Церква Вознесіння

Розмір зображення: 800:537 піксел

Потік. Церква Вознесіння Господньою, 1936 р. Світлина 1993 р. Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 453.

Дерев’яна церква Вознесіння 1936 р. [Слободян В. Каталог існуючих дерев'яних церков України і українських етнічних земель. – Вісник ін-ту Укрзахідпроектреставрація, 1996 р., т. 4, с. 87].

Потік Міжгірський район

Церква Вознесіння Господнього. 1936. (УПЦ)

За легендою, колись тут татари повбивали людей, тому потік, а пізніше і село назвали Кривавчат Потік.

Теперішня церква – одна з останніх дерев’яних церков, споруджених перед Другою світовою війною. Церква не стара, але витримана в класичних традиціях місцевого бароко: складається з трьох різновеликих приміщень, з яких нава – найширша, має двосхилі дахи, низьку широку вежу під восьмигранним шатром зі слабо розвинутим бароковим завершенням, ґанок на стовпчиках. Враження від гарного храму псує бляшане покриття й обшивка зрубів картонними листами, під якими щезли аркади голосниць. Строкатості додає шиферна покрівля на головному фасаді.

Збудував церкву відомий майстер з села Сойми Дмитро Фічоряк (1878 – 1940) за 5200 чехословацьких корон. Разом з ним працював його син Дмитро та Михайло Кінч. Ці майстри мали високу кваліфікацію – робили, крім хат, інженерні споруди – водяні млини і пили, а також різноманітну різьбарську роботу до церков у навколишніх селах.

До спорудження церкви на цвинтарі була дерев’яна дзвіниця, до якої прибудували маленьку наву, перетворивши її таким чином на каплицю. Розповідають, що жителі сусідньої Річки всіляко збиткувалися над маленьким Потоком, не пускали до сусідів священика на свята.

Коли потічани збудували каплицю і святили коло неї паски, то священика знову не пустили, і тоді значна частина селян перейшла у православ’я, щоб не залежати від Річки. Каплицю з часом розібрали.

Джерело: Сирохман М. Церкви України: Закарпаття. – Льв.: 2000 р., с. 450 – 453.