонних споруд тощо. Було з’ясовано, що в центральній частині городища стратиграфія значно пошкоджена в наслідок вибуху порохових погребів в 30-ті рр. 19 ст. та будівельних робіт (будівництво в’язниці, яка проіснувала до 30-х рр. 20 ст.). Потужність культурного шару тут становить 0,8 – 1,2 м, у ньому міститься у перемішаному стані керамічні залишки різного часу від 8 ст. до 20 ст. включно, але біля підніжжя валу та в окремих ділянках з країв майданчику сягає потужності 3,5 м, при цьому ділянки з непорушеною стратиграфією або пошкодженнями верхніми горизонтами використовувались для закладки розкопів. Загальна площа розкопу (разом з шурфовкою) становила майже 350 кв. м.

Під час розкопок насипу валу, в ньому, за виключенням залишків будівельної діяльності 17 – 20 ст., були виявлені три будівельні горизонти, перший з яких належить до кін. 12 – поч. 13 ст. і являє собою залишки ліній з поставлених впритул один до одного зрубів /2,0 х 1,8 м/, розчищених на глибину 1,2 – 2,2 м від сучасної поверхні. В його основі на глибині 2,8 – 3,2 м розчищений ряд обгорілих колод, що лежали на потужній (до 1,2 м) підсипці – будівельні рештки укріплень другого періоду, який датується кін. 10 – поч. 11 ст. Нижче підсипки були виявлені залишки оборонної стіни ще більш давньої конструкції, що складалась з дворядного частоколу, час спорудження якого можна датувати 8 – 10 ст., що підтверджується знахідками роменської кераміки у перекриваючому шарі.

Незначні керамічні знахідки роменського часу зустрічаються і в нижніх горизонтах культурного шару на розкопках: це дозволяє приступити, що в 8 – 10 ст. Городок не використовувався в якості звичайного поселення, а виконував роль культового або общинного центру. Останнє підтверджується також відсутністю будь-яких об’єктів житлового чи господарчого значення, пов’язаних з роменським періодом існування Городка: усі виявлені тут житла напівземлянки (7) та господарчі будівлі (13) належать до давньоруського часу; дві будівлі можуть бути віднесені до пізнього середньовіччя (15 – 18 ст.), 14 – 15 ст. може бути датоване поховання з кістяним хрестом і чотками зі слонової кістки. Останнє знайдене при зніманні верхніх шарів в розкопі – II. У цьому ж розкопі на глибині від 0,6 до 0,85 м розчищено 23 кістяка, що знаходились у двох горизонтах, що свідчить про поховання християнського часу, порушення анатомії кістяків, чисельні рубані рани на кістках дозволяють припустити наявність братської могили захисників Путивля.

Наявність давньоруських натільних хрестиків, знайдених під час розкопок дає змогу датувати братську могилу кін. 30-х рр. 13 ст. До того ж часу належить і руйнування храму, що був розкопаний В.Богусевичем і Б.Рибаковим, будівництво якого на думку останнього не було завершене. Кін. 30-х рр. 13 ст. датується і два давньоруських житла типу напівземлянки, одне з яких було також і майстернею художника, про що свідчить запас вохри та залишки мініатюрних глиняних посудин.

Під час розкопок 1979 – 82 рр. були знайдені різноманітні речі господарської діяльності давньоруського і пізньосередньовічного населення стародавнього Путивля, що свідчать про розвинуту економіку і культуру. Останній період представлений залишками майстерні для лиття мушкетних куль, в якій, поруч зі спеціальними інструментами, знайдена свинцева болванка човноподібної форми (вага біля 120 кг) з клеймами західного походження. Майстерня датована монетою Михайла Федоровича, тобто 1-ю чв. 17 ст.

Можна впевнено твердити, що життя на Городку з незначними перервами тривало з 8 – 10 до 17 – 18 ст. Після монголо-татарської навали у 1239 Путивль досить швидко відновив своє економічне значення, що мало велике значення у захопленні міста і всієї Сіверщини литовським князем Ольгердом у 1356. Значення Путивля і його цитаделі на Городку різко зросло у 16 – 17 ст., про що свідчать чисельні історичні документи. Серед них дуже важливим для нас є опис фортеці Путивль, який залишив Павло Алепський, що відвідав його у 1654. З цього опису видно, що Путивль був добре укріпленим містом, у фортеці якого знаходились 4 церкви, а в межах міста – 24. На жаль, неодноразові перепланування як самого міста, так і території Городка не залишили матеріалів для відновлення колишньої величі давнього Путивля.

Матеріали розкопок В.Богусевича, Б.Рибакова частково зберігаються в Путивльському та Сумському краєзнавчих музеях; матеріали досліджень 1979 – 82 рр. – в Путивльському краєзнавчому музеї, частина матеріалів експонується в Сумському обласному краєзнавчому музеї.

Посад давньоруського міста (археол.). Розташований на плато корінного берега р. Сейм, в центральній і західній його частинах.

Розкопки проводилися в урочищі Підмонастирна Слобода Б.Рибаковим і О.Сухобоковим.

Протяжність його вздовж берега р. Сейм – близько 1,5 км, ширина смуги – 50 – 100 м. Потужність культурного шару – понад 1,0 м. У 1987 поряд з котлованом приміщення палацу піонерів та школярів автором була досліджена господарська яма з керамікою 12 – 13 ст. Матеріали зберігаються в Путивльському міському і Сумському обласному краєзнавчому музеях.

Селище середньовічне (археол.). Знаходиться в центральній частині міста в урочищі Підмонастирна Слобода, розташованому за 500 м на схід від Городка. Воно займає останець, що підіймається на 45 м над річкою Сейм.

Майданчик має форму неправильної трапеції, розмірами по довгій осі (ПЗ-ПС) – 115 м, а по короткій – 65 м.

Вперше селище обстежив Д.Березовець. За його свідченнями тут є досить потужний культурний шар з давньоруськими матеріалами. У 1979 поселення було грунтовно прошурфоване (10 шурфів, загальною площею біля 100 кв. м.) і складений докладний план. Під час робіт була виявлена повна руйнація культурного шару сучасною забудовою, хоча роботи 1965 дозволяли твердити про наявність на майданчику роменського поселення та давньоруського могильника. В закладених шурфах були знайдені чисельні уламки посуду давньоруського часу і зовсім не виявлено фрагментів ліпної кераміки.

У перевідкладених нашаруваннях знайдені глиняні свічник та підлампадниця пізнього середньовіччя: кераміка 15 – 18 ст., глазуровані і червоноглиняні кахлі, мушкетні свинцеві та глиняні кулі, тощо. Крім того, на терасоподібному виступі на 5,0 м нижче південного краю майданчику виявлене поховання за християнським обрядом, однак визначити його належність дуже важко. Матеріали зберігаються в Путивльському краєзнавчому музеї.

[Державний архів Курської області, м. Курськ, Російська Федерація (далі Державний архів Курської області), ф. 325, оп. 1, спр. 242; Російський державний архів давніх актів, ф. 1356, оп. 1, спр. 2049-2053; Російський державний архів давніх актів, ф. 210. Книги Бєлгородського стола. Кн. 65, арк. 491 – 504; Кн. 73, арк. 161 – 168, Книги Сєвського стола. Кн. 13, арк. 421 – 436; Справи різних міст. Кн. 76, арк. 190 – 197; Кн. 8, арк. 25 – 40; РДВІА, ф. 418, оп. 1, спр. 487; ф. ВУА, спр. 18821, арк. 5; ф. 349, оп. 27, спр. 6; Археологія Української РСР. – К., 1975. – Т. 3. – С. 242 – 245; Вечерський В. В. Архітектурна й містобудівна спадщина доби Гетьманщини. Формування, дослідження, охорона / В. В. Вечерський. – К., 2001. – С. 98, 120 – 121; Вечерський В. В. К вопросу о воссоздании крепостных ансамблей в исторических центрах городов Левобережной Украины и Приднепровья / В. В. Вечерський // Проблемы реконструкции городов и сел Украинской ССР. – К., 1989. – С. 4 – 11; Вечерский В. В. Путивль – пограничная крепость Русского государства (К вопросу о структуре города и характере укреплений) / В. В. Вечерский // Древнерусский город Путивль: Тезисы докладов и сообщений областной научной конференции, посвященной 1000-летию г. Путивля. – Путивль, 1988. – С. 29 – 32; Вечерський В. В. Спадщина містобудування України: Теорія і практика історикомістобудівних пам’яткоохоронних досліджень населених місць / В. В. Вечерський. – К., 2003. – С. 310 – 330; Вечерский В. В Путивль: фотопутеводитель / В. В. Вечерский, И. А. Гильбо, А. В. Луговской. – К., 1992. – С. 64 – 72; Вечерський В. В. Архітектура другої половини XVII – 70-х років XVIII ст. / В. В. Вечерський // Історія української архітектури / Ю. С. Асєєв, В. В. Вечерський, О. М. Годованок та ін.; За ред. В. І. Тимофієнка. – К., 2003. – С. 212 – 213; Вечерський В. В. Середньовічні фортифікації Путивля / B. В. Вечерський // Пам’ятки України: історія та культура. – 2001. – № 1 – 2. – С. 21 – 29; Вечерський В. В. Путивль: проблемы реконструкции детинца / В. В. Вечерський, В. А. Ленченко // Строительство и архитектура. – 1987. – № 2. – С. 22 – 24; Златоверховников Н. И. Памятники старины, нового времени и другие достопримечательности Курской губернии / Н. И. Златоверховников. – Курск, 1902. – С. 66 – 68; Левицкий И. Город Путивль / И. Левицкий // Труды XII археологического съезда в Харькове. – М., 1905. – Т. 3. – С. 153; Некрополі Сумщини. – Суми, 2004. – С. 84; Пассек В. Поездка в Путивль / В. Пассек // Очерки России, издаваемые Вадимом Пассеком. Кн. 1. – Спб, 1838. – С. 130 – 131; Сухобоков О. В. Древнерусский Путивль и его округа (по материалам археологических исследований) / О. В. Сухобоков. – Путивль, ? 1990. – 152 с.; Сухобоков О. В. К возникновению и ранней истории Путивля / О. В. Сухобоков // Древнерусский город. – К., 1984. – С. 120-123; Березовець Д. Т. Дослідження на території Путивльського району Сумської області / Д. Т. Березовець // АП УРСР, Т. III. – К., 1952. – С. 242 – 250; Богусевич В. А. Розкопки в Путивльському кремлі / В. А. Богусевич // Археологія – Т. XV. – К., 1963; Рибаков Б. А. Раскопки в Путивле / Б. А. Рибаков // АО – 1965. – М., 1966. – С. 154 – 156; Сухобоков О. В. Новые исследования древнерусского Путивля / О. В. Сухобоков // АО-1979. – М., 1980. – С. 342 – 343; Сухобоков О. В. Раскопки в Путивле / О. В. Сухобоков // АО – 1980 г. – М., 1981. – С. 312; Отчет о работах Левобережной славяно-русской экспедиции в 1979 – 1981 г. // Архів ІА НАНУ. – ф. е. 1981/2 – № 9906. – С. 99; Приймак В. В. Отчет об охранных и разведочных раскопках раннеславянских памятников на территории Сумской области в 1987 г. и 1988 г. / В. В. Приймак // Архів ІА НАНУ – ф. е. 1987 – 1988 / 32-а. – С. 16 – 22.]

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 959 – 964.