Теребле-Ріцька гідроелектростанція

Юрій Туряниця

Теребле-Ріцька гідроелектростанція (ТРГЕС), 1949-1956 (іст.). Унікальна гідроелектростанція, що стоїть на двох річках водночас.

Ідея спорудження гідроелектростанції, за сприятливих природних умов річок Тереблі і Ріки, виникла ще за часів входження Закарпаття до складу Австро-Угорщини. Коли Закарпаття було в складі Чехословаччини, у 1923, взявши до уваги дослідження угорських, словацьких, італійських і румунських фахівців, враховуючи сприятливі природні умови, чеський інженер Кріжка з групою колег розробив проект гідроелектростанції з використанням перепаду між річками Теребля та Ріка, що течуть паралельно з невеликим водовідділом по Бовцарському хребту, але на різних рівнях, де Теребля знаходиться вище на 200 м ніж Ріка, а відстань між ними у найвужчому місці становить лише 4 км. Та через складні історичні умови здійснити проект владі так і не вдалося.

Після встановлення в краї радянської влади розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 15.11.1945 Міністерство електростанцій розпочало проектно-вишукувальні роботи з використання гідроенергоресурсів, а відділенню науково-дослідного й проектного інституту «Гідроенергопроект» доручили підготувати документацію. 22.01.1949 Постановою Ради Міністрів СРСР встановлено строк будівництва Теребле-Ріцької ГЕС – чотири роки, починаючи з лютого 1949. Однак у подальшому цей термін продовжили ще на 3 роки. До зведення електростанції (1949–1956 рр.) залучалися спеціалісти, техніка, матеріальні й трудові ресурси з усього Радянського Союзу, Чехословаччини, НДР.

За законом репарації фінська фірма «Френсіс» виготовила турбіни (600 об/хв.), Свердловський завод «Уралелектроапарат» виготовив генератори. Крім того, Фінляндія виготовила металевий напірний трубопровід (завдовжки 330 м, діаметром 2,15 м.), котрий укладено по схилу гори. До комплексу споруд станції, після завершення їх будівництва входять: залізобетонна гребля на р. Теребля заввишки 45,8 м, на 1,5 км нижче с. Вільшани; водосховище на р. Теребля з площею затоплення 193,8 га та водного дзеркала в 1,6 кв. км; тунельний водоскид діаметром 7 м, завдовжки 100 м; дериваційний тунель, виритий під горою Бовцар, завдовжки 3,7 км, діаметром 2,5 м, по якому води Тереблі через ТРГЕС потрапляють в р. Ріку.

Тиск води – 200 м, максимальна витрата води – 18 м з/сек.; напірний металевий трубопровід (діаметром 2,15 м) прокладений по схилу гори; наземна споруда станційного гідровузла на р. Ріка розміром 37 м завдовжки, 16,4 м завширшки та 19,1 м заввишки. Для будівництва споруд гідроелектростанції, організації селища співробітників, улаштування самого водосховища на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР було відведено землі кількох сіл площею 662 га. Так, в с. Вільшани було відселено 160 дворогосподарств із населенням 1229 чол., у с. Бовцари – 8 дворогосподарств та с. Нижній Бистрий – 13.

Щорічно на будівництві працювало в середньому понад 300 одиниць різного роду механізмів та землерийних машин, 100 одиниць транспортних засобів. В архівних документах зазначено: для того, щоб постала Теребле-Ріцька ГЕС за період будівництва з 1949 по 1956 було укладено 420 тис. куб. м бетону, на що використано 84 тис. тонн цементу, 250 тис. куб. м щебеню, 90 тис. куб. м піску, окремо каменю бутового 80 тис. куб. м, 700 тонн металу, 1910 тонн залізничні рейки, 32 тис. куб. м ділової деревини.

По схилу гори прокладено напірний металевий трубопровід діаметром 2,1 м завдовжки 380 м. Перероблено понад 1.900 тис. куб. м землі. На будівництві щорічно в середньому працювало понад 2000 робітників різних спеціальностей, у 1954 – близько 2736 чол. На зведення Теребле-Ріцької ГЕС всі інженернотехнічні працівники та службовці: начальник будівництва, його заступники, головний інженер, виконроби, майстри, десятники, маркшейдери, механіки та ін. персонал були переведені з «Дніпрогесбуду» м. Запоріжжя.

Середня заробітна плата одного будівельника становила 7297 крб. на рік. Кінцева загальна вартість кошторисних робіт у цінах на 1.07.1950 року затверджена Радою Міністрів СРСР у сумі 213.3 млн. крб. У 1956 році Теребле-Ріцьку гідроелектростанцію успішно ввели в експлуатацію. Донині на цьому об’єкті працюють три агрегати потужністю по 9 МВт кожний, фінські турбіни «Френсіс» та генератори вітчизняного заводу «Уралелектроапарат». Гідросилове обладнання станції на даний час уже вважається зношеним, але продовжує працювати й щорічно виробляє 133 млн. кВт/год. електроенергії. Станом на 2014 з інформації директора Теребле-Ріцької ГЕС О.І.Ігнатко відомо: станція має ту ж потужність – 27 тис. кВт/год. Правда, Вільшанське водосховище вміщує тепер 18 млн. куб. м води замість 23-х, передбачених проектом, але це не впливає на роботу електростанції. Як і в попередні роки, вона виробляє 123 млн. кВт-годин, які йдуть у загальну електромережу. Теребле-Ріцька ГЕС є частиною потужного енергетичного комплексу, так званого «Бурштинського Острова», який діє на території Львівської, Івано-Франківської та Закарпатської областей. Електрична енергія цього комплексу використовується споживачами Угорщини, Польщі, Словаччини й Румунії. На ГЕС працює музей, де можна докладно ознайомитися з процесом виробництва електроенергії.

Джерела і література

ДАЗО: Ф. Р-1097. – Оп. 1. – Спр. 781.; там само: Р-1227. – Спр. 186; там само: р-1914. – Спр. 124; Mach Vladimir. Vodni stavbу. – Technická práce v zemi Podkarpatoruské. 1919-1933. – Užhorod, 1933 – S. 101-110 Перевидання [шеф-редактор: Латко Іван]. – Ужгород: Приватна друкарня Романа Повча, 2004. – С. 106-107; Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. – Київ, 1969. – С. 745; «Закарпаттяобленерго». – Ужгород: Видавництво Басараб М.М. «Наш рідний край», 2009. – С. 158-159, 165; Історія водного господарства Закарпатської області. [Д.А.Пронюк]. – Ужгород: ІВА, 2011. – С. 54; Бобик Микола. Нижньому Бистрому минуло 325 років. – Новини Закарпаття. – 1994. – 7 квітня; Туряниця Юрій. Теребле-Ріцька ГЕС – єдина у світі, яка стоїть на двох річках. – Срібна Земля-Фест. – 2015. – 20-26 березня.

Джерело: Звід пам’яток історії та культури України. . – К.: 2017 р., с. 411 – 413.