1925 р. Деревяні дзвіниці і церкви Галицької України
Церква в с. Новий Яжів, біля Яворова з 1640 р. (рис. 43-47).
Яворівщина на північний захід від Львова виказує дуже архаїчні риси не тільки архитектури, але й самого населеня і його побуту. В давнину доступ до Яворівщини був дуже затруднений віковічними непроходимими лісами, болотами, обмеженою скількістю доріг, ще й сьогодні здебільшого ґрунтових. Природно захищена від нападів і ріжних воєн Яворівщина зберегла особливий архаїчний характер сіл, мови, пісень. Те саме можна сказати і про архитектуру не тільки церковну, але й хатню, досить первісного характеру. Місця будови церков теж промовляють за давнину. Церкви здебільше стоять на невеличких горбках серед непроглядного лісу, окружені старезними дубами або липами, що бувають в промірі і 2.5 м. Серед таких лип стоїть і церква в с. Новий Яжів (недалеко желїзничоі дороги). Точно встановити рік заложеня та характер пізніщих перебудов не можемо. Дуже цікава надпись збереглася на сволоку в захристії, перенесеному мабуть з иншого місця: „Заложена р. 1516 одновлена р. 1640… 1748.” (рис. 47 на ст. 43). Дата побудованя церкви зазначена також в шематизмі Перем, єпархії на 1913 р., роком 1716. Крім сього на стінці бабинця є ще слідуючі польскі надписи: „побивали бляхою 1791 р.”, „підложили підвалини 1806 р.”, „дзвіницю перебудували 1801 р.а, „каплицю прибудовали 1820 р.”
Звичайно, дуже трудно припустити, щоби ся церква була побудована 1516 р. і збереглася до наших днів без значних змін. Одначе, зважаючи на особливий консерватизм, з яким мінялися архитектурні форми до XVI ст. і певні традиції, яких притримувалися майстри будівничі при перебудовах чи нових будовах, копіюючи здебільше стару церкву – для нас дата 1516 р. має особливе значиш. Надпись (рис. 47). походить очивидно з 1748 р., а особливо тривкий матеріял будови – дуб і липа [в селі залишились також перекази, що церкву побудовано з якихось грубезних, лип, що росли на горбку, де тепер є церква], давність матеріялу, також дуже архаїчний характер цілої архитектури, особливо бань – свідчать, що сучасний вид середньоі частини церкви і вівтаря може походити з р. 1748, тому і не зберігся надпис на одвірках. Південне крило церкви прибудовано до середньоі частини в р. 1820, також північне в поч. XX ст. На нашому рисункови ч. 45. план представлений без пізніших добудов,
Первісний тип церкви був трехкамерного заложеня з 3-ма банями. Форма кожної камери в плані є прямокутник. Нахил стін до середини починається лише на висоті 2,07 м від долівки. Особливої уваги заслуговує форма бані своєю архаїчністю (рис. 43, 44 і 46), вона в середині церкви є майже півкулею. Вівтарна баня плеската, можливо від пізніщого ремонту. Зовнішня півкулистість бані теж сильно задержується, але гострими ребрами, особливо у вівтарній частині нагадує шолом старокняжоі доби з візантійско-романского стилю [Ковальчук („Zabytki sztuki w Polsce”) також приходить до висновку, що в Галичині є церква типу трехбанної св. Юра в Дрогобичу. Ця форма є спадщиною форм, які виробились в околицях Киіва ще в перші часи князівства на основі византійского стилю і тепер не істнують]. Сю форму зустрічаємо на всіх давніх укр. гравюрах і рисунках початку і кінця XVII ст., на гравюрах Крехова, Почаєва, рисунках Киіва Кальнофойского 1638, Вестерфельда 1651 р., в будовах камяних і деревяних. Форма нашої бані, особливо вівтарноі, зовсім подібна також до бані Горянскоі церковці на Підкарпатю з кінця XIV ст. [Zapletal F. Horjanska rotunda. Olomouc, 1923]
Дзвіниця при церкві (Лушпин. рис. XXXVIII) побудована рівночасно з церквою і ремонтована низом в 1801 р., а верх побито новою гонтою, про що збереглися у селі перекази старих людий. Форма бані на дзвіниці подібна до церковної.
Джерело: Січинський В. Деревяні дзвіниці і церкви Галицької України XVI – XIX ст. – Льв.: 1925 р., с. 42 – 43.