Початкова сторінка

Прадідівська слава

Українські пам’ятки

Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни

Богдан Хмельницький

?

1967 р. Історія українського мистецтва

Помітно виявлені в українському малярстві цього періоду і зв’язки з європейським реалістичним живописом, однак українські майстри цілком творчо використовують досягнення західноєвропейського мистецтва. Найяскравіше це видно в розписах ризниці (приміщення якої первісне було вівтарем), дерев’яної лемківської церкви св. апостола Іакова в селі Поворознику (Польська Народна Республіка). Між постаттю Іоанна Предтечі та сценою «Іаков бореться з ангелом» є донаторський напис, з якого видно, що розписи виконано у 1607 році.

Склад сюжетів дуже своєрідний. Найближчі аналогії їм знаходимо в розписах замкової каплиці св. Трійці в Любліні (1418 р.), де вівтар розписано на сюжети «страстей».

Що ж до стилю, манери і колориту, то вони нагадують розписи Воздвиженської церкви в Дрогобичі, збудованої і розписаної у вівтарі раніше 1636 року. Розписи цих двох храмів переконують в тому, що на самому початку XVII століття на Україні існував певний напрям в настінному малярстві, якому властиві монументальність, багата палітра насичених синіх, вишнево-червоних, коричневих, вохристих кольорів та своєрідне моделювання форми облич, рук, складок одягу, коли чорною лінією пензлем визначається малюнок, а темною фарбою основного кольору – півтон. Порівняно з Радружем тут зроблено значний крок вперед у напрямі до точнішої передачі вірно спостережених життєвих типів, рухів і поз, костюмів та архітектурного пейзажу. Так, наприклад, маши-кулі на баштах подібні машикулям башти Нової в Острозькому замку (кінець XVI ст.). Позем намальовано не умовно, а більш конкретно, у вигляді хвилястого м’якого рельєфу, який поріс кущиками трави. Натовп у «В’їзді в Єрусалим» написано з певною індивідуалізацією кожної дійової особи. В обличчях майстер досягає великої гостроти й виразності, навіть певної конкретності (жіночі постаті в «Покладенні в труну» та апостоли у «В’їзді в Єрусалим»). Типаж виразно український, бороди і вуса у апостолів та у Христа такі ж, як у козаків або селян.

Джерело: Історія українського мистецтва. – К.: Наукова думка, 1967 р., т. 2, с. 189 – 190.